Світ 2016-07-08 15:45 Віталій Рибак

Як боротись із замороженими конфліктами. Звіт експерта Atlantic Council

Доктор Аґнія Ґріґас розглядає політику Москви стосовно невизнаних територій в Молдові, Грузії та Україні

На сайті аналітичного центру Atlantic Council був опублікований звіт про стан заморожених конфліктів на пострадянському просторів, який підготувала доктор Аґнія Ґріґас. У звіті фігурують Придінстров’я, Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Крим, а також «ЛНР» та «ДНР».

Значна частина описаних у дослідженні конфліктів не випадково припадає саме на пострадянський простір: у вступі авторка наголошує, що квазінезалежні території, які є базою конфліктів, у більшості випадків створені внаслідок впливу Москви та їй підпорядковуються. Єдиним винятком серед кейсів, що розглядаються, є Нагірний Карабах.

Пані Ґріґас наголошує на тому, що всі заморожені конфлікти, у яких є «рука Кремля», починались за єдиним сценарієм: захист «співвітчизників» росіянами. Спершу починається гуманітарна, культурна (у ній величезну роль відіграє РПЦ) та інформаційна інтервенція у регіон, яка покликана збільшити популярність «русского міра» серед його мешканців. Однак переведення конфлікту у «гарячу» фазу є різним у кожному кейсі, що доводить той факт, що після першого інтервенційного етапу Москва вичікує зручної нагоди.

Читайте також: Не сподіватися на «їхній» Майдан

У Придністров’ї Росія використала свій шанс ще при розпаді Радянського Союзу, коли у Молдові тривала війна — колишні радянські війська, що базувались в країні, стали на бік сепаратистів.  У Грузії Росія вичікувала 14 років після угоди про припинення вогню між Сухумі та Тбілісі, яка була підписана у 1994-му. В Україні ж — навіть довше: перша інтервенційна фаза в Криму та на Донбасі тривала понад 20 років.

Крим є унікальним серед інших кейсів в тому плані, що це єдина територія, яка була повноцінно інтегрована у Російську Федерацію за законами цієї країни. А війна на Донбасі вже є одним із найдовших «гарячим» конфліктом — триває уже понад два роки. До цього найдовше бої точились у Нагірному Карабасі — з 1988-го по 1994-ий та 4 дні у квітні цього року.

Аґнія Ґріґас зауважує, що у всіх досліджених випадках заморожених конфліктів інтервенція на самі території не є основною метою. Першочергова стратегія Росії — шантажувати та чинити тиск на країни, у яких відібрали території, не вдаючись при цьому до повноцінної військової інтервенції. Головне завдання — зруйнувати майбутнє країн, що прагнуть вийти зі сфери впливу Росії, посиливши до максимуму суспільну напругу у цих державах та підірвавши їх економіку, а також стерти надію на доєднання до ЄС та НАТО.

Окрім того, повноцінна анексія перекладала би на Росію відповідальність за відновлення та гуманітарну підтримку окупованих регіонів. А коли конфлікт є замороженим, Україна, Грузія та Молдова зазнають значних збитків. Однак авторка припускає, що протягом наступних років все ж можливе остаточне приєднання цих знищених війною територій до РФ, адже такі процеси уже запущені у Південній Осетії та Абхазії.

Пані Ґріґас підкреслює, що заморожені конфлікти створюють в Молдові, Грузії та Україні радикальні суспільні фракції з обох боків спектру: одні виступають за якнайшвидше примирення із Росією, сподіваючись на кінець війни, а інші — дотримуються вкрай націоналістичних,  антиросійських поглядів. Обидві крайності є дуже шкідливими для суспільств країн, втягнутих до конфліктів, оскільки розхитують їх стабільність.

Читайте також: Сувора автономія

Саме тому, на думку авторки, Сполучені Штати повинні дотримуватись жорсткої політики невизнання цих територій та чинити на Росію тиск доти, доки вони повноцінно не повернуться під контроль країн, до яких належать.

Аґнія Ґріґас присвячує окремий розділ порадам урядові Сполучених Штатів стосовно стратегії розв’язання заморожених конфліктів. Авторка зауважує, що в минулому США реагували недостатньо гостро та оперативно: анексія територій України стала першим кейсом, за який були введені санкції.

У звіті зазначається, що Конгрес США повинен зосередитись на трьох основних напрямках ведення політики:

  • законодавчому — оперативно приймати резолюції, закони, розробляти угоди та домовленості;
  • декларативному — висловлювати символічну підтримку та засудження конфлікту, проводити розслідування, аби привернути до конфлікту увагу світової спільноти;
  • фундаційному — схвалювати видатки із бюджету США на здійснення зовнішньої політики у цьому напрямку.

Однак єдину стратегію у цій сфері виробити неможливо, підкреслює доктор Ґріґас. Потрібно ретельно вивчати особливості кожного окремого кейсу і підлаштовувати загальні схеми стратегій під них. Для цього Штати повинні якомога активніше співпрацювати із урядами Молдови, Грузії та України та надавати їм усю можливу підтримку для розробки конкретних стратегій реінтеграції втрачених територій. Але саме уряди цих країн повинні працювати найбільше у цьому напрямку. Уряд США повинен розглянути можливість створення спеціальних посад, які обійматимуть люди, що відповідатимуть суто за ці конкретній напрямки — за прикладом Спеціальних представників Європейського Союзу.

Остання рекомендація полягає у тому, що уряд США повинен дати повноцінний опір Росії у інформаційній війні та розробляти довгострокову стратегію. На превеликий жаль, заморожені конфлікти можуть тривати десятиліттями, а люди на окупованих територіях потрапляють під вплив виключно російських медіа, що значно ускладнює процедуру їх реінтеграції.

Із повним текстом звіту можна ознайомитись тут

Новини RedTram

Loading...