Суспільство 2015-08-01 12:05 Лесь Терен

«Отец крымской демократии»

Цього тижня з виру кримських медіа на поверхню спливло ім’я, котре 20 років тому дуже гучно лунало на півострові. А саме ім’я Юрія Мєшкова, першого та єдиного президента Республіки Крим.

 Саме так, без лапок (таких звичних уже в новинах про Крим) та з великих літер. Бо був у нашій українській політичній вольниці короткий час, коли Республіка Крим (згідно зі своєю Конституцією «правова демократична держава», що «входила до складу держави Україна та визначала з нею свої відносини на підставі Договору та угод») мала визнаного Києвом власного президента. Обраний на початку 1994 року трьома четвертинами голосів кримчан, лідер Російського руху Криму Мєшков натхненно розраховував стати на міжнародній геополітичній шахівниці якщо не ферзем, то вже точно конем, котрий лихо перескочить через голови київських йолопів прямцем в обійми матінки Росії. Але Київ виявився не таким простим: через рік Кучма жорстко розігнав кримську самостійницьку камарилью, і Мєшкову довелося ховатися в Москві.
Там він спочатку спробував приміряти на себе велично-трагічний образ «президента в екзилі», але щось у нього не заладилося: чи то росіяни більше не потребували його послуг, чи психіка не витримала карколомних злетів та падінь, але імідж у Мєшкова в Москві склався, м’яко кажучи, не дуже героїчний. У бомонді налощених російських державників-шовіністів він радше нагадував такого собі двоюрідного дядька, котрого, зітхнувши, пускають за святковий стіл, наперед знаючи, що той миттєво налижеться, почне варнякати, задиратися і його, як завжди, доведеться випхати геть стусанами.

Читайте також: Поганий приклад заразний

Набідкавшись у московському забутті, влітку 2011 року Мєшков повернувся був на півострів і влаштував тут гучну прес-конференцію. Вона, на біду, збіглася з неформальною завітанкою сюди Януковича, котрий у сонмі спецслужб приїхав сюди відсвяткувати власні народини. Тодішній макіївський хазяїн Криму Василій Джарти ревно продемонстрував шефові, що за регіоналів будь-які інші «президенти» в Криму неможливі. Тож Мєшков отямився від копняка аж на російському боці Керченської протоки, тримаючи постанову суду про власну депортацію та заборону в’їзду до України на п’ять років.

Нарешті, після переходу півострова до Росії «отец крымской демократии» повернувся до підданих. Для екс-президента було само собою зрозумілим, що його повноваження, скасовані «бандерівцями» у 1995-му, автоматично відновлюються. Мєшков недвозначно дав зрозуміти, що, так і бути, згодний взяти на себе почесний тягар президентських обов’язків. Але «народ безмолвствовал». За 20 років мєшковського «екзилу» в Криму вже давно вилупилася та виросла нова генерація русофілів, котра ледве згадує, хто цей старий клоун. А давні соратники, які його пам’ятали, ділили нові російські посади та вдавали, ніби не помічають колишнього кумира, спілкування з котрим уже давно вважалося чимось не дуже пристойним. На виборах у «госсовєт Криму» Мєшкову знайшлося місце лише десь у середині списку другорядної партії «Родіна», котра до «парламенту» не пройшла. Тож «велетню духу» залишилося хіба що рясно поливати публічними прокльонами спритніших та успішніших товаришів. Цеков (колись голова партії «Русскоє єдінство», а тепер «сенатор» у Москві) удостоївся з його вуст епітетів іуди та ката, Шувайников (ще один видатний шовініст, нині головний жириновець Криму) став геєм і русофобом тощо. Аксьонова з Константиновим Мєшков побоюється ображати напряму, але й про них каже як про «есбеушників» та «прислужників окупантів» (себто колишніх українських «окупантів»), котрі вірно служили «київському режиму» та «навмисно розвалили» Російський рух Криму. Якби Мєшков виступав не з позицій позамежного російського ультрашовінізму, для якого навіть нинішній кримський режим видається «бандерівським», то з багатьма його соковитими характеристиками кримських діячів можна було б навіть погодитися.

Читайте також: Друга окупація насувається

Що ж та за новина, котра нагадала Криму напівзабуте ім’я колишнього «каліфа на годину»? Вона полягає в тому, що нечисленні прибічники екс-президента подали позов проти судді Яковлєва, котрий у 2011 році присудив Мєшкова до депортації «за заклики до порушення територіальної цілісності України», а тепер благополучно працює в російському «верховному суді республіки Крим». (Як можна бачити, мєшковське обурення перевертнями не позбавлене підстав.) Трагікомізм ситуації в тому, що самого Мєшкова через дрібні формальності (відсутність повістки) до залу суду не впустили: його випхали, як того п’яного дядька, з дверей на вулицю, де він вибухнув перед кореспондентами новою серією «викриттів антиросійського заколоту».

Чим закінчиться розгляд справи, не так вже й важливо. Більш показовою в усьому цьому є доля самого Мєшкова, сина кубанського козака та українки, колишнього лідера думок та «героя» антиукраїнського спротиву, котрого Росія, за своїм давнім звичаєм, висмоктала, прожувала та виплюнула в політичне небуття. Його приклад мусив би стати застереженням для інших… Але коли ж таке бувало, аби хтось вчився на чужих помилках!

Новини RedTram

Loading...