Суспільство 2016-04-09 21:33 Орел Світлана

«Кримська світлиця»: за крок до зникнення?

Не так давно у ЗМІ з’явились повідомлення, що єдина на півострові україномовна газета «Кримська світлиця» виходить востаннє. Виявилось, що чутки про її смерть таки перебільшені, і хоча не у друкованому вигляді, а у форматі pdf, але світличани таки продовжують робити свою справу.

На фоні повідомлень з Криму про арешти, заборони, утиски, обшуки, наявність політв’язнів просто неймовірною здається те, що там і досі жива, хоч і у кілька разів зменшена, редакція  одного з небагатьох форпостів українства на півострові – «Кримської світлиці». І не просто жива, а щотижня готує  16 полос  газети, яка доступна читачам на її сайті. Здавалося б, держава мала б всіляко підтримувати редакцію, допомагати, адже і президент, і багато вищих чиновників не перестають заявляти про наміри повернути Крим Україні, звертаються до міжнародної спільноти, аби та сприяла цьому.  Натомість чи не єдиний осередок українства у Криму  не вперше опинився перед загрозою знищення, тепер уже, схоже,  остаточного…

«Редакція стала справжньою українською світлицею у Криму…»

Буваючи в Криму завжди дивувалась ентузіазму і працездатності редактора «Кримської світлиці» Віктора Качули: то фестиваль української бардівської пісні він проводить, то якийсь дитячий конкурс, то розповсюджує аудіозаписи українських пісень. Усе це, ясна річ, без особливої реклами, без надування щік, дуже скромно, бо ж трималося усе на ентузіазмі та авторитеті редактора і  його однодумців, а редакція ніколи не мала надлишку коштів для власного розвитку, не те що на додаткові заходи.

Ось як розповідає  історію газети Віктор Качула:

-- Я її редактор – з 2000 року. Сім років вдавалося тримати газету на плаву: була деяка фінансова підтримка через Держкомтелерадіо, щось заробляли самі, щось люди жертвували – викручувалися якось. Хоч і бідно було, але старалися мати гідний вигляд. У 2002 році на якійсь прес-конференції  в Києві засвітив проблему «Світлиці» перед тодішнім президентом Кучмою – з’явилося  відповідне президентське доручення, перебралися у пристойне приміщення в готель «Артеку» -- на умовах оренди, звичайно, але це було солідно, зручно і гарно – редакція стала  справжньою  українською СВІТЛИЦЕЮ в Криму. У штаті до 25 працівників було. На момент окупації Криму – 7, сьогодні – четверо.

Читайте також: Переселенці з Криму хочуть відновити друк єдиної україномовної газети півострова

Але у 2006 році «Кримську світлицю» довелося перереєструвати і ввести у склад співзасновників державну структуру – Міністерство культури України. Як не парадоксально звучить, але після першого Майдану і перемоги, здавалося б, українських демократичних сил становище «Кримської світлиці», яку називали Кримським Майданом, значно погіршилося. Коли депутати-патріоти пробили у Держбюджеті на 2006 рік окремим рядком фінансування для «Кримської світлиці»  у фантастичному для нас обсязі – 800 тисяч гривень,  у Міністерстві культури, де був цей наш рядок, заявили, що фінансувати нас не зможуть, бо ми – «не їхні». І натякнули (була така телефона розмова), що, в принципі, «як виняток», і це «тільки для нас», можуть постаратися «змогти», але – за половину суми відкату. Або перереєстровуй газету «під Міністерство». З 2007 року «Кримська світлиця» стала структурним підрозділом ДП «Газетно-журнальне видавництво»  Мінкультури України. Газета ніби отримала друге дихання, з'явився якийсь запас міцності. Перейшли на кольоровий друк, почали залучати до штату місцевих студентів-філологів, формувати з них зміну нашим ветеранам. І акції наші культурницькі ще потужнішими й помітнішими стали, тираж потихеньку почав підростати. Але  у 2009 році новий  директор ДП Віталій Сатаренко, затіяв реформу, яка зводилася до скорочень колективу. Я вперся і затявся, не дав скоротити жодного працівника (на той час у штаті «Світлиці» було десь 17-18 осіб). Начальство своє відкрито назвав ворогами. Це була війна, причому, підла, підступна (гібридна – одним словом), результат – мене, оббрехали, звинуватили в якихось криміналах, написали в Генпрокуратуру, те саме президентові Ющенку поклали на стіл і звільнили.

