Суспільство 2016-09-09 15:15 Єлизавета Гончарова

Летаргічне питання про комуністичне минуле

У чому специфіка дерадянізації на звільненому Донбасі

Якось у ще не декомунізованому, але вже звільненому Дзержинську журналіст, стоячи біля пам’ятника людині, яка дала назву місту, запитував перехожих: хто це? Одна кокетлива старшокласниця не моргнувши оком відповіла: «Це питання летаргічне!». Смішно, але дівчисько в чомусь мало рацію: щось затяглося в нас пробудження від цього радянського сну...

Американський колега Джеймс, який приїхав писати статті про воєнний Донбас, добре вимовляв тільки три слова: «кава», «собака» і «борщ». А ось назва міста — Дзержинськ — його дуже дивувала, а ми були в захваті. Бо дуже весело він намагався з’єднати всі ці «дз-рдж». Цікаво, чи краще в нього зараз виходить нова назва, у якій уже немає політики, а є назва річки — Торецьк?

Ще в 1990-х роках, на зорі незалежності України, мешканці невеликого містечка, що відоме на всю країну видобутком солі, збунтувалися: терміново потрібно змінювати назву! І річ була навіть не в тому, що вони засумнівалися в правильності ідей Карла Лібкнехта (у той час так глибоко вони не копали, хіба що кам’яну сіль). Просто від народження навчитися вимовляти свою належність до міста не кожен карлолібкнехтовчанин був здатний. А логопеди тоді були в дефіциті. І вирішили це дуже швидко: місто практично одноголосно перейменували в Соледар. І зітхнули навіть логопеди.

Читайте також: Маркери Незалежності

Але звичні звуки давно вклалися в головах і мовних апаратах жителів Донбасу. І нікому вже немає діла, що героїчного або злочинного вчинив той чи інший ідол, який подарував вулицям і містам своєю кличку або ім’я. Тому процес декомунізації, який тут сприймається в одному ряду з насильницькою українізацією, у наших містах і селах схожий на витончені спроби придумати, як би зробити так, щоб не зробити ніяк. У багатьох селах бум єдності: замість обов’язкових вулиць Лєніна, на яких міститься сільрада, з’явилися дуже оригінальні Центральні. І навіть нейтральні Іванівські села замість Червоних дратують такою мірою, що на новеньких покажчиках раз у раз з’являються плями фарби. Хоча, здавалося б, що такого дорогого й історично важливого може бути в цій старій червоній назві, яких десятки в кожній області? Питання, звичайно, летаргічне...

«Щоб потім знову не міняти!» — якщо не відкрито, то подумки кажуть деякі. Чому настане це «потім», уточнювати не беруться — за це можна заробити й звинувачення в сепаратизмі. А цього зараз у містах біля лінії фронту не люблять: не те щоб страшно — якось не в тренді. Але дехто все ж таки шипить у спину активістам, які наполягають на героїчних назвах, пов’язаних із новітньою історією України: «Ну нічого, гади бандерівські, прийдуть наші, отримаєте сповна!».

Декомунізація на Донбасі все-таки із серії «Ми за мир». У містах і селах міняють назви вулиць на Квіткові, Медові й Абрикосові навіть у таких промислових кварталах, де ані медом, ані абрикосами і не пахне. І сприймають усе пов’язане з Майданом, АТО та новими героями скептично. Бо більшість просто не вірить, що нові герої будуть чимось кращі за старих. Тому що в тих теж колись дуже вірили, шанували й пишалися. Проукраїнські активісти не здаються: намагаються увічнити загиблих бійців, героїв Небесної сотні та поетів. Кажуть, що ці події та люди змінили їхні життя й історію країни. Але скептики звинувачують таких у піарі та підготовці до виборів. Мовляв, так завжди: хтось гине, а хтось заробляє на цьому бонуси. Але активісти впевнені, що від того, чи бути вулицям Володимира Рибака, Дмитра Чернявського або Олекси Тихого, багато в чому залежить, чи бути тут Україні.

Читайте також: «Шкіра»

А ось ідолів майже всюди прибрали безболісно — як мертвих. Коли в Бахмут зайшов батальйон «Артемівськ» і повісив український прапор над виконкомом, проукраїнські містяни обіцяли комбатові Матейченку кабанчика на шашлик, якщо він смикне кілька разів боввана за ногу. Але Лєнін вистояв: чи то комбат не поважає шашлики, чи то були справи важливіші. А коли місцеві депутати вирішували, чи зносити пам’ятники на головній площі, ще боялися: чи не сколихне це крихкий мир у місті? У той момент я поїхала до Слов’янська й звідти, давлячись сміхом, телефонувала рідним: було дуже цікаво бачити, як під тамтешнім пам’ятником вождю гордо крокувала... піонерка. Років 70. У піонерській формі, пілотці й із червоною краваткою. Втім, її захист не дуже-то спрацював. У Слов’янську, як і в усіх містах звільненого Донбасу, лєніни впали. І крім цієї піонерки це, власне, нікого не сколихнуло: на тлі постійних бойових дій навколо доля кам’яних товаришів якось не зачіпає. Майже всі вони пішли «на звалище історії», хоча в буквальному сенсі на смітники комунальних підприємств, які займаються прибиранням. У Торецьку два Дзержинських і один Лєнін визирають із зарослів, ніби справжні розвідники. Хоча військові запевняють, що могли б спожити їх в іншій військовій професії, вони просили віддати пам’ятники на передову, щоб поставити на позиції показувати напрямок вогню.

Читайте також: Ламати не можна зберегти

Днями волонтери привезли у свій імпровізований музей АТО дерев’яні стенди. На одному з них на величезних цвяхах — «розп’яті» обкладинки паспортів із радянською символікою. На іншому — автомобільні прапорці зі згадкою Росії. Це на блокпосту так займаються декомунізацією бійці міліцейського батальйону. Вигляд це має, звичайно, жахливий: таке містичне вбивство, «ляльки вуду» з очима двоголового орла. Звісно, їздити із символікою держави, яка розв’язала війну у тебе вдома, — верх цинізму! Але дивитися на потерті паспортні обкладинки, яким, швидше за все, років нітрохи не менше, ніж їхнім власникам, сумно. І шкода стає цих бабусь із вицвілими від часу очима і дідів із моторошним тремором зморшкуватих рук, яких «декомунізують» на цих запилених дорогах Донбасу... Деякі з них так хотіли повернутися в минуле, що кинули своє майбутнє під танки. Більшість із них ніколи вже не зрозуміють, що їхній час минув. Власне, будь-яка епоха колись закінчується. Але їхній час перетворився на ці дивні розпластані експонати, схожі на мертвих метеликів у колекції ентомолога. А може, добре, якщо не зрозуміють? Тому що це, напевно, дуже боляче, коли з тебе здирають твоє минуле, як непотрібну стару обкладинку...

Новини RedTram

Loading...