Суспільство 2016-08-05 12:57 Козлюк Станіслав

Олексій Донський: «Нерідко адвокат, який начебто захищає особу із середньої чи нижньої ланки, фактично обстоює інтереси організатора злочину»

Тиждень поспілкувався зі старшим прокурором ГПУ Олексієм Донcьким про економічні злочини колишнього генпрокурора Віктора Пшонки, конвертаційні центри та доказову базу в цій справі

У далекому жовтні 2012 року Генеральна прокуратура України затіяла масштабне будівництво на задньому дворі свого офісу, що на вулиці Різницькій. Місцеві мешканці скаржилися на постійний шум, а подеколи й на величезні тріщини в стінах, які фактично роздирали помешкання на частини. Після втечі одіозного прокурора його підлеглі взялися за злочини начальства і з’ясували, що перед вояжем за кордон Пшонка встиг заробити на ремонтах «будиночка-хмарочоса» та інших приміщень ГПУ майже 70 млн грн. І в 2014-му відомство, яке колись підпорядковувалося Пшонці, почало розслідувати його злочини.

Як і з чого почалося провадження по Пшонці?

— Улітку 2014-го до ГПУ надійшли матеріали від Ради національної безпеки і оборони України про факти злочинів. Ішлося не лише про викрадення 69 млн грн, а й про зловживання владою, хабарі тощо. Проте більшість викладених фактів або не підкріплювалися доказами, або мали загальний характер. Приміром, пишуть, що Пшонка призначав на посади за гроші. Кого, за скільки, коли, не уточнювалося. Або, скажімо, йшлося про хабар за закриття провадження, вказується за яке. Допитуємо причетних осіб — вони все заперечують. Тож на сьогодні обвинувачення ми змогли висунути лише щодо розкрадання грошей. Зрозумійте: в основі притягнення до відповідальності мають лежати встановлені й доведені факти, докази. Навіть підозра, згідно із законом, повинна бути обґрунтованою і базуватися на документах, показаннях ­свідків тощо.  

Читайте також: Тролінг від генпрокурора

Чи уточнювалося в матеріалах, хто саме отримував хабарі? Чи можна притягти цих людей до відповідальності?

— Проблема у відсутності доказів навіть на рівні підтвердження показаннями, не кажучи вже про належні докази для цієї категорії злочинів. Адже, за класикою, хабар документується в процесі отримання. У цьому випадку документування, звісно, не було. А ймовірні учасники злочину все заперечують. Осіб, які визнали б, що давали хабарі генеральному прокуророві чи комусь іншому для нього або якщо не давали, то в них їх вимагали, немає.
На чому саме ґрунтувалася інформація від РНБО, сказати важко.

Скільки людей на сьогодні засуджено за розкрадання 69 млн грн? Скільки під підпискою? Хто в розшуку?

— На сьогодні п’ятеро засуджені за злочини. Ці особи забезпечили можливість викрадення згаданих вище коштів. Щодо чотирьох із них вироки набрали чинності. Ще один адвокати Пшонки оскаржують в апеляції. Також вони намагаються оскаржити в касаційному порядку два вироки, які вже набрали ­законної сили.

Якщо адвокат обстоює інтереси організатора злочину, його основне завдання — не дати підзахисному говорити, просто закрити йому рота, щось пообіцявши

Йдеться про вироки щодо осіб, які співпрацювали зі слідством, визнали свою провину та активно викривають інших співучасників злочинів. Тому немає нічого дивного в тому, що ці вироки не влаштовують саме адвокатів Пшонки.  
Під вартою на сьогодні перебувають двоє, зокрема Борис Крук (син нардепа від «Батьківщини» та Партії регіонів Юрія Крука).

Щодо двох підозрюваних також обрали запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою. Проте наше кримінальне процесуальне законодавство, а також суди часом дуже гуманні до осіб, які обґрунтовано підозрюються в особливо тяжких корупційних ­злочинах.

