Суспільство 2016-09-17 10:13 Малко Роман

Модерний куркуль

Як киянин, що став успішним фермером на Житомирщині, бачить розподіл землі, організацію аграрного бізнесу та відносини з державою

Він навряд чи всерйоз збирався бути фермером і прив’язуватися до землі. Виріс у Києві, зі студентських років займався бізнесом, має хорошу квартиру, четверо синів — яка там земля? Просто хотів заробити грошей. Швидко й багато. Утім, вийшло трохи не так, як хотілося. Відомо ж бо: хочеш розсмішити Бога, розкажи йому свої плани. Гроші таки заробив і далі заробляє. Тільки від землі тепер, здається, ні на крок.

Олексію Язикову трохи за сорок. Молодий, амбітний, із почуттям гумору. Потрапив у Стару Котельню (одне з найдавніших сіл в Україні) на Житомирщині, де нині господарює, далекого 2002-го. «Нам із батьком, — каже, — запропонували бізнес-проект із вирощування корів та виробництва молока, відгодівлі свиней та обробки землі». Було 1 тис. га ґрунтів, гарно намальований бізнес-план, що обіцяв непогані заробітки, та ідея зробити привабливий бізнес, а потім продати його німцям. Якраз велися розмови про близьке скасування мораторію на продаж землі. Але його не скасували, і «в результаті з 2002 по 2006 рік ми втратили купу грошей; свиней і корів, слава Богу, розпродали, залишилися потужності на обробку 100 га землі, трактор МТЗ-82 і якась сіялка. Все».

Для вирощення сої Олексій вирішив обрати технологію No-Till (сучасна система нульового обробітку ґрунту, яка не передбачає оранки, поверхню землі вкривають шаром спеціально подрібнених залишків рослин — мульчею). «Був у мене вчитель, — розповідає фермер, — Михайло Рибак з-під Білої Церкви, він фактично навчив мене вирощувати сою і продав перше насіння». На диво, спроба вдалася, бізнес виявився прибутковим. У перший рік вродило сім центнерів, обійшлося без збитків. Наступні врожаї були все вищі та вищі, й думка, як зробити їх ще прибутковішими, більше не відпускала, тож замислився про насінництво. «Ми робимо хороше каліброване зерно. А в нас люди здебільшого купують, коли бачать результат. Тому, почавши з 20 т, цього року тільки по насінню вже дійшли до 2 тис. т».

Читайте також: Ринок землі: украдена рента

Нині в Олексієвому господарстві «Жива Нива» майже сім десятків робітників. «Найважливіші люди — трактористи. Ті, хто керує, включно з директором — обслуговуючий персонал, який бігає за трактористами, аби вони правильно все робили. Якщо десь тракторист недоспав чи недоїв, сувора догана управляючому, а відтак і мені. Я директор. Моя функція — визначити, куди йти і що робити, функція управляючих — зробити що треба, а трактористів — виконати роботу».

Але були часи, коли й сам директор сідав за кермо МТЗ-82 і виходив у поле. «У результаті, — каже, — я розумію, що і як має робитися. Треба, щоб керівники були обізнані в роботі, пройшли всі етапи й розуміли, чому необхідно, щоб у комбайні працював кондиціонер, або навіщо в тракторі автопілот. Такі речі дуже важливі». «З народом, із яким доводиться працювати, великих проблем немає. Це великий плюс, коли ти поважаєш їхню працю, а вони тебе».

Сьогодні на підприємстві не обходяться лише стареньким «білорусом». «Тримаю більше для тракториста, який на ньому працює, — жартує Олексій. — Він любить його розбирати й збирати. Техніка має бути найкраща, я так думаю. Користуюся John Deere і Fendt. Спочатку купили Case, але він часто ламався. Вибираючи техніку, дивлюся на зручність для тракториста. Що зручніше йому буде, то більша продуктивність. Технології теж важливі». До вітчизняних зразків великої довіри у фермера поки що немає. «На жаль, не надто якісні». Був на початку трактор Т-150 — продали за 20 тис. грн, бо стояв як брухт. Є ще бульдозер, теж стоїть років 10 як брухт.

«Земля має бути в державній власності. Це дуже серйозний ресурс, який треба чітко розподіляти. Віддавати тільки тим, хто ефективно сплачує податки»

Але підхід до роботи та устаткування в Олексія все ж раціональний: якщо бачить щось варте уваги, не омине. Зізнається, що планує купити культиватор виробника з Дніпра, нібито якість непогана. Коли почав задумуватись, як робити добре насіння, і з’явилася потреба придбати зерноочистку, теж звернув увагу на цілком сиру розробку українського вченого Леоніда Фадєєва. Почув про неї на конференції та, зацікавившись, вирішив спробувати встановити в себе. «Як усе українське, лінія потребувала доопрацювання, переустановлення, — розповідає Олексій, — саму будівлю зерноочистки перебудовували тричі, це вилилося у великі гроші, але результат був дуже хороший, що підтверджують обсяги продажу нашого насіння. Сьогодні побудували другу зерноочистку. Все обладнання теж Фадєєва, воно зараз набагато якісніше, доопрацьоване, пройшло обкатку».

Уже 10 років в «Живій Ниві» під час обробки більш як 4 тис. га землі, якісної і не дуже, не використовують ніяких добрив. «Є такий принцип, — каже Олексій, — усе, що складно, не повинно бути. Добрива дають якийсь плюс, але він не завжди економічно виправданий. Я заробляю на іншому. Для мене добрива — це селерати, щоб нагодувати землю, використовуємо жито. Ні грама соломи не забираємо з поля».

