Подорожі 2016-11-14 12:06 Ростислав Панічев

Початок від нуля. Сучасну Індію об’єднують наука і знання

Коли Індія виборола в 1947 році незалежність, керівники нової держави почали замислюватися: що ж об’єднає її строкатий народ? Ані мова, ані релігія, ані етнічне походження не могли стати для цього відправною точкою. Вони швидше розділяють жителів. Тож було вирішено, що сучасну Індію згуртовуватимуть наука і знання.

Джавагарлал Неру, перед тим як стати першим прем’єр-міністром країни, з відзнакою закінчив Кембриджський університет. Саме за його ініціативою до Конституції внесли положення, згідно з яким обов’язок кожного громадянина республіки — розвивати в собі устремління до науки, гуманізму, дух пошуків і змін.

Це рішення могло б здатися дивним. Однак погляньмо на історію країни — і все стане на свої місця.

У кожного свій образ Індії

Для одних цей край символізує джерела духовності й філософії. Другі стереотипно бачать тут лише жахливу бідність, бруд, антисанітарію. Та є ще й інше, що допомагає зрозуміти специфіку країни. Це приголомшлива архітектура давніх храмових комплексів і палаців, створених задовго до того, як країну поневолили мусульмани із Середньої Азії.

У штаті Махараштра є два цікаві комплекси печерних святинь: Еллора й Аджанта. Останній найдавніший: на тисячу років старший за перший. Але там найкраще збереглися не тільки шедеври скульптури, а й фарби фресок. Кольорові розписи Аджанти ілюструють події життя Будди — принца Сіддгартги Ґаутами. Усі печери буддійські. Їх почали вибивати в камінні ще у ІІІ столітті до н. е., коли імператор Ашока перетворив учення Будди на державну релігію об’єднаної ним Індії.

Храм Кайлас в Еллорі — справжнє диво мистецтва та математичних розрахунків

Печерні храми Аджанти висікали тисячу років — до VII століття н. е. Потім про ці святилища геть забули — іще на тисячоліття, аж поки на них натрапили випадково в колоніальні часи. 1819 року британський офіцер Джон Сміт, полюючи в горах, переслідував тигра. Тварині вдалося зникнути, але її сліди привели англійця до яскинь з унікальними за красою розписами. Печери вибивали в камінні не відразу одну за одною. Найдавніші з них у центрі масиву. Окрім залишків наскального малярства в цих храмах можна побачити численні скульптури, барельєфи, ніші, у яких мешкали буддійські ченці.

Що стосується храмів Еллори, то їх починали створювати, коли вже закінчували різьбити буддійські монастирі Аджанти. У V столітті, коли занепала династія Ґуптів, можновладцям було не до мистецтва та обителей, тож будівельні роботи там припинилися. До того ж старовинний торговельний шлях, який колись проходив через гори Аджанти, змістився вбік — до Еллори.

Дивіться також: Червоний форт - історична цитадель в індійскому місті Аґра

Якщо стоїш на самих скелях, еллорських печер не видно. Але вони добре проглядаються з рівнини, де власне й пролягала та дорога, сполучаючи міста на річці Годаварі з теперішнім Аурангабадом та іншими місцевостями. Нею крім купецьких караванів мандрували монахи та прочани. Таке стратегічне положення й перетворило Еллору на своєрідний релігійний центр. Отож скельну архітектуру творили тут і надалі незалежно від політичних складнощів.

Загалом ці печери схожі на аджантські. Однак тут були не лише буддійські храмові комплекси. Шедеври Еллори охоплюють також індуїстські храми та святилища джайнів.

Будда, що спить. Один із храмів Аджанти

Але найбільш приголомшливе диво її скельного зодчества — це храм Кайлас. Він нагадує Петру. Святилище удвічі перевищує афінський Парфенон за площею і в півтора раза — за висотою. Це найбільша у світі будівля, вирізьблена в монолітній скелі. Історики стверджують, що її творили від VII до IХ століття н. е. Протягом цього періоду 7 тис. майстрів послідовно згори донизу вивільняли зовнішні контури храму з одного кам’яного масиву заввишки 33 м, поступово укриваючи їх неймовірної краси оздобленнями та скульптурами. Це нині вже підраховують, що загалом звідси було вибито 200 тис. т каменю.