Так, законодавство вимагає під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за такі злочини обов’язково встановлювати заставу як альтернативу. У підсумку в нас ключовою фігурою у всій схемі є начальник одного з одеських відділень банку, без якого викрадення 69 млн грн взагалі не відбулося б і який ­забезпечив ­зняття викрадених Пшонкою ­коштів за документами на підставних осіб, котрі в нього зберігалися. До обрання запобіжного заходу він ухилявся від виконання процесуальних обов’язків: не з’являвся в Києві нібито через те, що не мав грошей на транспорт. А зараз перебуває на волі: як альтернативу арешту суд визначив йому заставу в розмірі 97 тис. грн. Це найменша сума з можливої. Хоча сторона обвинувачення вимагала 5 млн грн застави. Але ні слідчий суддя районного суду, ні Апеляційний суд нас не почули, і той, у кого «не було» 400 грн, щоб приїхати на допит, одразу ж «знайшов» 97 тис. грн, щоб не сидіти в СІЗО.

Читайте також: Давід Сакварелідзе: «Обіцяного карт-бланшу від Порошенка не було»

Далі суд ще раз проявив гуманність до цього банкіра, який категорично не співпрацює зі слідством, і зняв із нього обов’язок не покидати населений пункт, у якому він постійно проживає: тепер він може вільно пересуватися країною.    
Ще одна підозрювана — співорганізатор і бухгалтер конвертаційного центру. За її участю привласнювалися та переводилися в готівку кошти за підробленими документами. Їй Апеляційний суд зменшив розмір застави з 5 млн грн до 1 млн грн, який за неї сплатили, тож вона теж вийшла на волю.

Варто зазначити, що в цієї групи «конвертаторів» епізод із допомогою у викраденні Пшонкою 69 млн грн не перший. За даними слідства, вони займалися протиправною діяльністю щонайменше 15 років. Ми знайшли чимало кримінальних проваджень, пов’язаних із тяжкими економічними злочинами. Зокрема, із легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Ідеться про десятки мільйонів гривень. Проте в усіх цих провадженнях у певний момент розслідування так чи інакше блокували. Скажімо, «випадково» одне з проваджень зупинилося в момент, коли згадані 69 млн грн активно конвертували в ­готівку. Звісно, це лише збіг.

Скільки людей перебуває в розшуку?

— У розшуку на сьогодні двоє: сам Віктор Пшонка та його син — колишній народний депутат України ­Артем Пшонка.

Утім, ми впевнені, що співучасників злочину значно більше. Його не могли скоїти без працівників Генеральної прокуратури. Інша справа — довести їхню вину, адже існує принцип обґрунтованості підозри.

Збір доказової бази триває, і тут важливо не дати потенційним фігурантам жодного шансу ухилитися від кримінальної відповідальності, як нерідко буває, коли особі повідомляють про підозру до отримання достатніх, переконливих доказів вини.

Одним із фігурантів є підприємець Сергій Ніколаєнко, будівельна фірма якого допомагала конвертувати кошти. Скажіть, він справді встиг переписати свою фірму «Телсі» на родичів?

— Він ніколи на родичів її не переписував. Ця фірма переоформлена на фіктивних директорів, підставних осіб. Знаючи, що через неї невдовзі відмиватимуть кошти з державного бюджету та переводитимуть їх у готівку, за попередньою змовою з іншими підозрюваними він переоформив її на людей, яким за те заплатили. При цьому статутні документи ТОВ «Телсі», зокрема печатка, чекові книжки з незаповненими чеками, які підписали підставні особи, залишилися в розпорядженні учасників змови, котрих, як і Ніколаєнка, притягли до кримінальної відповідальності. У нас є беззаперечні докази того, що на момент надходження на рахунок «Телсі» коштів із Генеральної прокуратури України згадана компанія, як і раніше, перебувала під контролем Ніколаєнка та інших підозрюваних. Проте не хотілося б зараз акцентувати увагу на цих доказах. Ми плануємо використати їх у суді, якщо Ніколаєнко стане заперечувати контроль над ­компанією.      

Читайте також: ЄС очікує реформу прокуратури в Україні вже найближчим часом – єврокомісар Ган

У березні цього року вас відсторонили від справи. На якій підставі? У вас із кимось виник конфлікт?

