Олена Чекан

Зінзівер

2 Квітня 2010
Взимку прилітала до нас велика синиця

Упродовж усієї зими прилітала до нас велика синиця Parus major. Красуня з яскраво-жовтим животиком, зеленку­вато-сірою спинкою, чорною блискучою голівкою й білими щічками. Ласувала салом так швидко, що за два дні воно ставало жмутом на кшталт мочалки, а якщо забували поновити – стукала дзьобом у вікно. Згодом почала їсти з руки насіння, отримала ім’я Зінька й стала членом родини. Аж раптом зникла. З’явилася на Вербну неділю: якась мала, переполохана, коли я вийшла на балкон, чкурнула геть. І тут почулося дзвінке «зін-зі-вер!». Наша достеменна Зінька сиділа неподалік і кликала ту маленьку. Зіньку ми перейменували у Зінзівера, все ж хлопчик, а його обраниця стала Зінькою. Зараз прилітають разом. Весна.