Культура 2014-04-20 19:02 Трегуб Ганна

Талант, помножений на емоційність

Катерина Ладиженська: «Врубєль насправді дуже багатьом був незрозумілий. Мабуть, у геніїв завжди так»

Тиждень розмовляв із першим заступником директора Київського національного музею російського мистецтва Катериною Ладиженською про класика модерну й символізму, автора унікального монументального живопису Кирилівської церкви Міхаіла Врубєля.

У. Т.: Мистецтвознавці стверджують, що Київ і Україна для Врубєля багато важили в житті. Розкажіть детальніше про так званий київський період художника.

– Ці роки для творчості Врубєля знакові, бо саме тоді він зробив усі свої головні відкриття. Мистецтвознавці зазначають, що вище за київський період художник уже не піднявся. Для нашого міста він був людиною абсолютно неординарною. Потрапив тут до дуже хорошого оточення культурної інтелігенції. Меценати Терещенки, згодом Тарновські, художник Микола Ге, родина професора Адріана Прахова, рисувальна школа Мурашка – це все тутешні, українські й київські друзі та знайомі Врубєля. Для митця, людини дуже чутливої, увага до його творчості була одним із тих поштовхів, які спричинилися до бурхливого й шикарного творчого розвитку саме тут, у Києві.

Ми лише нещодавно заговорили про «київського Врубєля». А він упродовж життя не раз навідувався до України. Вперше потрапив сюди у квітні 1884 року й поїхав у листопаді 1889-го. Потім приїжджатиме на хутір Миколи Ге, де напише свої славетні «Бузок» та «У нічне». В Києві помре єдиний син Врубєля Савва, і це буде для художника величезним стресом. Стоячи востаннє біля свого знаменитого іконостасу в Кирилівській церкві, він скаже такі слова: «Те, з чого я почав і до чого все життя йшов, – усе воно тут». У Києві він був щасливий.

У. Т.: «Дівчинка на тлі перського килима» – це візитка Київського національного музею російського мистецтва, створення якої безпосередньо пов’язане з родиною українських меценатів Терещенків. Яка історія цієї картини?

– Іван Терещенко замовив Врубєлю картину «Східна казка», і художник отримав за неї суму. А характер мав надзвичайно складний. Сварився, брав гроші, але не виконував замовлень, затримував їх. Зокрема, із запізненням закінчив розписи Володимирського собору. Так сталося і з Терещенком. Замість великого полотна з’явилася маленька акварель. Ситуацію треба було якось залагоджувати. І тоді Врубєль вирішив створити портрет. Довго не знав, чий саме він має бути і як його писати. У той час він нерідко ходив до позикової каси Дахновича, де дуже часто бачив дочку власника, дівчинку східного типу, з великими очима й темним волоссям. До того ж у Дахновичевій конторі було багато всілякого антикваріату й килимів. Усе це Врубєль обрав обстановкою для майбутнього портрета.

Ця картина – шедевр іще й тому, що вона перший живописний портрет, закінчений Врубєлєм. Потім він напише ще сотні портретів. Ота загадковість, утаємниченість, яку бачимо на обличчі «Дівчинки…», згодом виразно постане і в інших його жіночих образах.

Коли Врубєль переїхав із Києва до Москви, одним із перших його відомих полотен стала «Ворожка». За композиційною побудовою і внутрішнім напруженням ця робота дуже нагадує «Дівчинку на тлі перського килима». Останньою зі згаданих картин він розрахувався з меценатом Іваном Терещенком. Знаєте, у своїй родині Іван був найосвіченіший, бо мав університетську освіту, багато подорожував і бачив. І саме він у той час, коли Врубєля не розуміли й не визнавали, побачив у ньому видатного художника й почав купувати його полотна.

У. Т.: Утім, Терещенки не були єдиними українськими меценатами, що підтримували Врубєля й цікавилися його творчістю. Як ви уже казали, художник був знайомий із Тарновськими, яких відвідували Шевченко й Гоголь. Як саме зустрівся з їхньою сім’єю?