— 18 березня цього року слідчий суддя Печерського районного суду Христина Тарасюк задовольнила заяву про мій відвід, яку подав адвокат однієї з підозрюваних. Причому адвокат, який на порушення принципів адвокатської етики фактич­­но представляв інтереси не своєї підзахисної, а Бориса Крука й основне завдання якого зводилося до того, щоб підозрювана, всупереч власним інтересам, не свідчила. Жодного конфлікту в мене не було, було лише бажання Крука, якого на той момент ще не притягли до кримінальної відповідальності, видворити ме­не з провадження. Вочевидь, він вважав, що в такий спосіб вкотре вирішить свої проблеми із законом, адже зміна слідчих, прокурорів, органів розслідування по заблокованих провадженнях, про які я вже згадував, — стандартна практика. Як бачимо, у цьому випадку йому те не допомогло.

Рішення про відвід виносила суддя, щодо незаконних дій якої я раніше публічно висловлювався. Ішлося про порушення розумних строків у провадженні про розстріли на Майдані. Тоді ж народний депутат Сергій Лещенко подав на Тарасюк заяву до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про порушення присяги судді, яка з невідомих причин не розглянута донині (минуло понад півтора року).

У чому тоді було порушення?

— У недотриманні розумних строків розгляду клопотань. Наприкінці 2014-го ми мали дістати доступ до даних про з’єднання з мобільних телефонів російських операторів зв’язку, абоненти яких 20 лютого 2014 року, безпосередньо під час розстрілу протестувальників на Інститутській, контактували з Віктором Януковичем. У КПК прямо не зазначено, у який термін має бути розглянуте таке ­клопотання. Водночас згідно зі ст. 28 КПК України кожна ­процесуальна дія або процесуальне рішення мають бути виконані в прийнятні строки, що є об’єктивно ­необхідними для їх здійснення. Доступ до ­телефонів зазвичай ми дістаємо впродовж двох-трьох днів. А в цьому випадку для нас узагалі було критично важливо отримати дані в найкоротший термін. Суддя Тарасюк від початку призначила розгляд клопотання аж через 11 днів, а потім без жодних підстав перенесла його ще на 8. Про яку оперативність слідства за таких умов можна говорити?

Я просив Тарасюк через її помічників розглянути клопотання в найкоротший термін (це через 11 днів їх нерозгляду!). Певно, те її образило. Бо наступного дня отримав необґрунтовану відмову в задоволенні клопотань. Звісно, через кілька днів інший слідчий суддя повністю задовольнив ті клопотання. Утім, я все-таки вирішив публічно заявити про перешкоджання в розслідуванні вбивств на Майдані. Гадаю, вона про це не забула.

На підставі чого суддя вас усунула від справи?

— Якщо коротко, у нас був підозрюваний (на сьогодні вже засуджений), який упродовж шести місяців, всупереч інтересам власного захисту, не давав жодних показань. А потім безпосередньо в суді заявив, що на нього чинили тиск його адвокати, яких запросила інша фігурантка справи, і змушували його мовчати. Надалі цей підозрюваний став співпрацювати зі слідством, викривши інших учасників злочину, і з ним було укладено угоду про визнання вини.

Аналогічна ситуація склалась і з підозрюваною, за заявою адвоката якої мене відвели. Так, підозрювану в присутності адвоката (зараз уже доведено, що він є довіреною особою Крука) повідомили про заплановані слідчі дії. Вона заявила про намір дати свідчення в суді по суті оголошеної їй підозри. Однак того самого дня, буквально через кілька годин, зателефонував адвокат, який мав із підозрюваною конфіденційне побачення, і повідомив, що його клієнтка не свідчитиме.

Звісно, у ситуації, коли подібний прецедент був з іншим фігурантом провадження, така різка зміна поведінки потребувала пояснень. Щонайменше треба було з’ясувати, чи добровільно вона прийняла таке рішення. Бо ж коли підозрювана каже, що хоче свідчити, а після візиту адвоката змінює думку, то це схоже на фільми про бандитські 90-ті.