Війна, і знову війна…

Отож, як бачимо, війна для «Кримської світлиці» розпочалась задовго до появи  «ввічливих чоловічків» у Криму.  Лист Віталія Сатаренка тодішньому заступнику міністра культури і туризму Миколі Яковині про те, що «Кримська світлиця» нібито розбазарювала державні кошти, виявся абсолютною вигадкою і брехнею. Майже рік довелося Вікторові  Качулі доводити в судах, що це чистої води наклеп. Очевидно, зрозумівши, що справу програє, Віталій Сатаренко 28 грудня 2009 року виніс редакторові «КС» догану, а наступного ж дня підписав наказ про його  звільнення «…за систематичні порушення вимог наказів та розпоряджень, не належне виконання службових обов’язків».  Віктор, ясна річ, не згодився з цим наказом. І знову ж – відновлюватись на посаді довелося в судах. Одна фраза, але той, хто пройшов це випробування знає, скільки за цим стоїть зусиль, нервів, убитої на ніщо творчої енергії. А тут же йшлося не тільки про людину – про газету, яка стала своєрідним українським центром, явищем у Криму. Журналісти, яким доводилось піднімати, плекати якесь видання, знають, який це непростий, тяжкий і некороткий процес. Тим більше у агресивно-російськомовному Криму. Без перебільшення можна сказати, що це  не легше, ніж виростити дерево. І ось тоді, коли воно пустило пагони, почало входити в силу, його було фактично зламано (колектив суттєво скоротили, приміщення редакції опечатали, газета виходила не регулярно, а якийсь час не виходила зовсім, тираж, ясна річ, різко впав).

Читайте також: В окупованому Криму перестала виходити єдина україномовна газета

Нове відродження «Кримської світлиці» почалося, коли директором  ДП стала  донька відомого українського композитора Олеся Білаш. Почали виходити друком усі культорологічні видання, у тому числі й «Кримська світлиця».  Навіть «руская весна» в Криму не перервала її виходу: газета друкувалася у Києві і через «Нову пошту» доставлялась у Сімферополь, звідки співробітники редакції розсилали її читачам.   Але тодішній міністр культури Євген Ніщук  незабаром  представив  колективу ДП нового директора – Романа Ратушного, фотокора  одного з видань, його заступником з виробничих питань став Анатолій Сєріков, а Віталій Сатаренко -- куратором ДП від Міністерства.  Отака «люстрація» після Революції Гідності!

Така кадрова перестановка спричинилась до багатьох конфліктів у ДП, зменшення тиражів і мало не ліквідації кількох видань.   Тим  часом «Кримська світлиця» опинилась на вулиці. Видавництво заборгувало ДП «Міжнародно-дитячий центр «Артек», в готелі якого розміщувалась редакція, 19440 гривень за оренду приміщення, які нове керівництво, очевидно й не збиралось оплачувати.  Обладнання, архіви, підшивки довелося розбирати по домівках тим кільком працівникам, які ще залишились. Чи не єдиний український центр у Криму було фактично ліквідовано.

Не так тії вороги, як добрії люди…

Та Віктор Качула із властивою йому донкіхотівською впертістю  продовжував  робити свою справу. Його звернення і до міністра культури, і до керівництва держави залишились без відповіді. Із середини вересня 2014 року  «Кримська світлиця» у друкованому вигляді  на півострів не доставляється. Але редакція  вперто надсилає до Києва друкарські принт-файли кожного номера. Чому не чіпає їх проросійське керівництво півострова? Мабуть, тому, вважає редактор, що «Кримська світлиця» зорієнтована на інтелектуального читача, а такі їх не дуже цікавлять.

Якщо зайти на їхній сайт, можна переконатися, що газета  робиться професійно, якісно, краще багатьох видань-одноденок, які видаються на материку у нормальних, зовсім не екстремальних умовах. Минулого року журналісти «Кримської світлиці»  робили це практично  на ентузіазмі – дев’ять місяців не отримували заробітної плати, потім, правда, її надіслали. Але й вона мізерна: чистими щось півтори тисячі гривень. Помножена утричі ця сума навіть і близько не дотягує до прижиткового мінімуму Криму – десять тисяч рублів. Цього року знову – вже третій місяць заробітної плати немає.

Натомість уже нове керівництво ДП «Газетно-журнальне видавництво», яке очолює зараз Андрій Щекун, замість того, аби  допомогти редакції «Кримської світлиці», видав наказ …про її переведення до Києва. Вказано навіть конкретні строки – це слід зробити до травня. Але хто її чекає у столиці? Кому вона там потрібна? Якщо це видання втратить свій, кримський (для чиновників уже не український?) грунт і тих кількох журналістів-ентузіастів, які продовжують творити її у просто нелюдських умовах, воно практично зникне. Чи саме цього й добивається керівництво ДП?  Між іншим утримання редакції за нинішнього рівня зарплат співробітників  коштує державі  десять тисяч гривень у місяць! Слава Україні? – гірко й риторично запитує редактор «Кримської світлиці» Віктор Качула.

Ця слава  таки була і є у Криму! Тільки ніхто реально не хоче дбати про неї і зберігати її.

« Ніхто не переживає про архів газети», - констатує Віктор Качула,  « а це ж коріння наше українське, якими два десятиліття вростали-чіплялися у цю кримську цілину! Я самотужки почав оцифровувати підшивки, у нас з 1993 по 2003 рік – десять років - провалля, електронної версії нема, а це ж історія боротьби і становлення українства в Криму. Чому про це ніхто в Києві навіть не заїкнеться? Якщо ми це загубимо тут, в окупації, це непростимий гріх буде».

Читати газету «Кримська світлиця»

Новини RedTram

Loading...