Світ 2016-11-19 11:06 Анатолій Шара

Німецький глядач під прицілом

Тонкощі роботи російської пропаганди в Німеччині

Росія веде потужну інформаційну війну не тільки проти України, а й проти Німеччини та інших європейських держав. Не забуваймо про скандал, який зчинився з її англомовним інформаційним конгломератом Russia Today у Великій Британії. Фінансова група Royal Bank of Scotland планувала заблокувати рахунки RT, але, пообіцявши зробити те саме з BBC, кремлівська влада зуміла на певний час владнати справу.

У Німеччині російська пропаганда почувається більш ніж упевнено. Так, нещодавно, тамтешній журналіст Мартін Шлак, який працює в журналі Neon, розповів про свою роботу під прикриттям у Russia Today Deutsch. У власному блозі, зокрема, він зазначив, що «політичні погляди онлайн-редакторів у берлінському офісі «лівацькі». Хоча водночас висвітлення діяльності праворадикальної партії «Альтернатива для Німеччини» є непропорційно потужним. Загальними знаменниками редакторської політики є антиамериканізм та цілковита підтримка дій президента Росії Владіміра Путіна».

Сайт розпочав роботу наприкінці 2014 року. В Німеччині RT Deutsch позиціонує себе як альтернативу місцевим мейнстримним медіа і є майданчиком для вираження думок та поглядів, котрі, на думку цього веб-ресурсу, не висвітлюють належним чином.

Німецькі ЗМІ відразу піддали російське пропагандистське видання нищівній критиці. Так, Андреас Мачо, оглядач провідного ділового видання Handelsblatt, написав у своїй статті «Пропагандистський канал Кремля в Німеччині» («Der Propaganda-Sender des Kremls in Deutschland»), що «головним завданням RT Deutsch є поширення якомога більшої кількості неправди, недомовок та перекручувань». А от Міхаель Ганфельд, один із редакторів Frankfurter Allgemeine Zeitung, був іще категоричніший: у статті під назвою «Барвистою довб­нею» («Mit dem kunterbunte Holzhammer») він наголосив, що RT Deutsch може працювати лише в царині пропаганди, де почувається найкраще. Факти вибірково висмикують із контексту й навколо цього вибудовують усілякі теорії змов.

Читайте також: Захищатися не соромно

Сказати, що звичайні німці були шоковані контентом рупора Кремля, — це не сказати нічого. Для українців, які вже давно з посмішкою сприймають повідомлення російських медіа про сомалійських бойовиків чи найманців із Нової Зеландії, що воюють на Донбасі, це як ранкові жарти за кавою. Але «русскій мір» нахабно ввірвавсь і в розмірене життя німців.

Історія з дівчинкою на ім’я Ліза, яка нібито зникла 11 січня 2016 року дорогою до школи в Берліні, викликала в країні величезний скандал. Німецькі росіяни збирали мітинги, на яких звинувачували владу столиці ФРН у небажанні розслідувати цю справу. «Первый канал» відразу випустив сюжет, у якому розповів про небачену жорстокість «осіб арабського походження» щодо Лізи. При цьому всі свої матеріали російські ЗМІ випускали з німецькими субтитрами й поширювали з великим розмахом у соціальних мережах. Німецька поліція педантично розслідувала справу — і ця історія стала черговим пшиком.

Спочатку Ліза заявила, що добровільно поїхала з «особами арабської національності», а потім узагалі відмовилася від своїх слів, до того ж судово-медична експертиза не виявила ознак зґвалтування. Одначе кремлівські медіа невпинно накручували ситуацію далі, повідом­ляючи про нібито нові подробиці й посилаючись на сумнівні джерела.

Кремлівські стратеги, розуміють, що RT Deutsch матиме обмежений медійний вплив у ФРН. тому вводять у гру місцевих маргіналів, які називають себе незалежними режисерами, фотокореспондентами, журналістами

Насправді ситуація з Лізою була банальна: дівчинка мала проблеми з успішністю в школі, часто її прогулювала й інколи переховувалась у знайомого німця (не іммігранта). Звісно, поліція почала перевіряти їхні взаємини на предмет законності. Але це вже зовсім інша тема, і вона не стосується біженців. Проте масова істерія та грамотна тактика поведінки в соцмережах зробили свою справу, посіявши вірус невдоволеності й недовіри до влади та німецьких ЗМІ серед жителів Берліна.

Кремлівські стратеги, розуміючи, що RT Deutsch матиме обмежений медійний вплив на суспільство ФРН (лише 882-ге місце за рейтингом сайтів станом на кінець 2015 року), намагаються нав’язати свою перекручену до невпі­знанності правду іншим методом. Вони вводять у гру місцевих маргіналів, які називають себе незалежними режисерами, фотокореспондентами, журналістами чи військовими репортерами, а насправді є просто джерелами російської пропаганди.