Тож як прокурор я мав піти до підозрюваної, передусім щоб пересвідчитись у відсутності тиску. Крім того, потрібно було роз’яснити їй можливості захисту, розповісти про право давати показання, про те, що може пом’якшити покарання. Відвіду­вати підозрюваного, який утримується під вартою, зокрема й віч-на-віч, без участі адвоката, — це обов’язок, а не право прокурора.

Власне, за цей візит суддя Тарасюк і задовольнила заяву адвоката про мій відвід. Причому навіть не викликаючи в суд саму підозрювану. Проте згодом підозрювана пішла на співпрацю зі слідством і підтвердила, що саме Крук позбавив її можливості давати показання та активно захищатися.

Читайте також: Суд заарештував колекцію Пшонки, передану в Національний художній музей

Є один принциповий аспект: нерідко в провадженнях про особливо тяжкі злочини, скоєні групою осіб, зокрема й корупційні, адвокат, який начебто захищає особу із середньої чи нижньої ланки схеми, на порушення всіх принципів адвокатської етики фактично обстоює інтереси організатора злочину. У такому разі основне його завдання — не дати підзахисному говорити, просто закрити йому рота, щось за це пообіцявши. Мета — обірвати ланцюжок на якомога нижчому рівні, щоб за все відповідали лише виконавці, бажано другорядні. І якщо такі виконавці в процесі скоєння злочину отримували лише усні команди, довести це можливо, тільки коли вони заговорять. А як його розговорити, схилити до співпраці, коли в адвоката (а через нього фактично в організаторів злочину) є безумовне право на конфіденційне спілкування з підзахисним, а в прокурора такого повноваження не буде? Якщо адвокат, наприклад, виконує функції комунікатора організаторів злочину, а підозрюваний узагалі боїться при ньому щось ­казати? Де тоді змагальність і баланс?

Механізмів, які є на сьогодні в Кримінальному процесуальному кодексі, загалом достатньо для того, щоб слідчий, прокурор мали змогу спілкуватися з підозрюваними наодинці (звісно, за наявності такого бажання в самого підозрюваного), причому в адвоката право такого спілкування взагалі є беззастережним і необмеженим.

Ви казали про корупційну схему, яка дає змогу високопосадовцям уникнути відповідальності. У чому вона полягає?

— Це схема, яку я щойно описав: з адвокатами-«контролерами» та суддями, які штучно обмежують процесуальні повноваження слідчого та прокурора або взагалі чинять кардинально, відводять із кримінального провадження. Можливі й інші ­конфігурації.

Вам чи вашим колегам хабарі пропонували?

— Мені ні, і про подібні пропозиції на адресу колег я теж не чув. Але здогадуюся, з чим пов’язане ваше запитання.   

Є один журналіст, його прізвище не хочеться навіть називати, який періодично «відзначається» публікаціями про продаж провадження по Пшонці, причому звинувачує в тому Сергія Горбатюка. У зв’язку з цим хотілося б запропонувати людині, перед тим як таке писати, елементарно відкрити Кримінальний процесуальний кодекс і подивитися, чи взагалі міг той, кого він із таким натхненням «мочить», з огляду на свої повноваження щось продати. Адже до червня 2016 року Горбатюк був лише керівником слідства й не мав у підпорядкуванні процесуальних керівників: ні я, ні інші прокурори не були його підлеглими, він не міг нам давати жодних вказівок. Причому відповідно до ст. 277 КПК України повідомлення про підозру (як, власне, й обвинувальний акт) прокурор може скласти самостійно. Слідчий, як і керівник слідчого підрозділу, якби й захотів, не міг би заблокувати роботу в провадженні. У нього просто немає такого інструментарію. Якби я чув від того журналіста якісь звинувачення «про продаж провадження» на свою адресу, ­принаймні в цьому була б хоч якась логіка.

----------------------------------------------

Олексій Донський народився 20 березня 1978 року в Києві. У 2000-му закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого (Харків), Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури.
В органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах із березня 2000 року, починав слідчим прокуратури Подільського ­району міста Києва.
З квітня 2008-го року працює в Генеральній прокуратурі України.
З червня 2016-го — заступник начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.

 

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...