Конні Гедеґард

Глобальна відповідальність

27 Листопада 2011
Планета не в змозі ефективно боротися зі змінами клімату без участі Китаю та країн із перехідною економікою

Конференція ООН із питань змін клімату, яка наприкінці листопада збере в південноафриканському Дурбані міністрів та членів делегацій з усього світу, стане відповідальним моментом для поступу в міжнародній боротьбі з цим явищем.

Читайте також: Той, хто платить за бідних…

Хтось запитає, хіба не можна трохи зачекати й узятися за клімат після врегулювання боргової кризи в Європі та відновлення економічного зростання? Ні! Нещодавні повені в Таїланді, посухи в Техасі та Північно-Східній Африці вкотре нагадали нам про потребу якнайшвидшого вирішення цієї проблеми, адже ситуація зі змінами клімату поступово погіршується. Останній звіт «Перспективи розвитку світової енергетики», підготовлений Міжнародним енергетичним агентством (МЕА), став черговим гучним закликом: час минає, і нам доведеться сплатити більшу ціну, якщо ми не почнемо діяти негайно.

Тож чого ми очікуємо від конференції в Дурбані? Деякі медіа формують хибні уявлення, ніби в даному випадку єдиним мірилом успіху є те, чи вдасться змусити розвинені країни добровільно підписатися під другим періодом зобов’язань у межах Кіотського протоколу по завершенні першого у 2012 році.

Дозвольте пояснити: Європейський Союз, звісно, підтримує цей протокол. Наше законодавство ґрунтується на його принципах. У межах норм цього документа ЄС узяв на себе найамбітніші у світі зобов’язання, і ми їх виконуємо. Ба навіть близькі до того, щоб перевиконати.

Утім, Кіотський протокол ґрунтується на чіткому розмежуванні країн – розвинених і тих, що розвиваються, – і лише від перших вимагає взяти на себе всю повноту відповідальності за виконання умов договору. Чи не здається відтак, що ті зміни, яких зазнала світова економіка за останні два десятиліття, дедалі дужче стирають ці розбіжності?

Візьмімо для прикладу Сінгапур та Південну Корею. Ці країни є чудовою ілюстрацією експорто­орієнтованих економік із конкурентоспроможною промисловою потужністю, що посідають високі сходинки в Індексі розвитку людського потенціалу ООН. Одначе в Кіотському протоколі їх трактовано як ті, «що розвиваються». Або візьмімо Бразилію, країну, економіка якої стрімко прогресує. Вона може похвалитися процвітаючою промисловістю, величезними природними ресурсами й значно більшими доходами на особу, ніж, скажімо, Болгарія чи Румунія.

Читайте також: 100-річний клуб проти руйнації клімату

Обсяги забруднення довкілля поволі стирають межу між передовим світом та країнами, що розвиваються. За даними МЕА, через викиди вуглекислого газу стан атмосфери погіршується в державах із перехідною економікою, які переважно орієнтуються на видобуток вугілля. Ця тенденція в майбутньому лише посилюватиметься. До 2035 року 90% зростання попиту на енергетику забезпечуватимуть країни, що не входять до Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР). У Китаї, наприклад, шкідливі викиди, пов’язані з енергетикою, від 1990 року потроїлися, перетворивши Піднебесну на найбільшого у світі забруднювача довкілля. Таким чином, планета не в змозі ефективно боротися зі змінами клімату без участі КНР та країн із перехідною економікою.

Ще одна проблема полягає в тому, що до Кіотського протоколу не долучились і ніколи не долучаться США. Своєю чергою, Японія, Росія та Канада дали чіткий сигнал, що не мають наміру погоджуватися на другий період зобов’язань. Отож якби ЄС спільно з кількома розвиненими країнами пристали на таку ініціативу, ми все одно охопили б країни, що продукують не більш як 16% світових викидів у атмосферу. Натомість перший період зобов’язань за домовленостями покриває приблизно третину цієї шкоди. Як із такою статистикою досягти успіхів у боротьбі зі змінами клімату?

Іншими словами, за допомогою такого механізму ми не зможемо втримати збільшення температурних показників на рівні 2°С (3,6°F), а це спільна мета, визнана міжнародною спільнотою.

Щоб її досягти, слід о б’єднати зусилля всіх провідних економік розвинених країн та країн, що розвиваються, створивши всесвітню систему дій. Вона повинна відображати світ XXI століття, де всі зобов’язання мають однакову юридичну вагу.

ЄС готовий до другого періоду Кіотського протоколу, якщо документ буде більше наближено до екологічної всеохопності, а учасники конференції в Дурбані погодяться на чіткий план міжнародних дій та його розробку впродовж кількох років; нову систему дій слід запустити не пізніше 2020 року.

Сподіваюся, що всі країни продемонструють політичну волю і в Дурбані нам вдасться ініціювати цей процес. Раніше в Копенгагені лідери пообіцяли виконати зобов’язання, спрямовані на те, щоб світова температура не зросла більш ніж на 2°С. Тепер час перейти від слів до справ.

Читайте також: Неспокійні сезони

Новини RedTram

Loading...