Економіка 2016-06-04 13:19 Шавалюк Любомир

Вільна каса

Банківська система має надлишок ліквідності. Уряд повинен його використати

Здавалося б, дно економічної кризи позаду. Держстат рапортує про збільшення ВВП у I кварталі на 0,1%, галузі економіки по черзі переходять до зростання. Макроекономічна ситуація сприятлива: курс гривні врівноважився й має невелику тенденцію до зміцнення, глобальні ціни на сировинні товари трохи збільшилися, показники бюджету в межах норми. Нібито час піднімати голову й переходити до зростання.

Але не все так просто. Перше, що насторожує, — більшість організацій знижують прогнозні темпи приросту ВВП на 2016-й. Півроку тому, наприкінці 2015-го, очікували помірних 2%, у квітневому огляді світової економіки МВФ уже давав 1,5%, консенсус-прогноз внутрішніх організацій ближчий до 1%. Друге — порівняно з попереднім кварталом з урахуванням сезонних чинників реальний ВВП впав на 0,7%. Та й зростання на 0,1% проти I кварталу минулого року бачиться непереконливим з огляду на неймовірно низьку базу порівняння (торік у перші три місяці зафіксовано падіння на 17%). Економіка ще не до кінця здорова: образно кажучи, її перевели з реанімації на медикаментозне лікування, але вона лежить у палаті й бігти вгору поки що не готова. І тут знадобилася б допомога уряду. Йдеться не лише про реформи, адже їх проведення потребує часу й результат може забаритися, а радше про певний поштовх, зроблений у
конкретній точці в певному напрямку.

Читайте також: Економічний прогноз на літо. Дозрівання надії

На сьогодні, мабуть, ключовим чинником слабкого внутрішнього попиту є негативні побічні ефекти трансформації банківської системи. Їх кілька. По-перше, кредитний портфель банків загалом зменшується. У квітні позики, надані корпораціям-резидентам, зменшилися на 2,3% порівняно з березнем, позики домогосподарствам — на 3,4% (зріс тільки валютний сегмент корпоративних кредитів — на 0,4% за місяць). Це призводить до зменшення кількості грошей на руках у домогосподарств та фірм і, як наслідок, до падіння платоспроможного попиту. Тенденція потужна: банки не хочуть кредитувати, бо загалом нині не дуже багато якісних позичальників. За словами самих банкірів, за якісного позичальника між фінустановами ведеться жорстка конкурентна боротьба, яка закінчується навіть зниженням відсоткових ставок за кредитами до 15%. За нинішнього стану економіки ця тенденція може зберегтися
протягом тривалого періоду.

По-друге, депозитна база поступово зростає, відплив вкладів припинився. За даними НБУ, вклади корпоративного сектору за квітень збільшилися на 1,0%, депозити домогосподарств у гривні — на 2,3%, у валюті — на 0,3%. З одного боку, це добре, адже приплив грошей зменшує тиск на банківську систему та її платоспроможність. З другого — збільшення депозитної бази також означає вилучення грошей із реального сектору й таким чином є чинником слабкого внутрішнього попиту, адже якби ці гроші було витрачено на купівлю товарів та послуг, то темпи зростання ВВП були б вищими.

У нормальній ситуації банки подібні до жонглерів: однією рукою вони беруть гроші у вкладників, передають у другу руку, яка, видаючи позичальникам, закидає їх на довге коло обігу в реальний сектор. Натомість зараз обидві «руки» забирають гроші, залишаючи реальний сектор на сухому пайку. Такі процеси в банках є одним із ключових визнач­ників стагнації економіки України, зафіксованої в I кварталі. Але найгірше те, що з огляду на реформи, які проводить НБУ (незабаром розпочнеться новий етап — зменшення обсягу кредитів пов’язаним особам, про яке читайте в наступних числах Тижня), такий стан справ може тривати ще не один рік. А стимулювати зростання економіки потрібно вже зараз. Як це зробити в нинішніх умовах?

Кошти, які надходять до банків, нікуди не зникають. Частина з них втрачається під час ліквідації неплатоспроможних фінустанов та реалізації їхніх активів, адже в цьому процесі спостерігається чимала корупція, підстави для якої створює недосконале законодавство. Ще певна кількість іде на погашення старих іноземних боргів, яких банківський сектор набрав здебільшого до кризи 2008–2009 років. Але значна частина формує величезну подушку ліквідності, яка де-факто жодним чином не працює на економіку (див. «Грошова подушка»). На кінець 2015-го майже 90 млрд грн (близько 5% річного ВВП) банки розмістили в депозитних сертифікатах — інструменті, який гарантує фінустановам дохідність, але нічим не допомагає реальному сектору, бо консервує гроші на рахунках НБУ. Зараз ця сума менша, але досі суттєва.

