Політика 2017-01-19 12:00 Гончарова Єлизавета

Міграція та мімікрія. Як і ким наповнюються партії на Донеччині

Велике потрясіння, яким стала для Донбасу війна, мало б виявитися точкою неповернення, моментом, коли старі еліти, причетні до розв’язання конфлікту, нарешті були б відсторонені від влади. Але, на жаль, відновлення через нарощування впливу проукраїнських партій не відбулося. Тобто деякі партії почуваються тут непогано, але чи є вони саме на Донбасі представниками українських інтересів — це ще те питання…

Політичне життя Донеччини, майже як і всієї України, має закони, що тісно пов’язані з циклом проведення виборів. Вирує, коли ось-ось… У міжсезоння на місцях зазвичай майже тиша, а в прифронтових містах, де владу не вибирали вже давненько, знайти «живі» політичні
проекти марно.

Хоч як дивно (але досвідчені активісти пояснили, що закономірно), це майже не стосується радикально налаштованих партій, що під час війни знайшли значну кількість прихильників: вони мають чітку ідеологію, чого насправді дуже не вистачає на Донбасі. І ця ідеологія зрозуміла та близька українським патріотам Донбасу. Особливо тим, хто жодного компромісу з Партією регіонів не сприймав. Осередки «Свободи» чи «Правого сектору», якими лякали мешканців Сходу до війни, зараз є майже в кожному населеному пункті звільненого Донбасу. Вони на слуху, про них знають і бачать їхню активність. Керують осередками, як всюди, і випадкові люди, котрі шукають та знаходять, як себе дорожче продати, і досвідчені патріоти, котрі не зрадили своїм принципам у найстрашніші часи окупації. До речі, піднялася вже «воєнна» поросль, як-от голова костянтинівської «Свободи» Артем Попік, що потрапив у полон до сепаратистів на початку війни за свої переконання, потім захищав свою Батьківщину зі зброєю в руках. Але, як ви розумієте, великої електоральної підтримки навіть у разі реальної та гучної діяльності для радикалів за визначенням чекати не варто. І, мабуть, не тільки на Донбасі.

Читайте також: У токсичному середовищі

«На рівні керівництва «Народного фронту» було ухвалено рішення не брати участі в місцевих перегонах, тому зараз єдиним представником влади на Донбасі від нашої партії є керівник обласного осередку, народний депутат Костянтин Матейченко. Але в планах створення народних приймалень та активізація діяльності», — відповів мені по телефону представник НФ у Бахмуті Віктор Буслов, коли я намагалася знайти міський штаб за адресами, що вказані на сайті Верховної Ради. З’ясувалося, що ці адреси у виборчому окрузі, де від партії був обраний комбат «Артемівська» Матейченко, — виконкоми та районні ради, де депутат і його представники за графіком ведуть прийом людей. І, зважаючи на те що «опозиційний» Клюєв, якого вибрали на цьому окрузі за мажоритаркою, такий опозиційний, що його навіть не бачили, до єдиного депутата Верховної Ради йдуть із проблемами. Деякі з них, кажуть, він вирішує, бо до інших функцій депутатів простому виборцю зазвичай байдуже. Попри те що до «Народного фронту» на Донеччині ввійшли місцеві патріотичні активісти, поки що діяльність Матейченка — єдина активність НФ, яку зараз можна зафіксувати тут. І, до речі, у Бахмуті нещодавно з’явилися білборди з вітанням колишнього комбата: мабуть, справді активування в планах.

Не дуже яскрава картина і з «Самопоміччю», яка масштабно агітувала місцевих волонтерів та громадських діячів до своїх лав. Багато з тих, хто надихнувся ідеями, зараз уже в інших партіях чи повернулися до громадської діяльності. Два депутати працюють у Слов’янській міській раді. У кількох містах діють штаби, мабуть, теж є прицільне бажання стати впливовим гравцем. Але поки що це тільки перші кроки, коли «Самопоміч» придивляється до електорату, а він до неї.

стара система на донбасі працює навіть за нових умов професійно. «Свої люди» задіяні в різноманітних партіях, орієнтованих на електорат від піонерів до пенсіонерів

Колишній керівник департаменту зовнішньої політики Донецької ОДА Олександр Меланченко вважає, що тенденція загалом невтішна: замість змін еліт відбулася їх міграція. На його думку, очільник області не скористався можливістю сформувати нову владу на Донеччині: замість того щоб продемонструвати чітку проукраїнську позицію, пішов за донецькою традицією — віддаленого від політики міцного господаря. Активісти, що подали свої резюме за його закликом для роботи в органах влади, навіть не отримали дзвінків зацікавлення. При владі лишилися старі кадри, які старанно вдягають вишиванки на урочистості. Для багатьох це стало показником того, що змін не відбуватиметься.
«Мене дуже засмучує, що ті активні люди Донеччини, які показали свої найкращі якості під час війни, не хочуть іти у владу. Це ж потужний привід для змін, бо вони мотивовані, патріотичні, вже досвідчені: багато хто з них організував допомогу армії чи переселенцям без втручання держави. Але тенденція, на жаль, протилежна. Не вірять… Хтось займається тільки громадською діяльністю, мовляв, ми їх контролюватимемо, щоб не крали. Не смішіть, вони крали й крастимуть, особливо зараз, через систему ProZorro, де можна красти чесно: купувати швабри за 2 тис. грн, надувати кульки до Дня Незалежності у вересні. А що, всі ж бачили, що купували! Інші морщать носа: влада — це брудно, йти у владу — лишитися без доброго ім’я! А люди, звичайний середній клас, це ім’я роками заробляли… Є ще ті, хто каже: тут немає справжніх патріотів, нам треба, щоб привезли звідти, де їх, мабуть, по-особливому вирощують. А ми слухаємо!»