Кайлас — легендарна гора в Гімалаях, де, за легендою, міститься житло Шиви. Піднятися туди — все одно, що потрапити живим на небо. І висічений у скелі храм в Еллорі мав утілити образ цього верхогір’я. Його зараховують до дравідійського архітектурного стилю, характерною рисою якого є піраміда-гопурам зі сходами, що ведуть за хмари. Святиня складається з кількох будівель і за формою та структурою нагадує колісницю. На даху однієї з них можна побачити три багатопелюсткові кола, які зображують чакру часу. У центрі головної піраміди храму, з різьбленими стінами, колонами й стелею, могутній лінгам. Перед входом — інший символ живлющої сили Шиви — бик Нандін. На подвір’ї храму дві квадратні 17-метрові колони, які вже стали своєрідним символом печер Еллори та храму Кайлас. Як і в Аджанті, в Еллорі можна натрапити на незавершені храми. Дивлячись на них, уявляєш собі весь копіткий процес роботи стародавніх майстрів. Безперечно, така витончена і складна архітектура не могла існувати без розвитку науки.

Дивіться також: Унікальні живі мости Черапунджі у Індії

Нуль усьому голова

Із ранніх санскритських математичних текстів випливає, що вже тоді існувала потреба в розвитку засобів обчислення, бо ж там ідеться про багато проблем, які стосуються торгівлі та соціальних відносин і які пов’язані зі складними обрахунками.

Є в тих книгах, зокрема, завдання щодо оподаткування, кредиту й відсотків, а також торгових об’єднань, мінової торгівлі, обміну й визначення проби золота. І це неможливо було робити без простих методів математики.

Печери Еллори. Вони добре проглядаються з долини, якою пролягав старовинний торговельний шлях до теперішнього Аурангабада

Геометрія, арифметика й алгебра в Індії з’яви­лися ще за сивої давнини. Передусім існувала, ймовірно, певна геометрична алгебра, яку застосовували у відтворенні фігур для ведичних вівтарів. У найдавніших манускриптах згадано про геометричний метод перетворення квадрата на прямокутник за заданою стороною.

Ми не знаємо, як звали того, хто винайшов «нуль», але це був індієць. Перше відоме нам вживання відповідного знака знаходимо в одній зі священних книг, датованій приблизно 200 роком до н. е. Цю цифру — 0 — індійці назвали «шунья», що буквально означає «ніщо», і зображували спочатку у вигляді точки, а пізніше — маленького кола. Шунью вважали таким самим числом, як і решту.

Поява в Індії нуля та десяткової системи ліку пришвидшила прогрес в арифметиці й алгебрі. Зав­дяки цьому сталася низка відкриттів: введення дробів, їх множення й ділення. Ці та інші досягнення в математиці викладено в книгах помітних учених, які жили між V та XVII століттями н. е. Є і давніші твори, з розбором геометричних задач, особливо стосовно трикутників, прямокутників і квадратів.

Найдавніша книга з алгебри, яка дійшла до нас, створена видатним астрономом Ар’ябгатою, який народивсь у 476 році н. е. І написав він цей трактат лишень 23-річним. Ар’ябгата, якого ще називають іноді винахідником алгебри, мав спиратися, бодай частково, на праці попередників. Це не єдиний давній індійський математик: їх було дуже багато.

Нетрі зникають. Мумбаї поступово перетворюється на зручне сучасне місто

На жаль, із приходом до Індії Великих Моголів розвиток науки тут дещо занепадає. Зате математичне знання через мусульманський світ проникає до Європи. Ар’ябгату й інших авторів перекладали спочатку арабською, а потім і європейськими мовами. Разом із цими творами до нас потрапили цифри, які ми називаємо арабськими, а араби — індійськими.

Утім, про високий розвиток старовинної цивілізації свідчать монументальні будівлі, які можна бачити по всій Індії. Техніка будівництва й точність математичних обчислень просто дивують. У містечку Махабаліпурам, штат Тамілнад, є комплекс із п’яти святинь, що вирізьблені з кам’яних монолітів, — храми Панча-Ратга, тобто п’ять колісниць. Вони були створені наприкінці VII століття правителями Царства Паллавів. Архітектурний стиль храмів дещо нагадує Еллору й Аджанту, адже вони виконані в «скельній техніці», характерній для дравідійського зодчества.
Для створення святилищ давні каменотеси використовували величезні моноліти з рожевого граніту. Усі п’ять храмів на березі Бенгальської затоки своїм зовнішнім виглядом нагадують ритуальні колісниці, на яких під час святкових процесій перевозили статуї божеств. Власне, через це їх і назвали «П’ятьма колісницями» (присвяченими братам Пандавам — героям «Магабгарати»).

