ОНУХ

Ще хвилинка, ще мить!..

7 Березня 2021
Рік тому передостаннім літаком, що летів зі Львова через Київ до Амстердама, а потім до Торонто, я покинув Україну. Починався перший загальносвітовий локдаун.

У Торонто ніхто до ладу не знав, як поводитися, пропонували карантин, але ще не запровадили. Першу ніч я провів у готелі в аеропорту, а наступні два тижні прожив окремо від сім’ї у винайнятій квартирі неподалік від нашого родинного помешкання. З березня минулого року я не покидав Торонто, крім 10-денної поїздки влітку до родинного котеджу в край тисячі озер на півночі Онтаріо.


За рік і на рік спізнившись, 22 лютого 2021 року, канадський уряд запровадив карантинний обов’язок для всіх, хто прилітає до Канади (єдиний суходільний кордон зі США закритий для приватного руху вже багато місяців).
Перш ніж сісти в літак, що прямує до Канади, треба мати чинний негативний тест на COVID-19, зроблений не пізніше, ніж за 72 години перед подорожжю, а після приземлення в одному з чотирьох визначених канадських аеропортів тест треба зробити повторно.


«З понеділка люди можуть потрапити повітрям до Канади через Калґарі, Торонто, Монреаль і Ванкувер і повинні зарезервувати триденне проживання у визначеному готелі для очікування на результати своїх тестів на COVID-19. Прем’єр-міністр Джастін Трюдо зазначив, що рахунок за триденне перебування в готелі може коштувати аж 2 тисячі доларів в одному з шістьох карантинних готелів Торонто, які пропонують кімнати».

 

Читайте також: Незакінчене XX сторіччя


Березень — пора традиційних канікул для учнів онтарійських шкіл, коли багато родин подорожують, бажаючи погріти перемерзлі тіла на якомусь симпатичному південному курорті. Цього року шансів на це немає. Задля обмеження березневих подорожей під час обов’язкового в Онтаріо локдауну (принаймні до 8 березня) весняні канікули перенесли на місяць, а канадський уряд скасував все авіасполучення з Мексикою й Антильськими островами до кінця квітня.
Навчені помилками, допущеними протягом останнього року, ми намагаємося виправитися перед лицем чергової фази пандемії з дедалі більшим поширенням нових мутацій вірусу. Дотеперішні постанови політиків надто часто були мотивовані ідеологічними та політичними преференціями замість епідеміологічних і емпіричних аргументів. Кампанія щеплень, яка розгортається мляво, але невпинно, повинна дати змогу поволі відкрити країну. Щеплення — це ані гра з нульовою сумою, ані політичні інтриги. Це необхідність із огляду на стан загрози для громадського здоров’я, а їхній позитивний ефект знадобиться для пошуку краси та магії щоденного життя.

Здається, що, на думку декого, головним завданням вакцинації є можливість повернутися до подорожей, а потім і до відпусток. Ще хвилинка, ще мить терпіння — і ми знову матимемо змогу рушити у світ. Одні в пошуках пригод, інші — в пошуках спокою. Та, на жаль, не всі з нас


Переглядаючи фейсбук, а в ньому — привабливі фотографії з подорожей на засніжені лижні траси на схилах Альпійських або бодай Карпатських гір чи золотисті пляжі Індійського океану, я аж ніяк не відчуваю заздрості. Радше дратуюся, що так багато з нас не здатні стримати своїх егоїстичних інстинктів і посприяти швидшому згасанню пандемії. Слова, що, мовляв, рід людський бездумний — лише відгортання краєчка покрову таємниці, а водночас завдання для філософів, психологів і соціологів, які досліджують людську поведінку.


Хоча, як я вкотре повторюю, французький філософ Блез Паскаль ще в XVII столітті зауважив, що всі нещастя людства походять від того, що люди не вміють спокійно сидіти самі в кімнаті. Його слова не втратили своєї актуальності, ба більше — пандемія надала їм нового життя і сенсу.

 

Я замислююся: звідки в нащадків кріпаків та інших поневолених соціальних класів береться потяг до подорожей? Може, це реакція на сторіччя прикріплення предків до місць, де вони народилися й провели все своє життя? Хтось скаже, що не всі ми — нащадки упосліджених класів, але ж є все-таки факт, що понад 90% із нас мають саме таке коріння, але наше усвідомлення минулого зазвичай не сягає далі двох-трьох поколінь. Ще можна раціонально пояснити, коли люди подорожують задля хліба чи роботи — бо зрештою всі ми залежимо від праці людей, які не можуть сидіти в своїх звично комфортних домівках і перейматися тільки своєю більш або менш творчою, але все-таки не завжди необхідною працею.

 

Читайте також: Імунітет до інфодемії


«Вакцинація означає вакації», — повідомляє заголовок статті в газеті The Financial Times. Здається, що, на думку декого, головним завданням вакцинації є можливість повернутися до подорожей, а потім і до відпусток.
2019 року обсяг глобального ринку подорожей для відпочинку оцінили в понад $1 трлн. Протягом останнього десятиріччя в усьому світі відмічено помітне зростання числа подорожніх, а кількість міжнародних поїздок сягнула 2018 року понад 1,4 млрд. Більшість мандрівників походить із країн на шляхах розвитку, багато з них подорожують уперше, віддаючи в сумі мільярди доларів і прискорюючи розвиток туристичної галузі. Передбачають, що в недалекому майбутньому прибутки від відпочинкового туризму випередять глобальне зростання ВВП.


Як зазначено в згаданій статті із The Financial Times, «нині люди схильні подорожувати тільки задля нового досвіду, знайомства з новими культурами, самоаналізу та появи відчуття власної могутності».
Прагнення втілити в життя «відчуття власної могутності» підтверджує мій інтуїтивний здогад про історичне коріння потреб сучасного мандрівника.


Ще хвилинка, ще мить терпіння — і ми знову матимемо змогу рушити в світ. Одні в пошуках пригод, інші — в пошуках спокою. Та, на жаль, не всі з нас.