Ігор Лосєв

То хто ж воює проти України?

3 Березня 2021
В українському суспільстві, насамперед в експертному середовищі, поширена думка, що нинішня російсько-українська війна закінчиться так чи так, залежно від внутрішніх змін у Росії.

До того ж передовсім ідеться про зміну нинішнього військово-політичного керівництва в Москві. У цьому контексті в російсько-українському протистоянні надзвичайно перебільшено роль особи, зокрема Владіміра Путіна. Мовляв, після його фізичного відходу все налагодиться. І наступники нинішнього російського президента будуть більше схильними до переговорів та компромісів. Себто Путіна сприймають мало не як єдину причину антиукраїнської політики Росії. Проте насправді все значно глибше й набагато гірше… Усі соцопитування в РФ і практичний досвід спілкування з громадянами цієї країни засвідчують, що абсолютна більшість росіян підтримує імперську загарбницьку політику з Путіним чи без Путіна на чолі. І Грузія, і Крим, і Донбас, і Сирія давали диктатору величезні відсотки громадської підтримки. І це ще спірне питання, хто на кого більше впливає: Путін на настрої російського народу чи російський народ на настрої Путіна.

 

Читайте також: Доки стоять атланти

 

Цікаво було би дізнатися (жаль, що соціологи не цікавляться), скільки «кримнашистів» серед нинішніх учасників антиукраїнських проєктів? Вони виступають проти корупції влади, але зовнішня політика, точніше, зовнішня агресія РФ не є предметом їхніх претензій і критики. Російський журналіст Аркадій Бабченко слушно зауважив, що головним ворогом демократії в РФ є не корупція, а імперія. Проте остання переважну більшість росіян цілком влаштовує. У 1990-х роках Київський університет імені Тараса Шевченка відвідав із публічними виступами московський демократ Алєксандр Ципко. На пряме запитання автора цієї статті, чому в Росії така поширена українофобія, він відповів: «Українофобії в Росії немає. А російські політики виступають із антиукраїнськими заявами лише для того, щоб сподобатися аудиторії». Ципко навіть не зрозумів, що він сказав. Бо за його словами, цілком лояльні до України й українців російські політики змушені догоджати своєму глибоко антиукраїнському електорату, чорносотенним і ксенофобським настроям широкого загалу.

Треба ясно й чітко визнати, що проти України воює не тільки Путін із його оточенням і силовими структурами, а майже все російське суспільство, на підтримку якого спирається кремлівський вождь


До речі, деякі російські й українські політологи так виправдовують заяву Алєксєя Навального про Крим, який «не бутерброд» (це коли російський опозиціонер визнав кримінальним загарбання українського Криму, проте зазначив, що повертати його законному власникові не можна, бо «Крим — не бутерброд»). Політологи стверджують, що сам Навальний може думати інакше, але як політик не має права виступати проти абсолютної більшості суспільства. Тієї більшості, прагнення якої віддзеркалює московський диктатор…


Схожі міркування щодо російських мас часів Другої світової війни ще в 1995 році на сторінках журналу «Континент» висловив московський професор Андрєй Зубов: «Цілковита деморалізація наших військ сталася ще й тому, що плани Сталіна були планами народу. В усякому разі — значної його частини…».

 

Читайте також: Андрій Левус: «Ключовою загрозою для України є можливий геополітичний розворот»


Аморально-агресивний комплекс народної душі і спричинив те безсилля волі, що на війні завжди призводить до поразок, якщо кампанія з «великої прогулянки» перетворюється на «виснажливе протиборство». Те, що професор Зубов називав «аморально-агресивним комплексом «народної душі», сьогодні нікуди не зникло, а навпаки, тиражується у величезних обсягах сучасними ЗМІ країни-агресорки. Треба ясно й чітко визнати, що проти України воює не тільки Путін із його оточенням і силовими структурами, а майже все російське суспільство, на підтримку якого спирається кремлівський вождь. А це означає, що Україна може встояти лише якщо питання її оборони буде справою не тільки української армії, спецслужб і окремих патріотичних політиків, а всього українського суспільства.