Суспільство 2016-10-20 12:46 Лазарева Алла

Фактор збігів

Чи варто сприймати останні резолюції ПАРЄ як перемогу проукраїнських сил і чи розраховує на реванш у цій організації Росія

Обережний Страсбург, схоже, сам від себе не чекав такої рішучості. Дві резолюції щодо України, ухвалені 12 жовтня, визначили вій­­ну на Донбасі як російську агресію і закликали Москву вивести з території нашої держави війська й техніку. Один із документів аргументовано доводить, що швидкі вибори на окупованих територіях неможливі через атмосферу «загрози, залякування, безкарності, відсутності свободи слова».

«Якщо ОБСЄ не може гарантувати нам із Крістіною Зеленковою, іншою доповідачкою щодо України в ПАРЄ, безпеки під час виборів як спостерігачам, то про яку безпеку виборчого процесу може бути мова?» — заявила, зірвавши зливу оплесків, німецька депутатка, доповідачка з питань України Марілуїзе Бек. Наступного дня після ухвалення обох резолюцій, виступаючи в залі засідань Палацу Європи, німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр озвучив аналогічну думку: вибори на окупованих територіях з огляду на міркування безпеки організувати поки що неможливо.

Отже, перспектива негайних виборів в ОРДіЛО, які ще тиждень тому активно просував у тій-таки залі засідань Ради Європи французький президент Франсуа Олланд, змістилась у туманну зону невизначеного майбутнього. У проекції на переговори стосовно мінських угод це означає, що Україні до рук потрапив новий юридично обґрунтований політичний інструмент. Чи вправно скористається ним офіційний Київ? Висновки робити зарано, та обережно сподіватися підстави є.
«Не дивно, що лише після резолюції «Політичні наслідки російської агресії в Україні» Петро Порошенко вперше категорично заявив, що для політичного процесу в межах мінських домовленостей потрібні передумови, — зазначив у розмові з Тижнем голова громадської організації «Майдан закордонних справ», колишній консул України в Туреччині Богдан Яременко. — Це вже елемент осмисленої політики. Резолюція має практичний позитивний наслідок, що є важливим козирем у переговорах. Вона базується на фактах, їх проукраїнській інтерпретації, здоровому глузді. Але
переоцінювати її також не треба».

Читайте також: Резолюція ПАРЄ щодо України. Повний текст

«Дві резолюції є підпорою для нашої дипломатії на майбутнє в усьому тому, що стосується мінських угод та виборів на Донбасі, — зазначив у розмові з Тижнем голова вітчизняної парламентської делегації в ПАРЄ Володимир Ар’єв. — Вона на всіх рівнях, а також в інших організаціях може посилатися на ці документи, щоб українське питання лунало в унісон».

Нехай маленький, але чіткий та очевидний успіх Києва... У політичному контексті це словосполучення лунає так незвично, що досвід підштовхує до пошуку підводних каменів та неминучих протидій. Конфігурація сил як у Раді Європи, так і загалом у світовій політиці інших опцій не залишає. «Елемент збігу політичних обставин у цій ситуації є, — вважає Богдан Яременко. — Але спрацював іще й чинник стратегічного прорахунку росіян, які хочуть усе відразу й без жодних поступок зі свого боку».

Січень обіцяє бути гарячим. Тим більше що президент ПАРЄ іспанець Педро Аґрамунт не приховує своїх прокремлівських симпатій

Під збігом обставин, на думку дипломата, слід розуміти той факт, що дискусії та голосування в ПАРЄ відбулись у момент наростання й загострення суперечностей між Москвою та європейцями на тлі масових порушень прав людини в Росії. Фактор бомбардувань літаками РФ кварталів Алеппо спрацював, певно, як один із основних подразників. Крім того, накопичилася критична маса проблем, пов’язаних із Росією: заборона Меджлісу, політичні вбивства, утиски кримських татар та багато іншого.

Хоча штаб-квартира Ради Європи розміщена на французькій землі, президент, прем’єр, міністр закордонних справ Франції навідуються на сесії Парламентської асамблеї нечасто. Нинішній жовтень став винятком. Олланд завітав до Палацу Європи не так через конфлікт в Україні, як реагуючи на гостріший інформаційний привід — конфлікт із Росією щодо війни в Сирії на рівні іншої, значно впливовішої міжнародної організації — ООН. Асамблея придалася як ситуативна трибуна з аудиторією, що складається з парламентаріїв від 46 країн світу. Участь у «нормандському форматі» зобов’язує: Олланд висловивсь і щодо війни в Україні. Але, оскільки він виступав у перший день роботи сесії, до того як дві резолюції щодо нашої держави були обговорені й затверджені, його промова мала зовсім іншу тональність, ніж несподівано примирливий стосовно виконання мінських угод Києвом виступ німецького міністра Штайнмайєра лише через три дні.

Ставлення до «української кризи» в дуеті західних переговірників змінилося з «Київ також мусить виконати свою частину зобов’язань і затвердити обіцяні зміни на рівні парламенту» на «ми розуміємо, поки що умов немає». Міжнародна кон’юнктура та злагоджена робота членів вітчизняної делегації склались у щасливий пазл. Цього разу. Адже не забуваймо про ще один суттєвий фактор, що допоміг Україні отримати на виході суворий, недвозначний документ: до його обговорення взагалі не долучилася делегація Росії.