Меланченко впевнений, що зараз, на жаль, на виборців діють тільки особистості, а не ідеології. На Донбасі традиційні, звичні особистості, за якими полюють партії різних ідеологій… Будь-яка політична партія приходить на головне підприємство міста, приймає у свої лави керівництво. Працівникам кажуть: «Ви тепер ось ці! Не переплутайте, не такі, а ось які!». І все — переможний відсоток забезпечений. Треба уточнювати, членами якої партії всі вони були ще два роки тому?

Читайте також: Райське яблуко. Українські виклики як випробування для західних демократів

Такі схеми були апробовані нещодавно на виборах у створених громадах Миколаївки (біля Слов’янська) та Соледара (біля Бахмута). Тому нікого не дивують більше ніж 40% у президентської «Солідарності», яка рік тому в тій самій Миколаївці не подолала й прохідних 5%… Але активісти кажуть, що це чи не перші перегони, що відбулися чесно, бо один з одним змагалися представники колись єдиного «гнізда». Вони розбіглися по трьох політичних кутах: БПП, Опозиційний блок і «Наш край». Ця тенденція, на жаль, майже без винятків: усі ключові фігури президентської партії на Донбасі мають історію відносин із регіоналами. Зараз присутність перебіжчиків помітна в кожній політсилі, яка має вплив на Донбасі. Тому всі відсотки та перемоги не варто приписувати досягненням партії, вони підуть деінде разом із «трудовими мігрантами».
Але є ті, хто ризикнув піти у владу з новими для Донбасу партіями. Олег Зонтов, що керував Слов’янськом після звільнення, тоді майже єдиний патріот — депутат міської ради, після виборів поступився посадою міського керманича колишньому керівникові молодіжного крила Партії регіонів Вадимові Ляху. Зараз Зонтов заступник голови обласної громадської ради при Донецькій ОДА. І вийшов із лав БПП, хоча був одним із перших, хто підтримав проукраїнську партію.

«Партія влади за визначенням має бути проукраїнською. І багато хто повірив у це, бо так має бути. Але зараз у «Солідарності», зокрема слов’янської, багато тих, із ким у мене немає спільного шляху. В інших містах, де через наближеність до лінії фронту владу не переобирали, навіть не поспішають мімікрувати в інші партії: старі еліти, багато з яких на гачку за співучасть в організації референдумів, зручні та керовані. Тому поки що змін не буде», — вважає Зонтов.

Читайте також: Децентралізація на Донбасі: як об'єднуються громади

Нові обличчя в політикумі рідного Краматорська все ж таки бачить Станіслав Черногор (ГО «Фонд розвитку громади»). Але не більше ніж 20%. Це люди, які мають принципову позицію та прийшли справді змінювати Донбас. Наприклад, у тій самій «Солідарності» в місцевій раді дуже гідні люди. Але Черногор категоричний, вважає, що таких має бути значно більше: «Зараз у нас ілюзія партійного різноманіття, бо хоч кого ти обиратимеш, все одно це буде представник ПР, неважливо, під стягом якої політсили він бере участь у перегонах. Ми змарнували час, коли ще після Помаранчевої революції потрібно було позбавлятися «червоних директорів» і людей системи, плекати нові еліти. Але керівники держави, зокрема Ющенко, не зробили цього, тому ще тоді була закладена вибухівка, яка здетонувала війною. Зараз той процес триває. Наприклад, депутат Верховної Ради від Краматорська Максим Єфімов, який входить до фракції Блоку Петра Порошенка, — колишній регіонал, а зараз член опікунської ради краматорського «Нашого краю». На слуху десятки мігрантів, що змінили вже п’ять чи шість партій. І готуються до нових перегонів. Тут є хоч якась частина ідеології та переконань чи все ж таки бізнес і нічого особистого? Я в політику зараз іти не бачу сенсу, поки не створиться критична маса та не сформується політична воля для змін. Система не приймає чужорідних елементів».

Треба віддати належне: стара система працює навіть за нових умов професійно. «Свої люди» задіяні в різноманітних партіях, орієнтованих на електорат від піонерів до пенсіонерів. Тож є кому традиційно піклуватися про мешканців міст і селищ Донеччини. Чи зміниться щось у цьому порочному колі, залежить тільки від тих, хто захоче стати тією критичною масою. Бо чекати політичної волі можна ще довго. До чергового Майдану. Чи війни.

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...