Світ 2016-09-22 11:58 Барабаш Катерина
  ▪   Москва

Вибір овочів

Голосування в Росії довело: навіть демократи не хочуть свободи

Господи, пошли мені такої самої наглості, що послав «Единой России»! Навчи жити за принципом «ти йому плюй у вічі, а він каже: дощ іде». Навчи вищати від щастя, святкуючи перемогу, коли на вибори мене прийде менш як половина загальної кількості виборців і з цієї половини за мене проголосує половина. Розкажи, Господи, як навчитися переконувати світ у цілковитій і нищівній перемозі за трохи більш як 20% підтримки. Я нікому не скажу, скільки бюлетенів я вкинула, — нехай будуть ці самі офіційні 20%. Скажи, Господи, з цим треба народитися? Чи довго вчитися? Ну от як це — тебе підтримало трохи більш як 20%, а ти, той, хто до цього роками торочив про 86%, замість того щоб застрелитися, святкуєш перемогу? Причому президент Путін заявляє про перемогу в неділю ввечері, коли опрацьовано 10% бюлетенів. Зрозуміло, що російські вибори треба брати в лапки й писати тільки так: «вибори». Влада в Росії захоплена давно, «вибори» — стовідсотковий фальсифікат. Жодна з партій, яка хоча б віддалено нагадує демократичну, — ні «Яблоко», ні ПАРНАС, — у «парламент» не пройшла. І ще. Мало не забула: парламент тепер теж тільки в лапках: «парламент». Немає сенсу перелічувати, хто потрапив у Думу, достатньо сказати, що пройшла вся путінська челядь. Іншого ніхто й не очікував.

Давайте зараз серйозно не аналізуватимемо розстановку сил у новому російському «парламенті» — взяте в лапки, це поняття перестало бути легітимним. Решта — дурниці незалежно від того, є там опозиція чи ні. Якби там опинилося дві-три особи з опозиції (потерпимо поки що, але взагалі її теж давно час брати в лапки), жодної, навіть найнепомітнішої, ролі вона там не відіграла б. Зрозуміло ж, що все сказане з трибуни, наприклад, Явлінскім далі від цієї трибуни не пішло б. Це для початку. А далі, повірте, знайшовся б зручний спосіб позбавити його депутатського мандата.
У неділю, 19 вересня, Росія розіграла чудовий спектакль. Це спектакль про саму себе, епілогом якого стала епітафія: «Тут була Росія».

Читайте також: Світ про вибори у Росії: Шоу або ще більше влади Путіну

Ось тільки річ не в тому, що навіть під установленими й увімкненими на виборчих дільницях камерами на очах у всіх якісь тітки дістають із бюстгальтерів, а дядьки — із потаємних скриньок бюлетені з правильно поставленими галочками. Записи вже з’явилися в інтернеті, а голова Центрвиборчкому ліберал у відставці Елла Памфілова встигла жорстко відреагувати: «Відео з вкинутими бюлетенями не є доказом!». І на тому спасибі: могли й засудити тих, хто це відео поширює. Так ось, не в тому річ. Неважливо, скільки мандатів здобули єдинороси, скільки справедливороси, а скільки комуністи й жиріновці. Яка різниця, скільки місць, якщо всі вони теплі? Хоч як дико це звучить, абсолютно неважливо, скільки було
вкидань. Головне — що вони були, що нікого за них не покарають, а ще головніше — це вже розглядається як обов’язковий атрибут російських виборів. Це з тієї самої серії, що «та нехай крадуть, але й про людей не забувають». Рекордно низька явка — 47% — свідчення того. Країна підійшла до цих «виборів» із почуттям повної приреченості. Як вівці на заклання. Вперше за всю пострадянську історію виборці не надіялися ні на що: ліберально налаштовані компанії, що зазвичай будують прогнози щодо думських розкладів і найближчих дій «парламенту», цього разу впали в глибоку апатію і з явно зниженим градусом обговорювали лише сварки в таборі демократичних кандидатів.

А ці сварки — другий головний підсумок усієї «передвиборчої» кампанії. Наприклад, товариш Навальний, голосний улюбленець ліберальної публіки й неголосний прихильник анексії Криму, багато зробив для того, щоб таке нелюбе йому «Яблоко» не пройшло 5-відсотковий бар’єр і не потрапило в Думу. Головний викривач владної корупції доклав чимало зусиль на пояснення своїм читачам, що за «Яблоко» ходити голосувати в жодному разі не можна. В інтернеті з’явилося кілька роликів, присвячених Явлінскому, що виставляли його аж ніяк не в найкращому світлі. Іншим партіям демократичного штибу теж дісталося від найпопулярнішого російського опозиціонера. Порвавши з Касьяновим і розколовши «Демкоалицию», він багато зробив для того, щоб переконати лібералів не ходити на «вибори». Одночасно щосили штурхонути своїх колишніх однодумців, а тепер ворогів — партію ПАРНАС. Роздраконили перед виборами те саме «Яблоко», а заразом і Навального. І всі одне одного звинуватили в співпраці з Кремлем. У результаті явка на «вибори» стала рекордно низькою за всю історію пострадянської Росії. З одного боку, це непогано, тому що спростувало ті самі 86%, предмет гордості нинішньої влади. З другого — це показало й рівень підтримки опозиції, позбавивши «парламент» хоча б однієї притомної людини.