Читайте також: Дві політгрупи заявили, що не підтримають повернення делегації РФ до ПАРЄ

З участю РФ у роботі Ради Європи все зовсім не просто. У 2016-му росіяни не подали заявки на затвердження повноважень своєї делегації, зреагувавши в такий спосіб на позбавлення їхніх парламентаріїв частини прав у залі засідань у зв’язку з анексією Криму. Цей крок не наслідок санкцій, а лише рішення Москви, яке вона за бажання в 2017 році може й переглянути. Звісно, відновлення повноцінної участі РФ у роботі всіх структур Ради Європи наразиться на спротив опонентів. Ось тільки чи буде їхня кількість критичною, щоб не допустити повномасштабного повернення Росії за просто так, без відмови від окупації Криму та припинення воєнної агресії на Донбасі?

«Певні сили в ПАРЄ намагаються знайти такі шляхи, щоб гарантувати це повернення без можливості оскарження, — пояснили Тижню в українському представництві в РЄ. — Нині РФ платить свій внесок, залишається членом організації, бере участь у роботі практично всіх органів. Умовно кажучи, з ПАРЄ росіян також не виганяли: вони самі не прийшли. Але щотижня в Раді Європи відбуваються засідання керівного органу — Комітету міністрів, його профільних груп, експертних міжурядових комітетів. Росія скрізь бере участь. На цьому тижні триває сесія Конгресу місцевих та регіональних влад. Делегація РФ повноцінно працює».

Отже, маленька українська перемога в битві за правду про ситуацію на Донбасі та в Криму — ще не гарантія незворотності процесів у РЄ. Це поки що ситуативний виграш. За системну зміну ставлення до війни в Україні таких складних — у контексті російських впливів — делегацій, як азербайджанська, турецька, французька, вірменська тощо, доведеться ще серйозно поборотися. Росія спокушає кар’єрно й матеріально, на партійному та індивідуальному рівні. Зовсім не факт, що для більшості делегатів, які збираються кожні три місяці на сесію в Страсбурзі, права людини та етичний стандарт — найважливіші пріоритети в житті.

Січень обіцяє бути гарячим. Тим більше що президент ПАРЄ іспанець Педро Аґрамунт не приховує своїх прокремлівських чи то зобов’язань, чи то симпатій. Свого часу він, один із найактивніших представників політичної групи «народників», не витримав випробування Азербайджаном. Кілька років нинішній очільник Асамблеї був доповідачем від Ради Європи в цій авторитарній державі. За той час його вимогливість і відданість демократичним стандартам трансформувалися в поблажливість на межі зі свідомим бажанням не помічати того, що було б неприємно обговорювати офіційному Баку.

Читайте також: Україна показала ПАРЄ докази участі Росії у війні на Донбасі

Висновки Аґрамунта щодо парламентських виборів у 2010 році так само ніяково читати, як і промови на ту саму тему іншого друга азербайджанського, російського та сирійського диктаторів, теж члена ПАРЄ, француза Тьєррі Маріані. Аґрамунт, Маріані, нідерландець Рене ван дер Лінден, що також кілька років тому очолював ПАРЄ, британець Майкл Генкок, німець Андрей Гунько та багато інших самою своєю присутністю в Раді Європи засвідчують: структура, яка має захищати права людини, зовсім не герметична щодо всіляких сумнівних авторитарних впливів.
Як це проектується на політичну лінію міжнародної організації? Власне так само, як впливають індивідуальні особливості характеру очільників на діяльність інших міждержавних структур. «Чим здатна практично допомогти Рада Європи у звільненні з російського полону журналіста Укрінформу Романа Сущенка?» — цікавилась я в офісі комісара з прав людини РЄ, у приймальні генерального секретаря Турбйорна Яґланда, у бюро голови ПАРЄ Педро Аґрамунта. Відповідей поки що немає. Не чути й заяв цитованих політиків стосовно долі Романа. Показово — цілком. Урятувати живу людину значно важче, ніж штампувати пафосні декларації.

Ефективність — це завжди конкретика. Чи реально її чекати від структури, яка в принципі за статутом не передбачає навіть за військові злочини гіршого покарання, ніж позбавлення права голосу для парламентської делегації? Серйозніші питання, на рівні Комітету міністрів, вимагають консенсусу. Чи проголосує коли-небудь Росія або Туреччина проти себе самої? Ніколи. Тож не дивуймося, що система складних ротацій на чолі ПАРЄ виводить на лідерські позиції таких політиків, як Педро Аґрамунт. Роль особистості, звичайно, не треба перебільшувати. Але й плекати завищені сподівання до структури з потенціалом дискусійного майданчика зайве. Трибуну в Страсбурзі обов’язково слід використовувати як територію впливів. І не чекати більшого. Чи відбулась українська перемога на жовтневій сесії в Палаці Європи? Тактична і змістова — безперечно. Одначе стратегічні битви за Україну — на всіх рівнях — попереду.

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...