Утім, нині технології No-Till, яку в господарстві використовують років 10, для фермера вже замало. У кожній справі потрібен розвиток. Стабільний урожай, стабільний прибуток, але, мовляв, треба рухатися далі. Звернув увагу на органічне виробництво. Їздив до Німеччини, дивився, як працює органічний No-Till, спробував за цією технологією вирощувати в себе, тільки вперся в кліматичну проблему. Достатньо опадів у нас навесні чи восени, настає літо — дощів немає. А в органічному No-Till спочатку вирощується селерат (жито), яке перешкоджає росту бур’янів, і поки воно виросте, вся волога із землі зникає.

Читайте також: Тарас Кутовий: «Держава може бути ефективним власником в одиничних випадках»

Хоч як дивно це було почути від фермера, але він проти того, щоб земля перебувала в приватній власності. «Звичайно, людям, які працюють на землі, краще її купити, — зізнається фермер, — чітко знаєш, що то твоя земля і ти для неї все робитимеш. Але це складно, потрібні великі вливання грошей. Тому, на мою думку, не повинно взагалі бути землі в руках людей. Вона має бути в державній власності. Це дуже серйозний ресурс, який треба чітко розподіляти. Віддавати тільки тим, хто ефективно сплачує податки. На сьогодні земля є бозна в кого й невідомо хто як працює. А нормальні люди її не можуть взяти. Або можуть, але за допомогою хабарів. Та багато компаній цього не хочуть робити».

Олексій упевнений, що найважливіше для повернення на землю справжнього господаря — правильна система оподаткування. «Основна ідея, щоб із гектара зароблялося більше грошей. Так усім буде добре. І державі, і людині, і підприємству». Із сільського господарства нічого не треба брати, лише зробити нормальний фіксований податок із гектара, переконує фермер. Від цього далі можна танцювати. І контроль за всім тим покласти на сільраду, де чітко знають, хто, де, чия ділянка і як вона обробляється. Саме в селі мають визначати, може людина щось зробити чи ні. «Я як власник приходжу до голови сільради й кажу: у мене є така і така можливість, давай оброблятиму у твоєму селі землю. Добре, приходь або ні. Або його зустрічна пропозиція — зробити, наприклад, соцферму, яка трохи більше вимагатиме витрат. Якщо мене це влаштовує, я зроблю і з’явиться більше робочих місць, якщо ні, шукаємо інші варіанти».

«Треба трохи перерозподілити зони впливу. І тоді буде видно, справляється з ним великий виробник чи ні. Можливо, треба його розбити на дрібніші господарства. І коли за всім цим стежитиме сільрада, а вона стежитиме, якщо отримуватиме з кожного гектара гроші, тоді є можливість далі впливати й на договори, які вже попідписували років на 50 наперед. А коли голова робитиме щось недобре, його виженуть і переоберуть іншого, бо це виборна посада. Але він має отримувати хорошу зарплату. І якщо десь проколовся, має сидіти в тюрмі».

Щоб відродити село, запустити дрібне сімейне фермерство, підприємництво, безумовно, не обійтися без сприяння держави, переконаний фермер. Але тут також усе замикається на малій сільській громаді. Лише отримуючи живі гроші від оренди землі, можна говорити про розвиток. «Сьогодні є така-то сума, давайте пропозиції, що ми в нашому селі робитимемо. Хтось хоче запустити пилораму, хтось переробку молока. Це стимулюватиме».

Читайте також: Рух за течією. Потенціал нових пріортетних галузей

Звичайно, дрібні новостворені господарства навряд чи матимуть змогу скласти конкуренцію великим латифундіям. Для цього треба мати хоча б 500 га землі. На такі площі вже можна купувати трактор чи сіялку. А коли є тисяча гектарів, то й комбайн. Тому для тих, хто ризикне зайнятися фермерством і не має багато землі, Олексій радить вирощувати не пшеницю чи інші загальнодоступні культури, а нішеві, що потребують посиленої уваги, яку не може забезпечити великий землевласник. Наприклад, зосереди­тися на ягодах, як-от лохина, малина. За це платять непогані гроші, які дають змогу, маючи малі обсяги, розвиватися. «Зараз ми працюємо над проектом із вирощення органічного гарбуза, — ділиться фермер, — наступного року запускатимемо. Це така річ, яка потребує постійної уваги. Якщо хтось скаже, що це може зробити підприємство, у якого 10 тис. га, я не повірю. Це дуже складно. Однозначно не для всіх».

Якщо експерти кажуть правду, то 80% українських ґрунтів нині хворі. Славна житниця Європи перебуває на порозі катастрофи, яка може трапитися будь-якої миті, і безконтрольне споживацьке господарювання великих агрохолдингів лише наближає цю мить. Насправді фермерів, які живуть своєю землею і дбають про неї, в Україні лишилось обмаль. Вони працюють радше всупереч, а не завдяки. А тому приклад мешканця столиці, який не тільки зумів навчитися працювати на землі, а й намагається віднайти найбільш оптимальні, бережливі способи її обробітку та отримання хороших врожаїв, мабуть, таки заслуговує на увагу.

«Хотілося б трохи більше допомоги з боку дозвільних органів, — каже насамкінець Олексій, — щоб дозвільних систем не було. Але… не все одразу». Сьогодні влада принаймні не заважає, констатує господар, тому жалітись особливо немає на що. Порівняно з часами Януковича, коли був страх, що все можуть відібрати, нині дещо змінилося. Кардинально чи ні, але особливого адміністративного впливу не відчувається. «Мені найбільше подобається, що дух народу змінився. Сьогодні чиновники бояться, і це вже добре. До них тепер можна легше достукуватися. Впевнений, що треба починати із себе. У мене змінилося. Я від початку Майдану нікому ніякого хабара не дав. Втратив багато через це, але не дав. Якщо всі так робитимуть, воно потроху просуватиметься».

 

Новини RedTram

Loading...