Відновлена традиція та сучасна урбаністика

Після того в індійській думці століттями практично нічого докорінного не відбувалося. Здавалося, що наукова традиція обірвана назавжди. Та вже в часи, коли країну контролювала Велика Британія, у тодішній Калькутті було відкрито перший сучасний індійський університет. Багатьох із найталановитіших студентів запрошували навчатися й до університетів метрополії, переважно до Кембриджа. Дехто з них повернувся на батьківщину, відтак сприятливішими стали умови для роботи наступного покоління індійських науковців. Шатьєндранат Бозе був співзасновником основ квантової механіки. Чандрасекгара Раман відкрив ефект розсіювання фотонів, за що 1930 року отримав Нобелівську премію з фізики. Це покоління науковців, як і багата історична спадщина Індії, стало важливою опорою для розвитку незалежної республіки. Своєю чергою, молода держава підтримувала освіту не тільки конституційними положеннями, а й конкретнішими та відчутнішими механізмами. У 1950 році на місці британського табору в Хільджі, штат Західний Бенгал, виник Індійський технологічний інститут (перший із кільканадцяти таких закладів) — поєднання технічного університету з НДІ, що працює на користь місцевої промисловості.

Дивіться також: Холі - індійське свято весни і свободи

Зростання й розвиток, на думку тих, хто стояв біля джерел незалежної Індії, залежали від великих урядових інвестицій. Тож наступні повоєнні роки принесли нові п’ятирічні плани, зорієнтовані передусім на розвиток місцевої важкої та хімічної промисловості. Проте вже в 1980-х Індія стала важливим донором висококваліфікованих фахівців, які посприяли прогресові комп’ютерної індустрії в США.

Нині присутність індійців у технічній субкультурі, тобто серед програмістів та фахівців з інформатики, стала справжнім поп-культурним кліше. У цій ролі вони фігурують у багатьох популярних серіалах: від Раджа (милого фізика з «Теорії Великого вибуху») до Апу Нагасапімапетілона (продавця із «Сімпсонів», доктора інформатики).

Слід розуміти, що популярність природничих і технічних наук в Індії — це не просто фантазія та стереотипи сучасної культури. Це ілюструє бодай те, що іще 2012 року понад 470 тис. підлітків змушені були змагатися за трохи більше ніж 10 тис. місць у державних навчальних закладах. Тепер систему змінено: університети дістали додаткові місця. Проте кількість охочих здобувати освіту й надалі вражає.

Міста сучасної Індії

Зрештою, розвиток науки позначається й на будівництві, як і в давнину. Причому зміни, що відбулись останнім часом, просто вражають. Мумбаї вже не нагадує міста з повісті «Шантарам», де нетрі з халабудами бідноти простягались аж за обрій. Щороку тут стає більше ознак сучасного мегаполіса. І не останньою чергою завдяки підйому економіки країни. Так, в Індії все ще великий відсоток громадян живе за межею бідності. Однак тих, кого зараховують до середнього класу, за різними оцінками, тут уже близько 300 млн осіб. І прогнозують, що в наступному десятилітті цифра щонайменше потроїться.

«Скельна техніка» у дравідійському зодчестві.  Усі оздоби вирізані із суцільної скелі

Мумбаї тепер не лише столиця місцевого кінематографа. Це, окрім того, величезний економічний центр, де мають свої представництва великі міжнародні корпорації. Так уже повелось у світі: хочеш чіткої бухгалтерії — відкривай відділ в Індії.

Нині ця країна славиться своїми урбаністичними експериментами й містами «з нуля». Згадаймо хоча б знаменитий Чандігарх, зведений у 1950-ті роки за проектом Ле Корбюзьє. Відтоді минуло чимало часу й ідеї «променистого міста» відійшли в минуле. Замість них постав приватний капітал, який диктує свої правила гри. Незмінним для Індії залишилось одне — активна урбанізація, і вона тут у самісінькому розпалі. Передбачають, що найближчим часом із сільської місцевості в міста переїдуть сотні мільйонів осіб.

І ось уже новий задум — місто Лаваса, приватний проект індійського мільярдера Аджита Ґулабчанда, який утілюють у мальовничій гірській місцевості штату Махараштра. Проектувальники запевняють: оселитися тут можна буде вже в період до 2020 року. За оцінками експертів, сюди може переїхати близько 200 тис. осіб. На перший погляд, ідея повністю приватного міста — чергова утопія. Проте для Індії, що перебуває у фазі активного розвитку, такі проекти цілком можуть стати затребуваними. І з часом дати своїм власникам чималий прибуток.

Фундаменти, закладені соціалістичними урядами й наступними п’ятирічками, виявилися надзвичайно корисними для розвитку науки й економіки, перетворивши Індію на один зі світових центрів інформатики. Таким чином, соціалістичні ідеї Джавагарлала Неру, закорінені у віковій науковій традиції, стали пальним для розбудови «цифрового капіталізму». Попри всі очевидні соціальні проблеми, деякі з них починають слугувати самому народу Індії і вже зараз давати відчутний результат.

Новини RedTram

Loading...