Юрій Макаров

Візьми слухавку!

8 Квітня 2021
Отже, нас помітили! Точніше, про нас згадали. Ще точніше — про нас, швидше за все, не забували ні на хвилину, але ввімкнули виховальний момент.

Виховували водночас обох: нашого президента та російського. Росія, не дочекавшись відповіді на свої пропозиції, переконалася в тому, в чому була переконана останні сім років, чи як уже на те, то останні тридцять: що Україна — американський проєкт, а Київ — філія Вашингтона. Що ж до нас, то після телефонної розмови Байдена із Зеленським ми повернулися до того стану, в якому перебували наприкінці «епохи бідності», тільки без грошей і з трішечки попсованою репутацією. Але ж ми вже вивчили: репутація — діло наживне.


На цьому, здавалося б, можна й розслабитися, але я не поспішав би відкорковувати шампану. Тут варто згадати, що Джозеф Байден є антиподом не лише Дональда Трампа з його протистоянням Китаю, мігрантам і рештою болячок, які так до вподоби «реднекам», а й колишнього шефа Барака Обами з його вибором державних пріоритетів виходячи з власного специфічного ідеалізму. До того ж, на відміну від інших господарів Білого дому, Байден більш-менш орієнтується в нашій ситуації, враховуючи як кільканадцять власних візитів до Києва, так і пасмо сивого волосся від членства сина-бізнесмена в раді директорів українського газовидобувного холдингу «Бурісма». Якщо екстраполювати його ж висловлювання останніх тижнів, зрозуміло, що ми нарешті отримали у Вашингтоні союзника не лише ситуативного, а й ціннісного, для якого підтримка України є не тільки функцією від стосунків із РФ, а й оцінкою нас як потенційно самостійного суб’єкта. Далі починаються подробиці й кляті деталі.

 

Читайте також: Мрії під новорічною ялинкою


Колись, років сім тому, я припустив, що поступитися мале-есенькою часткою суверенітету так званому «Вашинґтонському обкомові» в обмін — ні, не на фінансову допомогу й не на військово-політичну підтримку, — а головно на проштовхування всередині нас самих нагальних і життєво важливих реформ є цілком прийнятним і навіть бажаним. Зрештою, з боку країн-членкинь ЄС частка делегування суверенітету на користь наддержавного утворення є левовою, й ніхто не пручається, за винятком вередливого Brexit.

ми нарешті отримали у Вашингтоні союзника не лише ситуативного, а й ціннісного, для якого підтримка України є не тільки функцією від стосунків із РФ, а й оцінкою нас як потенційно самостійного суб’єкта

 

Ну тобто God bless America! Практика переконала в зворотному: найактивніша амбасадорка США останніх років Марі Йованович, яку в тодішній Адміністрації президента називали «Марія Іванівна», часом зі скреготом зубовним, нав’язала, на мою думку, абсолютно хибний порядок денний, де на першому місці була боротьба з корупцією як така, а не створення умов для її зникнення. Антикорупційний пафос, підкріплений грантоїдським скигленням і зорієнтований до того ж на цілком зовнішні, демонстративні результати, виявився згубним на етапі, коли варто було зосередитися на значно нагальніших завданнях. Зрештою він не в останню чергу призвів до демонізації тодішнього президента й зміни керівництва держави. Зрозуміло, що у відповідь на потенційне зближення від нас забажають конкретних кроків.


Передусім ідеться про якусь послідовність із боку Києва. Не аж так важливо, в чому вона полягатиме, але потрібна позиція, а не так, щоби сьогодні клястися у вірності західному вектору, а завтра зривати спільну операцію спецслужб США та України, сьогодні бити тривогу з приводу концентрації російських військ уздовж кордону, а завтра летіти цілуватися з арабськими шейхами — божечки, навіщо?! Треба набратися тверезості, ба навіть цинізму, й зрозуміти, що Штатам як країні, що прагне повернути собі роль світового лідера, так само необхідні успішні кейси щодо їхньої підтримки демократії в «підшефних» країнах. Хочеш фінансову допомогу?

 

Читайте також: Сеанс співчуття

 

Припини гратися судочинством, немов мавпа гранатою. Провал судової реформи — а це демонстративний, взірцевий провал, — і спроби використати РНБО як підручний засіб типу бейсбольної битки — це не те, чим має звітувати держава, що нібито прагне отримати план членства в НАТО. Дай чіткий сигнал, що ти дистанціюєшся від олігархів. Позірне схвалення санкцій (не наших карикатурних, а справжніх, дорослих) проти одного з них, хай навіть колись найближчого, практично хрещеного батька в політиці — ще не політика. Не давай зрозуміти, навіть якщо для тебе це так і є, що демократія лише корисна обгортка, не махлюй так кострубато на одному окремо взятому виборчому окрузі, тим паче що конкретний результат не має для тебе аж такого вже принципового значення — у тебе ціла фракція занехаяна.


Ну, і нарешті — не кажи, чого від тебе чекають, а тисни! «Нормандський формат» нікуди не годиться, й не лише тому, що мінські домовленості від самісінького початку були тактичною цяцянкою? Зажадай «Вашингтонського формату»! Роби щось! Згадай старий мудрий єврейський анекдот: купи лотерейний квиток!