ut.net.ua 2009-10-16 00:00 Безп’ятчук Жанна , Парфан Надія

Демократія без ілюзій

Угорщині навіть через два десятиліття після демократизації все ще життєво потрібні реформи
Угорщина була першою в соцтаборі країною, яка відкрито повстала проти кре­млівського диктату. Революцію 1956 року жорстко придушили радянські війська, але згодом як своєрідну компенсацію Кремль дав Угорщині більше економічної свободи. Сьогодні часи правління комуністів, які в пам’яті угорців пов’язані з ім’ям Яноша Кадора (лідер угорських комуністів з 1956 по 1988 рік), багато хто в країні згадує з ностальгією. Проте з 1989-го минуло ще 20 років, якісно й змістовно відмінних від попереднього періоду. Це два десятиліття демократичного вільного розвитку, що змінили Угорщину.
 
Топ-досягнення
 
Відповідаючи на запитання Тижня про найбільші досягнення країни за останні 20 років, угорські експерти насамперед згадували побудову системи демократичних інституцій та запровадження загальноєвропейського законодавства – acquis commu­nautaire. «Саме політико-ін­ституційні реформи були найуспішнішими. А також уведення нового законодавства, сумісного із законодавством інших європейських країн. Це стало можливим завдяки вступу до ЄС», – розповідає директор Центру демократії в Будапешті Іштван Дярматі.
 
Молоді люди, чиє свідоме життя збігається з 20 роками без комуністів, передусім згадують про нові можливості в освіті, відкритість країни до світу. «Для мене найпомітнішою зміною останніх десятиліть є зміцніле прагнення молоді здобувати гарну освіту, відкривати нові можливості у навчанні й на ринку праці. Ідентичність молодих угорців формується в глобалізованому світі. А ось покоління угорців, яким за 50, не спромоглося адаптуватися до цього нового світу», – ділиться спостереженнями 30-річний випускник будапештського Центральноєвропейського університету Арон Хорват. Цей навчальний заклад створив усесвітньо відомий фінансист Джордж Сорос, який народився саме в угорській столиці.
 
Доволі успішно Угорщина провела й роздержавлення. Уже в 1997 році 80% угорського ВВП формували саме приватні підприємства, а наприкінці 1998-го з 1858 підприємств, запланованих до приватизації, у руках нових інвесторів опинилися 1188 (68%). Але водночас сотні підприємств були ліквідовані як неконкурентоспроможні за ринкових умов. Держава не вагаючись звела до мінімуму свою присутність навіть у таких стратегічних секторах економіки, як енергетика, банківська система й телекомунікації. Країна стала на якісно нові ринкові рейки. Але водночас приватизація більшості підприємств іноземцями не сприяє розвитку власного середнього класу. З цією проблемою зіткнулися більшість молодих демократій Східної Європи. 
 
Ще в 1990-х на хвилі нечуваного демократичного ентузіазму було докорінно змінено систему місцевого самоврядування. Як наслідок – постало близько 3200 органів місцевого самоврядування (рад муніципалітетів і графств), покликаних збільшити участь територіальних громад у вирішенні суспільних справ місцевого значення. Однак сьогодні експерти говорять про те, що для країни з десятимільйонним населенням це забагато. Кількість і пов­новаження органів місцевого самоврядування мають спів­відноситися з реальними можливостями їхнього фінансового забезпечення, адже не всі ці органи мають належні бюджети. Загалом поміж актуальних реформ, які країні ще треба здійснити, угорські експерти зазначають реформи пенсійної системи, медицини, місцевого самоврядування.
 
 
Нові-старі виклики
 
Протягом останніх трьох-чотирьох років Угорщину супроводжують політична нестабільність та економічні проблеми. Тому люди старшого віку раптом почали з ностальгією згадувати часи Яноша Кадара. Мовляв, тоді все було стабільно, а нині – навпаки. З 2003 по 2009 рік рівень зареєстрованого безробіття в країні зріс із 5,8% до 10,3%. Рівень економічної активності дорослого населення країни (тобто відношення економічного активного населення до всього населення віком від 18 до 65 років) на загальноєвропейському тлі є низьким і, за останніми даними, становить 53%. Цю тенденцію погіршує можливість дострокового виходу на пенсію, якою користаються чимало угорців.
 
