Світ 2016-06-05 10:32 Бініон Майкл
  ▪  

Приготувати паспорти?

Як урятувати Шенгенську зону

Чи буде угода Європейського Союзу з Туреччиною про безвізовий режим смертельним ударом для відкритих кордонів Європи? Чи переживе Шенгенська угода про скасування паспортного контролю на внутрішніх кордонах Європи договір, завдяки якому майже 80 млн турків зможуть їхати до Європи без віз?  

Відтоді як минулого літа наплив мігрантів і шукачів притулку із Сирії, Афганістану й Африки сягнув небачених масштабів, тиск на шенгенський безвізовий режим дедалі більший. На тлі зростання кількості мігрантів до Німеччини стривожилися сусідні до неї країни. Австрія, через яку багато біженців діставалися Німеччини, ввела тимчасові прикордонні обмеження. Угорщина також закликала покласти край пересуванню мігрантів її територією, заявивши, що така кількість мусульман знищить християнський дух Європи. Данія призупинила вільне пересування до Швеції Ересуннським мостом. І, врешті-решт, Німеччина, до якої прибуло близько мільйона мігрантів, тимчасово відновила паспортний контроль на деяких своїх кордонах, таким чином фактично поклавши край політиці «відчинених дверей», у межах якої приймали всіх біженців.

Читайте також: The Economist: Угода з душком

Берлін запевняє, що прикордонний контроль скасують, щойно хвиля міграції спаде. Однак наслідки політики «відчинених дверей» уже ставлять таку перспективу під питання. На нещодавніх місцевих виборах вражаючі результати показала партія «Альтернатива для Німеччини», яка виступає проти міграції. Популярність канцлерки Анґели Меркель впала. У кількох містах, здебільшого на колись комуністичному Сході, відбулися акції протесту проти біженців. На мігрантів нападають у хостелах і на вулицях. А інцидент із масовими сексуальними домаганнями до жінок у новорічну ніч у центрі Кельна переважно з боку чоловіків-мусульман, зокрема новоприбулих мігрантів, викликав обурення у всій Німеччині.

Прикордонний контроль у Європі поновлюється не вперше. Шенгенська угода, що дістала назву від маленького містечка в Люксембурзі, де її підписали 1985 року, передбачає такий розвиток подій у надзвичайних ситуаціях або з міркувань національної безпеки. Однак відповідні заклики лунають у Франції, Італії, Угорщині та більшості країн Східної Європи не тільки через міграційну кризу: люди налякані й обурені тим, що з відкритих кордонів користається організована злочинність, тікаючи до інших країн і знаючи, що переслідування та ефективної співпраці розвідки цих країн не буде.

А ще ж є загроза тероризму. Після того як зловмисники, котрі вчинили теракти в Парижі, втекли до Бельгії і стало відомо, що щонайменше один із них видав себе за біженця, аби повернутися до Європи із Сирії, стало зрозуміло, наскільки легко їм перетинати кордони. Хоча міністри внутрішніх справ і транспорту стали закликати до введення суворішого контролю на кордонах ще до паризьких терактів.

Коли до ЄС прибуватиме багато турків, які зможуть подорожувати без віз, тривога зросте. Вільне пересування 400 млн європейців у межах 26 країн опиняється під серйозною загрозою. Деякі європейці починають заздрити Великій Британії та Ірландії, які не увійшли до Шенгенської зони й досі практикують повноцінні перевірки на кордонах, доволі успішно зупиняючи терористів і затримуючи нелегальних іммігрантів. Решта країн такого вибору відповідно до умов угоди не мають. Амстердамський договір 1997 року вимагає скасування внутрішніх кордонів від будь-якого нового члена ЄС. До нього вже приєдналися три країни, що не входять до ЄС: Швейцарія, Ісландія та Норвегія. А новим учасникам — Румунії, Болгарії та Кіпру — доведеться долучитися невдовзі.

