ОНУХ

Кава або чай?

24 Лютого 2021
Сатья Наделла, головний виконавчий директор компанії Microsoft, назвав зміни у способах праці, а надто праці з дому, «структурною зміною», яка переживе пандемію.

Попит на хмарні обчислення зростає. Чистий прибуток від хмарної платформи Microsoft Azure збільшився в останньому кварталі на $15,5 млрд повідомив журнал The Economist. Триває інтенсивна дискусія на тему, чим є сьогодні офіс і яким буде його місце в нашій цивілізації в найближчому майбутньому. Facebook заявив, що до 2030 року вся його «робоча сила» працюватиме дистанційно, а Twitter повідомив своїм працівникам, що вони вже ніколи не матимуть потреби повертатися в офіс. Іще недавно, лише в 2012 році, Марісса Маєр, тоді свіжоспечена головна виконавча директорка компанії Yahoo, заборонила 12-тисячній армії працівників працювати вдома. Хай там як, ми знову перебуваємо у процесі чергової зміни парадигми, якою є і якою буде робота, що її ми звикли називати офісною.


У середині 1950-х років моя бабуся Марія відвідала свого зятя й мого батька в його кабінеті (батько був директором великого підприємства). Бабусю прийняла секретарка, яка тієї миті, коли в батька завершилася попередня зустріч, запропонувала каву або чай. Згідно з родинною легендою, коли бабуся повернулася додому, то сказала моїй матері: «Ти тут порядкуєш у хаті, виховуєш дітей, а він там собі попиває каву й чай у зручному фотелі». Отакі висновки зробила вона після короткого візиту до директорського кабінету мого батька.

 

Читайте також: Незакінчене XX сторіччя


Традиція пити каву (нині це розмаїті еспресо, лате, капучино, макіато, ристрето) і чай (на додачу до традиційних видів іще й із різних трав, що, як можна здогадатися, дуже корисні) не зникла. У найновішому виданні проєктів сучасних офісів із відкритим плануванням, призначених для колективної праці, а також не менш популярних нині просторів коворкінгу ця традиція стала неодмінним елементом офісного «краєвиду».


Мій особистий досвід офісної роботи, з одного боку, досить традиційний, а з іншого — цілком сучасний. У 1980-х роках ми разом із колегою завідували галереєю при Академії образотворчих мистецтв у Варшаві. У рамках адміністративної роботи ми два дні на тиждень сиділи в невеликій кімнаті з одним столом, телефоном і друкарською машинкою. В інші дні провадили творче життя, зустрічі, дискусії, організовували виставки і, звичайно, безкінечно попивали каву або чай. У 1990-х роках я почав працювати у відомому рекламному агентстві в Торонто. У великій залі мені виділили окремий «куб» зі столом, комп’ютером і магнітною карткою, якою я користувався, коли ходив до інших приміщень і, річ очевидна, реєстрував свій прихід на роботу та мить, коли йшов додому. Коли наприкінці 1990-х років я почав працювати в Києві як директор Центру сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії, то потрапив до вже знайомої мені моделі офісу. У досить просторому приміщенні Староакадемічного корпусу доби пізнього бароко працювали кілька людей, кожен за своїм столом із комп’ютером. Спершу я мав окремий, відгороджений у довгому коридорі кабінет, але невдовзі перебрався на антресоль у спільний із колегами відкритий простір барокової трапезної. За стіною в нас була церква Благовіщення, але це анітрохи не заважало офісній традиції регулярного чаювання.

Цифровий варіант офісу з відкритим плануванням, у якому зникають не тільки матеріальні, а й віртуальні стіни. У тому новому чудовому віртуальному світі кожен матиме змогу знати, чи ти працюєш і над чим. Єдине, що лишиться незмінним, — кава або чай, бо ж їх можна випити навіть наодинці з собою


Цікавим досвідом роботи у класичному офісі став Інститут польської культури на 46 поверсі Емпайр-Стейт-Білдінг на 5-й авеню в Нью-Йорку. У тому культовому хмарочосі у кожного нашого працівника була невелика кімнатка зі столом, комп’ютером і книжковою полицею. Як директор інституту я в найкращих традиціях американських 1950-х мав так званий наріжний кабінет із чудовим краєвидом на Верхній Манхеттен та Іст-Рівер. Мої інститутські колеги вже жили ментально за доби віртуального офісу, дуже рідко зазирали до інших кімнат, надсилали одне одному електронні листи, повідомлення і твіти. Традицію спільної кави або чаю не дуже шанували, натомість кожен намагався вискочити кудись на каву, бодай до кав’ярні Starbuck на першому поверсі. Колеги ненастанно просили мене, щоб я погодився на роботу з дому, бодай раз на тиждень. А я, покликаючись на Маєр, директорку Yahoo, відповідав їм: «Чи є щось таке в роботі вдома, чого не можна зробити в офісі, крім того, що можна нічого не зробити?». Відповіді так ніколи й не отримав.


Наприкінці 2014 року я повернувся до Торонто й моїм офісом став невеликий кабінет поряд зі спальнею і ноутбук MacBook Air. Пандемія застала мене у Львові в ролі керівника міської програми «Львів 2020 — фокус на культуру». Я знову мав невеликий офіс і миле товариство колегинь за скляною стіною. На каву ходили до однієї з численних кав’ярень у старому місті. Львівський досвід роботи у справжньому офісі тривав ледве шість тижнів. На передостанньому літаку я покинув місто й повернувся в Торонто, де моїм офісом знову став MacBook Air і регулярні контакти з колегами зі Львова завдяки Zoom замість особистих зустрічей. Світ замислюється, чи буде збережено офісну роботу.

 

Читайте також: Імунітет до інфодемії


Джаред Спатаро, віцепрезидент компанії Microsoft, відповідальний за напрям Modern Work, присвячений сучасним методам праці, в інтерв’ю для журналу The New Yorker сказав, що «пандемія пришвидшила другу цифрову трансформацію: виникнення віртуального, розміщеного на «хмарі» офісу з віртуальним робочим столом, на якому працівники можуть працювати незалежно від того, де вони перебувають: у приміщенні фірми, чи в іншому далекому місці».


Для мене це звучить як цифровий варіант офісу з відкритим плануванням, у якому зникають не тільки матеріальні, а й віртуальні стіни. Уже не будуть потрібні магнітні картки, які стежать за твоєю присутністю в офісі. Тепер кожен твій удар по клавіатурі можна бачити дистанційно. У тому новому чудовому віртуальному світі кожен матиме змогу знати, чи ти працюєш і над чим. Єдине, що лишиться незмінним, — кава або чай, бо ж їх можна випити навіть наодинці з собою.