Проблема зайнятості, як і в решті країн регіону, зумовлена колапсом соціалістичної економіки, внаслідок якого було втрачено близько 2 млн робочих місць. Приватне підприємництво та іноземні інвестиції тільки частково компенсували ці структурні зсуви економіки. Прикметно, що після вступу до Євросоюзу угорці не підтримали східноєвропейських тенденцій масової трудової міграції на Захід. Поляки, чехи, навіть румуни і болгари, які тільки-но адаптуються до нових можливостей, значно активніше виїздять на заробітки в західному напрямку.
 
На початку 1990-х угорська економіка мала ще одну серйозну проблему – борги, які наробив комуністичний уряд, а повертати мав новий демократичний. 1993 року загальний державний борг країни сягнув критичної позначки – 90% ВВП. Польщі, наприклад, борги списали. Угорщина ж мала їх виплачувати. Проте з позиції сьогодення цей додатковий фінансовий тягар вже не виглядає основною причиною макроекономічних проблем. «Я не бачу сьогодні якоїсь великої різниці, приміром, між Угорщиною та Польщею, – констатує Іштван Дярматі. – Інфляція і безробіття, з якими зіткнулися угорці, були зумовлені різними чинниками, і їх не можна прив’язати лише до менш вигідних макроекономічних умов, які мала Угорщина на початку 1990-х порівняно з рештою постсоціалістичних країн. Звісно, було б легше не повертати тих боргів». Але й до сьогодні великий державний борг і дефіцит державного бюджету залишаються важливою темою політико-економічного порядку денного країни (див. Тиждень, №18/2009 року).
 
Історія між «так» і «ні»
 
У новітній історії угорської демократії була одна подія, що привернула до себе неабияку увагу світової спільноти, – референдум 4 грудня 2004 року, на якому суспільство мало визначитися, чи варто надавати подвійне громадянство етнічним угорцям, які проживають на території сусідніх держав. Після Першої світової війни нові європейські кордони залишили до третини угорського населення на території сусідніх держав: Чехо-Сло­вач­чини, Румунії, Королівства сербів, хорватів і словенців (з жовтня 1929 року – Югославія). Для багатьох угорців спогади про «втрачені землі» досі болючі, тож порушення цього питання навіть понад 80 років потому поляризувало суспільство й політикум. Соціалісти, які на момент проведення референдуму перебували при владі, виступили проти надання подвійного громадянства закордонним угорцям, оскільки це могло погіршити відносини із сусідами. Опозиційна партія «Фідес» закликала голосувати «за».
 
Сам факт винесення цього питання на всенародне голосування угорський політолог Ласло Кері вважає чи не найбільшим прорахунком політичної еліти Угорщини за 20 років демократії, оскільки, з одного боку, ані «так», ані «ні» подвійному громадянству не вирішить проблем угорських меншин за кордоном. А з іншого – ця проблема лише збурила й розділила суспільство на два чисельно майже рівні табори прибічників і противників такої ідеї. У цій справі немає альтернативи діалогу і кропіткій співпраці з урядами сусідніх держав. А взяття під політико-правовий захист Угорщини громадян сусідніх держав може розцінюватися як втручання у їхні внутрішні справи. На референдумі угорці не підтримали надання подвійного громадянства своїм побратимам за кордоном. Націоналістичні настрої, однак, вирують в угорському суспільстві й досі, і це є перешкодою для демократичного розвитку країни.
 
Замість висновку

Великі злети, успіхи та прорахунки, натхнення перших років свободи й розчарування останніх, вступ до ЄС і нове осмислення старих історичних викликів – усе це створює складну мозаїку нової реальності Угорщини. «Наші демократичні інституції все ще неефективні, в політиці нуртують емоції замість програм і раціональних пропозицій, але принаймні на системному рівні ми спромоглися збудувати демократію», – розповідає Арон Хорват. Найкращим підтвердженням правдивості цих слів є те, що сьогодні угорці радше говорять про проблеми й потребу нових змін, аніж про колишні успіхи й ентузіазм. Вільна та рішуча критика – фундаментальний вияв реальної свободи.

