Едвард Лукас

Біти й байти Пекіна

31 Березня 2021
Пам’ятаєте «зелених чоловічків»? Ті анонімні нерегулярні війська, з яких почався наступ Кремля на Україну. На тлі штучно спричиненого хаосу вони видавалися непоборними. Тепер — неактуальними. Країна із належним управлінням може за­блокувати, відстежити, затримати і (в разі необхідності) розстріляти цих загарбників.

Загрози поточного десятиліття значно серйозніші: електрони замість атомів, інтелектуальна сила замість грубої фізичної. Поле бою перемістилося у хмарні сервіси, технології спостереження і людське тіло. Зловмисників складно вирахувати і ще складніше заарештувати, зокрема тому, що вони можуть виявитися не людьми. Наукова фантастика слугує кращим орієнтиром, ніж підручники зі стратегії. Те, що можливо сьогодні, уже завтра може стати неможливим (наприклад, здатність зберігати анонімність у натовпі), і навпаки: квантові комп’ютери невдовзі зможуть зламати ваші найсекретніші зашифровані повідомлення за хвилини, тоді як раніше на це потрібні були роки.


Китай уже має величезні переваги: від дронів, батарей і полімерів до штучного інтелекту та віртуальної реальності. Партійна держава, що наслідує Лєніна, виділяє величезні ресурси на дослідження і розробки, а також розгортає безжальні програми промислового шпигунства. Проте найбільший актив китайців — капіталізм. Комуністична партія Китаю не тільки експлуатує інноваційність, динамізм, стійкість та ефективність ринкової економіки у себе в країні, а й користається з її переваг за кордоном.

 

Читайте також: Імперіалістична амнезія


Владімір Лєнін (нібито) сказав: «Капіталісти продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо». Він не міг передбачити, що наше покоління інвестуватиме свої заощадження у «мотузкову фабрику», допомагатиме їй влізати на міжнародні фінансові ринки, дозволятиме красти наші найкращі «мотузкові» технології, відправляти найкмітливіших студентів вивчати «мотузкову» науку в наших провідних університетах і наймати наших колишніх політиків лобістами.
Як наслідок, поки Радянський Союз міг дозволити собі обмежений технологічний прогрес у військовій і космічній сферах, Китай просувається на широкому фронті. Ми не можемо ігнорувати його технологічного впливу, і нам його ніяк не уникнути. Наші опції скорочуються.

Ми маємо показати, що наш підхід до цифрових і технологічних питань ґрунтується на самовпевненій і чітко артикульованій конкурентоспроможності, відкритості, прозорості й компенсаційності — це переваги наших суспільств, яких катастрофічно бракує континентальному Китаю 


Наша велика ставка 2001 року виявилася хибною. Залучення Китаю до світової торговельної системи призвело до очікуваного економічного прогресу, але не до такої ж сподіваної політичної лібералізації. Запізніла політика санкцій і тарифів адміністрації Дональда Трампа виявилася частково успішною, зокрема в блокуванні наступу Huawei у деяких європейських країнах та інших, союзних США. Проте деінде результати фрагментарні. Випробовувати суворіше ембарго ризиковано. Наразі перед лицем категоричного вибору між Китаєм і Заходом чимало країн можуть обрати Пекін. Для 64 держав Китай — найбільший торговельний партнер на противагу всього 38 країнам, для яких понад усе важать Сполучені Штати. Нам ще належить багато надолужити.


Знадобиться смиренність, але не розпач. Ми зможемо конкурувати, якщо захочемо. По-перше, нам потрібні альянси. Разом країни Заходу все ще більші й заможніші, ніж Китай. Технічні стандарти і правове середовище у царинах технологій наступного покоління (як-от цифрова валюта, біометрична ідентифікація і статус компаній, що працюють зі штучним інтелектом) визначатимуть світову економіку в подальші десятиліття. Власне, зараз вони розробляються у нудних, але важливих міжнародних організаціях, де країни Заходу регулярно пасуть задніх. Ніхто не змушує нас програвати; це наш вибір.


Ми можемо збільшити витрати на дослідження і дати нашим науковцям та інженерам більше свободи, скоротивши заповнення паперів. Ми можемо зміцнити стійкість наших ланцюгів постачання, орієнтуючись на стратегічні міркування, радше ніж витрати.

 

Читайте також: Життя після розлучення


Загалом ми маємо показати, що наш підхід до цифрових і технологічних питань ґрунтується на самовпевненій і чітко артикульованій конкурентоспроможності, відкритості, прозорості й компенсаційності — це переваги наших суспільств, яких катастрофічно бракує континентальному Китаю. Самокритика — це здорове явище; натомість сумніви в собі є деструктивними, а ненависть до себе — згубна. І Росія, і Китай хочуть, щоб Захід поглинули виснажливі суперечки та розбрат навколо минулих і нинішніх прорахунків. Не варто робити їм такої приємності.