Читайте також: Париж ... чий? Для чого Москві церква у центрі столиці Франції

Словом, ці «вибори» засвідчили дуже й дуже сумну річ: опозиції в Росії не існує. Розрізнені групки, озлоблені, ладні втопити одне одного й здати — це є, але бодай якоїсь сили, якою має бути опозиція, вони не становлять. Що, звісно, не новина, але поставити крапку рано чи пізно треба було. Ось і поставили. У неділю 19 вересня. Іншим важливим результатом «виборів» став розкол серед ліберально налаштованих виборців. Головним яблуком розбрату виявилося питання: чи має право розумна людина ходити/не ходити на «вибори»? До крайнощів перелаялися ті, хто пішов, із тими, хто не ходив. З криком, матюками, образами, взаємними звинуваченнями розсварилися ті, хто живе й думає по один бік барикад. Тонни лайна вилилися на адресу тих, хто вважав правильним піти на «вибори». Гекалітри мерзоти полетіли на тих, хто вважав за неможливе йти на ті самі «вибори». «От через таких, як ти!..» Виявилося, що через таких, як усі, Росія й опинилася там, де опинилася. Лишається тільки з’ясувати, через кого це «через таких».  Скільки днів уже минуло, а потоки думок із не­одмінною лайкою на адресу опонентів йдуть і йдуть. Головний аргумент тих, хто не пішов: участь у «виборах» легітимізує самі «вибори» і владу, яка їх затіяла. Якби не пішли всі, явка була б іще нижчою. Аргумент тих, хто пішов: пусті бюлетені використовують для вкидань.

«Обидві хороші», як сказала булґаковська Маргарита у вікно комунальної кухні двом тіткам, які розсварилися. Дивно, що люди не розуміють таку просту річ: вкинуть стільки, скільки захочуть, а низька явка не може слугувати самоціллю — її нижній поріг давно скасований. Навіть якщо п’ять осіб прийде, вибори відбудуться. І сваритися тут резону немає жодного.

Аргументи є в обох сторін. Але річ не в них. Річ у тому, що вони є. Це означає, що люди починають думати. Якщо людина пішла на «вибори», бо інакше її в бюджетній установі позбавлять премії (а бюджетники в багатьох установах зобов’язані фотографувати свої бюлетені й показувати начальству), отже, вона не хто інший, як овоч, до того ж гнилий. І це справді біда. Якщо хтось пішов на «вибори» свідомо, бо впевнений у важливості свого голосу, він, звичайно, наївний, але прийняв таке рішення в результаті роздумів. Це важливо. Те саме з неявкою. Якщо хтось не пішов на виборчу дільницю, бо йому ліньки, нецікаво, друзі чекають, щоб пограти у футбол, на дачі треба збирати яблука й таке інше, це теж поведінка овочу. Якщо не пішов, бо вважав, що це шкідливо для демократії, то теж наївно, але цінно. Це означає, що людина думала. Решта неважливо, бо й правда все давно вирішено.

Тому, як здається, ходити чи не ходити на вибори-обманки — це абсолютно несуттєво. Значно суттєвіше — чому ти робиш так, а не інакше. Може, сьогодні ти помилився, але до наступного голосування можеш порозумнішати, тому що в принципі готовий думати. Овочів це не стосується. Після «виборів» один із депутатів-«яблочників» Лєв Шлосбєрґ, дуже мила й смілива людина з провінції, непрямо дорікнув виборцям провалом своєї партії: «На жаль, не всі активні громадяни, виборці, вважали, що важливо взяти участь у виборах», переклавши таким чином провину на громадян. І ніде, жодним словом, ніхто з тих, хто програв, не сказав: «Друзі, пробачте нам, ми не змогли виправдати вашу довіру, ми пересварилися, пересобачилися, ми знову вас обманули. Давайте разом думати, що ми, політики-демократи, робили не так — попереду в нас п’ять років». Ніхто, жоден не сказав нічого схожого. Все ж таки, мабуть, час і опозицію брати в лапки. І ще. Прекрасні наші демократи брешуть точно так само, як їхні опоненти. І мають виборців за дурнів, а останні не можуть того не розуміти. Коли кандидат у депутати розповідає, що він підвищить зарплату й знизить квартплату, це чиста брехня, про що знає і він сам, і його слухач.

Читайте також: Чого чекати від виборів у Росії

Бо це в нинішніх умовах просто нереально: уся економіка проти цього. Коли інший депутат обіцяє москвичам побороти фантастичні затори в місті, усі знають, що він бреше. Бо це зараз також нереально.
Певна річ, будь-яка передвиборча програма в пострадянських країнах — це тією чи іншою мірою фантазія. Але до демократів особливі вимоги. Люди хочуть вірити, вони так втомилися від щосекундної, постійної брехні влади. Водночас звичайному виборцю-обивателю потрібні конкретні обіцянки, їх цікавить, чи буде поруч із їхнім будинком сквер, чи побудують нарешті ще один дитячий садок, чи з’явився в районній поліклініці хірург тощо. Але виборець також має знати, що нічого цього не буде, якщо не буде демократії. Тому найважливішим зараз було б просвіщати обивателя. Якщо громадянин не бачить зв’язку між свободою слова й дитячим майданчиком біля будинку, то це хана. Це означає, що він не готовий до перетворень у країні, що сам він не налаштований на роботу, йому не потрібні права людини. Жоден із кандидатів-демократів не включив до своєї передвиборчої програми ні припинення агресії в Україні, ні скасування «пакета Ярової», ні скасування диктату ФСБ. Це означає, що демократи бачать у своїх виборцях тих самих овочів, що і їхні пропутінські опоненти.

«Мир, прогрес, права людини — ці три цілі нерозривно пов’язані, не можна досягти якоїсь із них, нехтуючи іншими», — казав Андрєй Сахаров у своїй нобелівській лекції. Росія забула про всі три. Поки не згадає, вибори лишатимуться «виборами». Для овочів.