Суспільство 2016-06-18 00:45 Яна Вікторова

«Ввічливі» незнайомці

Мій сусід — ізолювальник. Висококваліфікований ізолювальник, який усе своє життя працював у нафтогазових компаніях України. Він і зараз їздить у тривалі відрядження — будувати в Росії корівники за 17 тис. руб. на місяць без вихідних, із проживанням і дворазовим харчуванням. Хоча мова не про це. Всі навколо бачать, як за його відсутності до жінки зазирають імпозантніші, інтелігентніші та заможніші чоловіки.

А коли сусід повертається, ніхто не наважується сказати йому про це: справи інтимні, особисті. Його жаліють, красиву дружину поважають за нову посаду, яку вона отримала після війни, та дещо побоюються. Ситуація з російськими консультантами в «республіці» схожа на цю побутову історію: усі бачать, знають, але делікатно відводять очі, мовляв, то не наша справа, а ті, кому це цікаво, самі якось розберуться. Жіночки-перукарі, продавці, офіціантки бачать у цих стриманих та обізнаних чоловіках гроші й поважають їх. Усі інші, хто нічим із ними не пов’язаний, вдають, що їх немає. Хоча вони й самі роблять усе задля того, щоб підкріпити таке враження; поодинці містом не пересуваються, від місць розселення пішки ходять лише до найближчого магазину, а в ресторани та на базар — великими компаніями з місцевих. Здається, таке часто показують у шпигунських кінострічках: «Вдай, що мене тут не було».

Читайте також: «Гості» в порожнечі

Взагалі вони дуже вирізняються на тлі місцевих. І цього не приховати ні формою як у всіх, ні мовчазним виглядом, щоб не видав російський говір. Вони кадрові військові, які закінчили військові училища, пройшли досвід гарнізонів по всій Росії, професійно вміють усе те, про що тутешні хлопці мають лише приблизне уявлення. Їхнє завдання — навчити, змусити виконувати накази, довести до рефлексу прості дії. Рік тому за кожним більш-менш керівником у місцевій армії поставили його «тінь» — російського консультанта, який повинен навчити, проконтролювати, підказати чи замінити його на іншого з місцевих, якщо все зазначене вище не допомагає. Завдання не з легких. Кожний місцевий кричить якомога голосніше: «Казань брав, Астрахань брав», уже не розберешся, хто справді є учасником бойових дій, а хто прийшов пізніше, бо офіційно працевлаштовувати почали лише рік тому. А саме в тих, хто про­йшов усі фронти від самого початку, з літа 2014 року, як виявилося, немає освіти, немає якостей керівників, є судимості, а це вже зовсім не комільфо. Не так просто навчити місцевих, примусити їх виконувати накази, підкорюватися вищим за званням, якщо в тебе на це дуже відносні повноваження: офіційно тебе тут узагалі немає, навіть твоя родина точно не знає, де саме ти у відрядженні. Жодних близьких знайомств, жодних справжніх імен. Пити-їсти з тутешніми — залюбки, але для всіх ти лише той, ким їм відрекомендувався. Місцеві повинні вдавати, ніби це твоє справжнє ім’я, і вони вірять, що назване прізвище та місто, з якого ти приїхав, справжнє.

Читайте також: Соціальний ліфт «ДНР»

Для всіх консультантів поїздки сюди — непоганий старт: відрядження до нас прираховуються до участі в бойових діях, а це обіцяє нові зірки на погонах після повернення, пришвидшення черги на житло та більшу зарплату. А ще добові тут, а зарплату там. Вона надходить на картку, і на неї живе родина. Хоча, як відомо, накази керівництва не обговорюють. Тому всім цим чоловікам наша їжа здається не гіршою, ніж тушкований бігос із картоплі та капусти, яким їх частували по далеких гарнізонах, кімнати в колишніх банках із розкладушками замість ліжка, звично зручними, бо така доля військового. А от від справді бойових операцій їх тримають подалі. Бо якщо щось трапиться, дістануть на горіхи всі: і місцеві, і приїжджі. Тому доля консультанта не така вже й погана: відбути свій термін відрядження, не залишити по собі негативної згадки, а користь від поїздки дуже відносна. Після кожного буде наступний, може, саме йому вдасться те, що не вдалося попереднім. Хоча є й ті, хто приїжджає сюди не вперше, підрахувавши, що саме для його родини від таких відряджень користі чимало. Знову ж таки зарплата, посада, досвід, житло в майбутньому… До речі, ці відрядження починаються й закінчуються схоже: вночі за наказом у цивільному групу відвозять «на нуль» — на кордон, де на них чекає зміна таких самих цивільних, які лишили всі особисті речі, документи, паспорт у сейфах військових частин Ростова, а сюди їдуть «нульовими»: форму, зброю та кімнату вони отримають. От що справді погано — їм у місті тісно: далеко не підеш, особливих розваг немає. Можна замовити в гуртожиток піцу, суші й шашлик, можливості для цього є, але більшого не придумаєш,
ураховуючи всі обмеження.

А ми всі успішно вдаємо, що не чуємо московського говору на вулицях, не бачимо змін в армії, не відрізняємо місцевих і приїжджих…

Новини RedTram

Loading...