Прикордонний контроль у Європі поновлюється не вперше. Шенгенська угода передбачає такий розвиток подій у надзвичайних ситуаціях або з міркувань національної безпеки

На думку європейських ідеалістів і тих, хто відчайдушно прагне зберегти безпаспортний режим, відновлення прикордонного контролю не вирішить нинішніх проблем. Вони вважають, що виклики, з якими зіткнулася Європа, є переважно зовнішніми, наплив біженців триватиме, а торгівці людьми оминатимуть прикордонників. Тероризм не знає кордонів. Коріння організованої злочинності далеко за межами Європи. Тож, на переконання противників контролю, треба розбиратися з політичними кризами на Близькому Сході: війнами, екстремізмом та релігійними гоніннями. А прикордонний контроль — це боротьба радше із симптомами, ніж із причинами.

Підважують ці аргументи два серйозні виклики. По-перше, Шенгенська зона протримається тільки за умови суттєвого зміцнення спільних зовнішніх кордонів ЄС. Але де пролягає такий кордон? Переважно через країни, що найменше здатні його обороняти: між Грецією та Туреччиною, Мальтою й Лівією, Угорщиною та Сербією, Сицилією й Тунісом. Агентство ЄС з охорони зовнішніх кордонів Frontex отримало мізерний бюджет на посилення патрулювання, боротьбу з контрабандою наркотиків і перевірку мігрантів. Точаться суперечки щодо Греції: чи треба уповноважувати прикордонні служби інших країн виконувати роботу грецьких прикордонників? Лунають навіть цілком серйозні пропозиції щодо виключення Греції з Шенгенської зони.

По-друге, розвіддані, які раніше збиралися на прикордонних постах, тепер належним чином не передаються до відповідних служб. Це стало очевидним після паризьких терактів. А без постійного надання інформації від правоохоронних органів країни ЄС не мають змоги відстежувати, хто перетинає їхні кордони.

Читайте також: Непростий союз. Як у Туреччині сприймають членство країни в НАТО

Однак справді слабке місце Шенгену в тому, що дедалі більше людей у Європі налаштовані проти нього. Суспільні настрої стають націоналістичними, ізоляціоністськими, зростають недовіра до Брюсселя та скепсис до пан’європейських рішень. Європейцям не хочеться фінансово підтримувати бідніших сусідів, натомість вони прагнуть повернути більше контролю на місцевий рівень та обурюються тим, що рішення приймаються так далеко від них. Це неприємні й аж ніяк не ідеалістичні настрої. Вони зумовлені неодноразовими кризами євро, загостренням розколу між північчю та півднем, режимом економії, повільним економічним зростанням і неспроможністю ЄС знайти ефективні для всіх рішення проблеми міграції та шукачів притулку.

Утім, загальне відновлення прикордонного контролю обійдеться ЄС дуже дорого. Виникнуть масштабні затримки, туристи й бізнесмени лютуватимуть. Більшість країн — членів ЄС прагнуть урятувати Шенген, але це завдання не з простих. Стратегічне вирішення проблеми передбачає запровадження єдиних правил та створення інституцій, які регулюватимуть міграцію й політику безпеки в Шенгенській зоні, однак для цього знадобиться багато років. Головне питання на порядку денному — належним чином налагодити роботу центрів прийому мігрантів в Італії та Греції («гарячих точках»), забезпечити їх необхідною інфраструктурою та ресурсами. Потрібно створити центри для тимчасового проживання переселенців, і не тільки в Туреччині, а й у Лівані, Йорданії та Єгипті, звідки нині прибуває більшість біженців, а також більше краще організованих центрів, які прийматимуть шукачів притулку з охоплених війною країн. Чиновники зможуть визначати, хто з мігрантів має законне право на статус біженця в Європі, та негайно відправляти додому тих, кому буде відмовлено в притулку.

Крах Шенгену стане ударом і для економіки Європи. Вільне пересування в межах ЄС сприяє мобільності робочої сили та торгівлі між країнами-членами. Скасування Шенгенської зони підірве престиж Європейського Союзу й довіру до нього, адже це одна з небагатьох реальних переваг, яку на собі відчує кожен громадянин країн ЄС.

Часу на порятунок Шенгенської угоди лишається обмаль. З огляду на перспективу необмеженого пересування турків Європою чимало виборців тепер рішуче налаштовані на те, щоб тимчасовий прикордонний контроль тривав довше. Зупиняти слід далеко не кожного. Паспортний контроль може бути вибірковим з огляду на дані розвідки або в межах довільної перевірки. Якщо термінових заходів не вжити зараз, країни — члени ЄС одна за одною почнуть «зводити паркани». У такому разі Шенгену лишиться недовго.