Суспільство 2017-02-18 12:03 Вікторія Малишева

Любов до «армії»

У мене є кілька знайомих, які шаленіють від мужності місцевої «армії». Може, у цієї поваги є ще якісь складові, але серед тих захоплених до нестями фанатів дві жінки, й обидві вони мешкають від цієї самої армії на безпечній відстані — у країнах, де вже давно не відбуваються жодні воєнні конфлікти, а найбільшим стресом у їхньому житті може бути штраф за неправильне паркування.

Зазвичай я іронізую, але, коли спілкуєшся із цими жінками, іноді просто прозріваєш: де вони бачать те, чого не помічаю я, мешканка цієї «держави». Але окрім просто захоплення там багато чого ще: бажання допомогти «армії» грішми та одягом, бажання нагодувати бійців, придбати їм тепловізори та побутову хімію…  

Восени 2014-го в мене з’явилася знайома. Хтось примірявся, йти служити чи ні, а вона пішла одразу, як кидаються у воду з моста. Хтось випливає, а хтось іде на дно після таких спроб. Це відповідало її настроям, життєвій позиції та потребі в грошах. Чомусь не пощастило одразу: дали мити підлогу. Мила її день по казармах, а вночі зрозуміла, що перебувати серед стану повної анархії не може. Можливо, якби їй дали хоча б інше завдання, чи якби «командир» поставився до неї якось не так, чи якби вночі до її сусідки по кімнаті не почали приходити гості… Зранку вона зібралася й повернулася додому. Її ніхто не шукав. Ніхто навіть не помітив, що її не стало. Звичайно ж, звільнятися потреби не було, вимагати гроші за той день миття підлог по казармах теж було марно.

Читайте також: «Патріотизм» на відстані

Інша її спроба була через місяць: вона ще сподівалася, що зможе допомогти справі перемоги, бо всім серцем вірила в неї та її правоту. Знову влаштувалася на службу. Її трохи засмутило, що цього разу співбесіду проводила дівчинка років 20, як потім виявилося, майор, а ще пізніше стало помітно, що вагітний майор. Дівчина небагато тямила в тому, про що йшлося, але щиро усміхалася. Вона мала стати керівником моєї знайомої, якій на той момент було за 50. Їй дали ділянку, на якій вона повинна була працювати. До речі, за фахом — їй пощастило. Через деякий час стало зрозуміло, що порядку не побільшало, але всі почали дотримувати форми: приходити на роботу та імітувати її. Через деякий час моя знайома зрозуміла, що коли читати, дивитися фільми або в’язати, то час спливатиме набагато швидше. Головне — бути. Аби при відчинених дверях її було видно з коридору. Вона справді приходила вчасно та вдавала, що активно працює, кілька місяців, придивляючись до всього.

Іноді «баришня-майор» давала протилежні за змістом завдання, які чомусь частіше припадали на вихідні. Періоди повної незайнятості чергувалися з якоюсь дивною роботою, більше схожою на її імітування. Куди воно все йшло, чому це треба було робити? Ніхто не приховував: перед перевірками, коли треба було просто скласти готові звіти. Моя знайома протрималася на таких дивних умовах близько півроку. Потім перевелася на більшу зарплату до іншого підрозділу, потім ще… Все, що вона побачила за час служби, — кожен прагнув відкусити якомога більший шматок пирога у вигляді вищих посад і відповідно більшої зарплати, у вигляді бонусів від торгівлі лікарняними та вкраденим… Навіть за дуже лояльного ставлення до всього моя знайома почала вигорати. Ідеї були не потрібні. Серед усіх, кого вона зустрічала, їй подобався лише хтось один, але й та людина не могла протриматися довго та йшла з «армії» через деякий час. Потім більше. Люди стали йти кожні два-три місяці після закінчення контракту. Ніхто не хотів підкорятися та працювати, ніхто не хотів учитися, але всі хотіли заробляти гроші та пити горілку. Важко було і тим, хто повинен був вимагати чогось від усіх, і тим, хто мусив підкорятися. І багато хто почав казати вголос, що ніякі гроші не варті цього. То занадто важка робота…  

Читайте також: Міфи про Москву і Станицю

Багато хто не міг і не хотів приймати того, що мужність насправді нікому не потрібна. Потрібні дисципліна, працьовитість і вміння підкорятися системі, а на таке були здатні не всі. Навіть нагороди двічі на рік дедалі більше скидалися на профанацію — це нікого вже не приваблювало, бо всі, хто їх отримував, розуміли, що то заохочення. Самі «відзнаки» не мали жодної ціни та значення для цивільних. Ними часто пишалися й обговорювали їхнє значення хіба що за пляшкою з кимось зі своїх, а решта навколо була байдужою до всього. У якийсь момент стало здаватися, що «армія» потрібна тільки їй самій. Ніхто не був щасливим від того, що їх захищають, навіть більше, ті, кого захищали нібито від ворога, їздили до того ворога по їжу, гроші, ліки, у відпустку. Багато хто став пити, бо зрозуміти все це та прийняти вкрай непросто. І взагалі «армія» схожа на коток: не так вже й багато хто зможе залишитися колишньою людиною після потрапляння під нього. Депресії, безсоння, загострення хронічних хвороб, алкоголізм — найменші наслідки для тих, кому пощастило вийти з найменшою шкодою для здоров’я та зберегти життя.

Новини RedTram

Loading...