Один із таких — Мірко Мебіус, більш відомий як Марк Бартальмай. Ця особа випустила в липні 2015 року в Німеччині фільм «Україна в агонії. Невідома війна» («Ukrainian Agony — Der verschwiegene Krieg»), у якому, використовуючи штампи росагітпропу, розповідала звичайним німцям про життя-буття «маладих рєспублік» та їхню війну за незалежність проти «фашистської» України.

Ця стрічка на хостингу YouTube набрала близько 120 тис. переглядів. Режисером став такий собі Франк Гефер із кіностудії NuoViso. Остання теж позиціонує себе як «незалежна», була заснована 2007 року й переважно випускає екранну продукцію антиамериканського характеру. Певна річ, NuoViso не оминула увагою і катастрофу малайзійського авіалайнера. У фільмі «МН17. Підсумки: пропаганда замість фактів» («MH17 Absch(l)ussbericht: Propagandashow statt Fakten»), присвяченому цій трагедії, автори покладають відповідальність за розв’язання війни в Україні на Білий дім і піддають сумнівам докази Міжнародної слідчої комісії щодо причин падіння літака.

Читайте також: МакКейн закликав Трампа не довіряти колишньому агенту КДБ Путіну

Франк Гефер тісно співпрацює з Юрґеном Ельзессером, теж німцем, головним редактором журналу Compact. Ельзессер випустив багато пропагандистських статей, серед яких «Війна проти Росії: як НАТО просувається на схід» («Krieg gegen Russland — wie die NATO nach Osten marschiert») та «Чи зупинить Путін НАТО: людина, яка хоче миру» («Stoppt Putin die NATO? Ein Mann will Frieden»).

За словами Марка Бартальмая, у цьому фільмі він намагається показати війну очима звичайних людей — місцевих жителів. На перший погляд, мета благородна, але журналісти, які працювали на території, підконтрольній бойовикам, зі стовідсотковою впевненістю скажуть, що потрапити в зону бойових дій можна лише з дозволу «МГБ ДНР», яке допускає на свою територію лише «благонадійних».

Переглянувши фільм, можна зрозуміти, що Бартальмай мав цілковитий доступ до всього: позицій бойовиків, тюрем, де утримували українських полонених, тощо. Але варто наголосити: у цьому «шедеврі» пропаганди не засвічено жодного російського солдата чи одиниці військової техніки — лише місцеві жителі та «добровольці», що воюють зброєю, котру залишила українська армія.

Це вже видається дивним, адже Марк не має ані профільної журналістської чи військової освіти, ані досвіду роботи в інших конфліктах. Аматорська документалка мала б захопити в кадрах якійсь нестандартні елементи, але вони відсутні: фільм повністю виконаний під копірку російських аналогів.

Далі ще цікавіше: із німецьким «незалежним» журналістом працює Неллі Ойстрах із Санкт-Петербурга, яка має чималий досвід роботи в документалістиці, встигла потрудитись у російських кінокомпаніях «22» та СТВ.

Разом із нею Марк Бартальмай узяв участь у фестивалі документального кіно «Євразия.DOC» 2016 року в Смоленську, де отримав нагороду «за мужність і чесність». Стає очевидно: Ойстрах, маючи зв’язки в російському кіно, просуває роботу Бартальмая там, де це можливо, аби показати всім, що німецькі журналісти розуміють суть війни на Донбасі й погоджуються з російським поглядом на неї.

Читайте також: РНБО звинуватила проросійські ЗМІ у спробі дестабілізації ситуації в Україні

Ця «солодка пара», німецький «незалежний» журналіст і російська пропагандистка, на всіх публічних заходах з’являється разом. Бере інтерв’ю в Едуарда Басуріна, обговорює книжку швейцарця Даніеля Ґансера, ще одного теоретика всесвітніх змов, у Донецькому університеті, святкує 9 травня День перемоги в Берліні.

Зауважмо: «незалежний» медійник на цьому заході відкрито фотографується з шевроном «ДНР», а Ойстрах пов’язала собі на плечах прапор «маладой рєспублікі», таким чином повністю знімаючи питання про свою об’єктивність і незаангажованість. До того ж Бартальмай виступив перед нечисленними жителями Брауншвейга, де розповів уже перетворену на мем історію про розіп’ятого п’ятирічного хлопчика у Слов’янську.

Восени 2016-го цей дует анонсував вихід у німецький медіа-простір свого нового фільму «Прифронтовий Донецьк. Небажана республіка» («Frontstadt Donezk. Die unerwünschte Republik») і намагається знайти підтримку на загальнонаціональних телевізійних каналах.

Можна скільки завгодно говорити про абсурдність і відверту шизофренію в російській пропаганді, але факт залишається фактом: її вперто нав’язують європейцям. І, мабуть, небагато німців, переглянувши чергову порцію суміші, створеної з фантазії, брехні та ахінеї, задумається про відверту симпатію «незалежного» журналіста Марка Бартальмая до терористів.

Новини RedTram

Loading...