Сергій Корсунський

Мілітаризація взаємозалежності

15 Лютого 2021
У нещодавній статті «Europe’s watershed year», надрукованій у рамках проєкту Project Syndicate, Жозеп Боррель, керівник зовнішньополітичної служби Євросоюзу, підбиває підсумки 2020 року з погляду тектонічних змін у світі через пандемію коронавірусної хвороби.

Характеризуючи один із ключових процесів, що відбулися у глобальній економіці, Боррель наводить дуже вдале його визначення: мілітаризація взаємозалежності. На його думку, торгівля, інвестиції, доступ до ринків, транспортне сполучення, технології, туризм — усе те, що в межах глобалізації було предметом поглибленого співробітництва, перетворилося на інструмент політичного впливу, домінування та жорсткої конкуренції без правил. Так свого часу арабські країни намагалися мілітаризувати взаємозалежність навколо нафти, і це призвело до тектонічних змін у світовій політиці й технологіях. Торішня криза також, без сумніву, призведе до тектонічних змін. Питання в тому, де в той час будемо ми.


Дуже влучне висловлювання пана Борреля варте того, щоб про нього не забули. Воно дає змогу досить тверезо глянути на певні речі, що здаються очевидними. Взаємозалежність завжди сприймали як інструмент для балансування інтересів, взаємної підтримки й допомоги, як механізм розвитку. І він досить універсальний, однаково дотичний до родини, відносин, колективу, міждержавного рівня. Водночас, якщо добре поміркувати, то скрізь можна побачити приклади того, як одна сторона починає використовувати взаємозалежність у власних цілях і тим самим руйнує її.

 

Читайте також: Стали на якір


Економічна глобалізація зробила можливим поглиблення співпраці між країнами й континентами, відкрила доступ до ринків, природних і трудових ресурсів. Проте доступність знецінює. Нині замість стійкого миру людство отримало катастрофічне зростання нерівності, замість гонки ядерних озброєнь — гонку в галузі штучного інтелекту, замість поглибленого розуміння спільності долі — війну вакцин. Наслідком утрати духовності та погоні за чистим прибутком стає те, що в умовах глобальної пандемії, коли сотні мільйонів утрачають, — декілька сотень так багатіють, що можуть стати неконтрольованими. Заможні країни «мілітаризували» залежність бідніших і вирішили скупити всі навявні дози вакцин попри той очевидний факт, що вакцинація частини населення не вирішить проблеми через мутації вірусу, які нещодавно почалися. І це тільки один приклад.

Наша величезна проблема полягає в тому, що навіть так звана еліта, навіть добре освічена і прозахідна, не розглядає Україну як частину глобальних стратегій, які дали б нам змогу уникнути ситуації мілітаризації взаємозалежності


І ось результат — замість подальшої глобалізації, на думку Борреля, Європа має подумати над своєю стратегічною автономією, навчитися формувати таку інфраструктуру майже в усіх критичних галузях, що дала би їй змогу почуватися незалежною від примх інших світових гравців. Ідеться і про виробництво критично важливих товарів, і про створення цифрової інфраструктури, і про доступ до рідкоземельних металів та ресурсів, необхідних для нового технологічного укладу.


В іудейській філософії є цікавий концепт, що називається тіккун олам і означає «ремонт світу». На рівні фізичних осіб ідеться про відповідальність за те, як ми можемо й мусимо виправляти світ, який «поламався», щоб зробити його кращим. Не будувати новий, а взяти той, що є, але «зламався», і спільними зусиллями виправити його. Стратегічна автономія — хоч у стосунках між людьми, хоч у відносинах між державами — річ зовсім непогана. Питання в тому, як правильно налагодити стратегію, що дала би змогу саме виправити той світ, у якому стала можливою мілітаризація взаємозалежності. Європа прагнутиме стратегічної автономії, і вона має для цього ресурси й політичну волю. Залишається питання — а що Україна?

 

Читайте також: Die Welt: Жахаючі паралелі між гарячими точками «корони»


Наша величезна проблема полягає в тому, що навіть так звана еліта, навіть добре освічена і прозахідна, не розглядає Україну як частину глобальних стратегій, які дали б нам змогу уникнути ситуації мілітаризації взаємозалежності. Ми не хочемо вчитися, а дозволяємо, щоб нас повчали. Ми не хочемо діяти, а допускаємо, щоб нас спрямовували. Ми не віримо в себе, але хочемо, щоб у нас вірили інші. Ми не вважаємо, що працею можна заробити на гідне життя, і шукаємо можливостей «сісти на потоки». Ми не хочемо думати самі, ми чекаємо на месію.


Світ зрушився вперед. Є всі підстави вважати, що впродовж найближчого часу відбудеться «ремонт» США. Європа вже заявила про свої плани. Декілька важливих, якщо не доленосних рішень нещодавно ухвалив Китай. Японія, В’єтнам і Корея почали переглядати свої позиції в постковідному світі. Нам також варто над цим задуматися.