Читайте також: Як повернути офшорні мільярди

Логіку депозитних корпорацій під час кризи зрозуміти можна: ліквідність у них є (щоправда, не в усіх), а розмістити її ніде. Адже міжбанківський кредитний ринок ризикований, зважаючи на те що найбільший попит на ньому формують якраз ті банки, у яких завтра можуть увести тимчасову адміністрацію (у такому разі кошти, ймовірно, буде втрачено, бо вимоги банків за міжбанківським кредитом серед останніх у черзі кредиторів у разі ліквідації фінустанови). А в реальному секторі кредитувати загалом нікого через погану ситуацію в економіці. Тому, розміщуючи кошти в депозитних сертифікатах НБУ, банки максимізують прибуток, виходячи з поточної ситуації. Але економіці від того не легше, адже ця законсервована ліквідність не перебуває в обігу, не стає частиною купівельної спроможності та не приводить до зростання виробництва. Втрачені можливості очевидні. З огляду на те що трансформація банківського сектору затягується та може протривати ще два-три роки, враховуючи графіки приведення кредитних портфелів банків до вимог НБУ в частині кредитування пов’язаних осіб, така подушка ліквідності може зберігатися досить довго й навіть зростати в розмірах. Що довше, то більше втрачених можливостей і, ймовірно, триваліший період стагнації економіки на дні циклу.

Зрозуміло, що такий розвиток подій не може влаштовувати українців ні в економічному сенсі, бо рівень доходів населення за останні два роки дуже впав, ні в суспільно-політичному, бо злиденність життя призводить до цілого букета соціальних проблем (політичного популізму, бандитизму, шахрайства і навіть напруженості у стосунках між людьми тощо). Враховуючи це, уряд повинен знайти канали, за допомогою яких зазначений структурний надлишок ліквідності в банківській системі можна було б повернути в реальний сектор, використавши його для стимулювання ділової активності в країні.

Що для того потрібно? Передусім мобілізувати цей фінансовий ресурс депозитних корпорацій. Уряд має запропонувати вищі відсотки при розміщенні ОВДП, ніж на поточний момент гарантує НБУ, тобто понад 17–19%. Ще зовсім недавно, коли облікова ставка Нацбанку дорівнювала 22% (22 квітня її знизили до 19%), відсотки за депозитними сертифікатами в деяких випадках перевищували 20% річних. Тоді в Мінфіні заявляли, що такий рівень відсоткових ставок занадто високий. З огляду на наявність дешевої альтернативи (іноземного фінансування, зокрема кредитів МВФ) та високих відсоткових платежів за держборгом така позиція бачилася адекватною. На той час було важливо досягти макроекономічної стабілізації, тому жорстка економія, зокрема на обслуговуванні державного боргу, була виправдана. Зараз пріоритет змінюється: потрібно перевести економіку в режим зростання. Варто більше позичати, і нижчі відсоткові ставки цьому сприятимуть. Власне, певною мірою Мінфін уже кілька місяців тим і займається (див. «Грошова подушка»). Якщо за весь минулий рік обсяг ОВДП в обігу зріс на 47,5 млрд грн, а комерційні банки зменшили свій портфель внутрішніх держоблігацій, то за неповних п’ять місяців 2016-го чиста емісія ОВДП становила 36,9 млрд грн, а фін­установи наростили свій портфель навіть на більшу суму — 43,3 млрд грн (частину викупили в НБУ). Попри це подушка ліквідності банків досі лишається великою, тож уряд повинен вилучати її до бюджету ще швидшими темпами.

Читайте також: Почути тінь. Як дії НБУ стимулюють чорний ринок валюти

Друга передумова спрямування вільних коштів у банківській системі на стимулювання економіки — ухвалення змін до бюджету. Відповідно до актуального на сьогодні головного кошторису країни держава планує цього року залучити 113,8 млрд грн на внутрішньому фінансовому ринку, водночас погасити ОВДП на 123,8 млрд грн, тобто сальдо має становити майже мінус 10 млрд грн. Цю цифру слід переглянути в бік суттєвого збільшення. Звичайно ж, така ініціатива може наштовхнутися на опір з боку МВФ, адже додаткові запозичення потрібно буде кудись витрачати. Тобто зі зростанням обсягу запозичень має зрости дефіцит бюджету, а це, ймовірно, не сподобається іноземним донорам. Однак якщо такі збільшені видатки спрямувати в конструктивне русло, то урядові вдасться донести нашим міжнародним кредиторам, що вони справді необхідні для того, аби економіка уникла кількарічної стагнації і, як наслідок, з’явилися передумови для погашення зовнішніх боргів, зокрема перед МВФ, починаючи з 2018–2019 років.

Нарешті, пункт три — уже згадане конструктивне русло додаткових витрат. Мабуть, найслабше місце цієї ідеї. Адже практично всі уряди незалежної України, отримавши вдосталь фінансових ресурсів, ставали більшою чи меншою мірою схильними до популізму. Тож ці гроші можуть просто використати на підвищення соціальних виплат, що є непродуктивним. Наслідок — черговий виток девальвації та інфляції. Але для них можна знайти краще застосування принаймні у двох альтернативних напрямах. Перший — масштабні інфраструктурні проекти, насамперед будівництво доріг. За розумного підходу такі витрати створюватимуть куди менший інфляційний тиск. Другий — фінансування ліберальної податкової реформи (тобто зменшених податкових надходжень, а не збільшення видатків), зокрема зниження ставки ЄСВ. З приходом у Кабмін нових міністрів заговорили про величезний дефіцит пенсійного фонду, ніби півроку тому, ухвалюючи бюджет, його ніхто не бачив і не планував. Зазвучали ініціативи відмотати зроблені зміни назад. Водночас бізнес потребує, щоб уряд, навпаки, пішов у цьому питанні до кінця. Тоді інвестиційний клімат покращиться й подушку ліквідності вдасться використати для того, щоб перетворити це покращення на реальні темпи економічного зростання.

Новини RedTram

Loading...