– Врубєль дістав замовлення створити іконостас для церкви Тарновського в Мотовилівці. Художник провів там літо 1887 року, створивши «Моління про чашу». А ще намалював кілька ескізів для розписів Володимирського собору. Йому забезпечили належні умови для праці, хоча сам він не був до кінця задоволений цією роботою. Для Врубєля це видається дуже характерним. Часто він кидав свої твори незавершеними або міг поверх одного написати інший. Цикл євангельських робіт, розписи для Кирилівської церкви та ескізи для Володимирського собору й храму в Мотовилівці є дуже цікавими. Утім, роботу для Тарновського він так і не закінчив.

У. Т.: Чим цікавився Врубєль, бувши студентом? Які сюжети приваблювали його в Академії? Славнозвісний образ янголів?

– Полотно «Натурщиця в обстановці Ренесансу», яке зберігається в нашому музеї, було написане ним у Петербурзі ще за часів навчання в Академії. Три малюнки учнів Чістякова (Врубєля, Дервіса та Сєрова) збереглися до нашого часу, і всі три абсолютно різні. Йому найбільше сподобалася робота Сєрова. Врубєль дуже образився, бо був упевнений, що найкраща саме його. Він завжди казав, що не просто працює, а творить під впливом захоплення.

У. Т.: Сучасники не сприймали творчості Врубєля. Зокрема йому не доручили розписати Володимирський собор, хоча він запропонував багато ескізів. Чому так сталося? Йшлося виключно про особистість художника чи це було неприйняття модерну й символізму як таких?

– Врубєль стояв біля джерел символізму саме як філософсько-естетичної течії. Не забувайте, він мав юридичну і філософську освіту. Ніцше й Кант були в нього настільними книжками. У його випадку величезні знання додавалися до таланту, помноженого на емоційність. Бачте, він практично всюди, навіть коли йшлося про церковний образотворчий канон, пропонував свої оригінальні трактування. І тут його не сприймають, бо він руйнує приписи. У Володимирському соборі в межах цього канону дуже добре працювали Нєстєров, Васнєцов, Свєдомскій, Котарбінський. Це вдалося всім, але не Врубєлю. А він бачив і знав дуже багато, випереджав свій час. Як дуже добре сказала дослідниця творчості художника Ніна Дмітрієва, головне, що він показав, – це не просто віра людини, а віра, в якій та зневірилася. Людина ХХ століття хоче вірити, вона сповнена релігійності, але сама зруйнована. І якраз ця руйнація, яку Врубєль покаже у своєму «Демоні», ця боротьба людського духу, свободи починається в перших ескізах митця. Вона ще не читається так прямолінійно, але момент сумнівів там уже присутній.

Саме професор Адріан Прахов це чітко відчув. Те, що пропонував Врубєль, аж ніяк не вкладалося в структуру Володимирського собору, не поєднувалося з роботами інших художників. Ніна Дмітрієва писала, що у Врубєля був єдиний шанс зберегти свої ескізи, аби вони втілилися, – побудувати храм, який суцільно розписав би сам цей художник, де оця симфонія, хвилювання, надрив на нервах зіграли б повною мірою. Природно, що всього цього статися тоді не могло. Перших янголів він написав у Кирилівській церкві. Там-таки створив дві композиції: «Сходження Святого Духа» та «Оплакування». А ще з-під його пензля з’явилися янголи Софійського собору. Ці образи проходять через усе його життя.

Завдяки Врубєлю народжувався новий стиль: символізм, модерн, якого не приймали і в якому головним було почуття надриву. Це вже не ХІХ століття в його чистому вимірі, а декаданс, мистецтво на грані часів. Про великих дуже важко говорити. Врубєль насправді дуже багатьом був незрозумілий. Мабуть, у геніїв завжди так. До того ж і заздрісників у таких людей чимало.

У. Т.: Як колекції Врубєля в Київському музеї російського мистецтва пережили радянський час? Чи був творчий наробок художника, умовно кажучи, репресований?

– Врубєлю тоді щастило більше, ніж іншим художникам. Не скажу, щоб його аж так сильно рекламували, дуже мало було виставок. Справжня слава прийшла до нього в 1950-ті, коли його експонували на всесоюзних виставках у Москві й тодішньому Ленінграді. 1994 року відбулася виставка в Мюнхені та Дюссельдорфі, де Врубєль був найповніше представлений як символіст. Іще років 30 тому про нього, символізм та модерн узагалі не говорили, бо ідеологічно правильним у СРСР був соцреалістичний живопис. Врубєль залишався сам собою, не як засновник нових течій.

Новини RedTram

Loading...