 
Як змінювалась Угорщина

 

23 жовтня 1956 року ­
Демонстрація будапештських студентів, з якої в Угорщині розпочалася народна антикомуністична й антирадянська революція
 
Вересень 1987 року 
180 опозиціонерів взяли участь у знаковій зустрічі в Лакітелеке, селищі на півдні Угорщини, де вперше оприлюднив свою програму опозиційний комуністичному режиму Угорський демократичний форум (УДФ)
 
22 травня 1988 року
З ­посади генсека Угорської соціалістичної робітничої партії (УСРП) усунуто Яноша Кадара, новим лідером комуністів став Карой Грос
 
Листопад 1988 року
В країни новий прем’єр-міністр Міклош Немет, який представляє молоде, готове до реформ покоління політиків-комуністів
 
Лютий 1989 року
ЦК УСРП офіційно визнав фактичне існування багатопартійної системи. Створюються нові партії
 
13 червня – 18 вересня 1989 року
На Національному круглому столі зустрілися представники УСРП та опозиції, яким вдалося домовитися про внесення змін до Конституції 1949 року щодо регулювання партійної діяльності та низки інших питань
 
16 червня 1989 року
­Перепоховання прем’єр-мінстра Імре Надя та його побратимів, страчених після революції 1956-го. У траурній церемонії взяли участь 250 тис. угорців
 
Серпень 1989 року
­Зруйновано «залізну завісу» на австрійсько-угорському кордоні
 
10 вересня 1989 року
В ефірі угорського телебачення міністр закордонних справ Угорщини Дюла Хорн заявив, що угорський кордон відкрито для східних німців. Це давало їм змогу через територію Угорщини потрапити до ФРН. Лише в першу ніч «прориву» кордон перетнули 5 тис. східних німців
 
23 жовтня 1989 року
­Опубліковано Конституцію зі змінами, з назви країни (Угорська Народна Республіка) зникло слово «народна»
 
25 березня 1990 року
Перші демократичні вибори до парламенту, найбільшу кількість голосів здобув УДФ
 
22 травня 1990 року
Склав присягу новий коаліційний уряд УДФ і ХДНП (Християнсько-демократична народна партія) на чолі з лідером УДФ Йожефом Анталлом. Свій Кабінет він назвав «урядом камікадзе», який змушений здійснювати непопулярні реформи
 
3 серпня 1990 року
­Президентом країни обрано письменника Арпада Гьонца
 
15 лютого 1991 року
­Лідери Угорщини, Польщі та Чехо-Сло­вач­чини підписали в угорському містечку Вишеграді договір про регіональну співпрацю
 
19 червня 1991 року
Останній радянський військовослужбовець покинув Угорщину
 
Березень 1995 року
 ­Новий уряд Дюли Хорна, лідера Угорської соціалістичної партії (УСП), із запізненням вжив антикризових заходів в економіці. Цілковито втілити їх у життя не вдалося: деякі елементи реформ скасував Конституційний Суд
 
Травень 1998 року
Відбулися парламентські вибори. Новий уряд сформували «Фідес» (Угорський громадянський союз), УДФ і ХДНП. Уряд Віктора Орбана досягнув значних успіхів в економіці, зокрема активно підтримував розвиток малого та середнього бізнесу
 
12 березня 1999 року
­Вступ до НАТО
 
2000 рік
Угорці святкують 1000-річчя заснування своєї держави Іштваном Святим
 
Квітень 2002 року
­Відбулися парламентські вибори, за результатами яких до влади прийшли соціалісти на чолі з Петером Медеші. Їхня «Програма всезагального добробуту» виявилася економічно необґрунтованою, а тому спричинила макроекономічний дисбаланс
 
1 травня 2004 року
Вступ до Європейського ­Союзу
 
4 грудня 2004 року
На референдумі угорські громадяни проголосували проти надання подвійного громадянства етнічним угорцям, які проживають за межами Угорщини
 
Квітень 2006 року
­Чергові вибори до парламенту знову принесли перемогу соціалістам. Уряд Ференца Дюрчаня підтримав великі проекти з розвитку інфраструктури (будівництво автострад, модернізація залізниці), проте зросли дефіцит бюджету і державний борг
 
Вересень 2006 року
У ЗМІ оприлюднено промову прем’єр-міністра Ференца Дюрчаня на закритому партійному зібранні, у якій він зізнався, що соціалісти казали виборцям неправду про економічну ситуацію в країні. У Будапешті відбулися масові заворушення
 
21 грудня 2007 року
Приєднання до Шенгенської зони
 
9 березня 2008 року
Більшість населення на референдумі проголосувало проти запровадження плати за медичні послуги і навчання в університетах
 
Березень 2009 року
Прем’єр-міністр Ференц Дюрчань подав у відставку, не витримавши випробування кризою