Суспільство 2017-02-19 11:21 Станіслав Васін

Політ «Шмеля»

Убивство Гіві вкотре показало, наскільки безглузда й примітивна інформація, яку постачає в маси «МГБ ДНР».

Його смерть, як і смерть Мотороли, стала ще одним епізодом абсурду, розрахованим на геть недосвідченого глядача.

Насамперед слід зауважити, що Гіві загинув таки в Макіївці, а не в Донецьку. Це Ганзівка — адміністративний кордон двох міст. Саме там, на вулиці Фонтанна, 44, містився його головний штаб, а водночас одна з найбільш охоронюваних баз «Сомали». Географія місця вкрай важлива (і кожен може перевірити її по карті), оскільки подальший абсурд про українську ДРГ не витримуватиме жодної критики саме через розташування частини. Фонтанна, 44 — обнесена високим парканом із дротом шестиповерхова будівля з цілодобовими (!) вартовими по всьому периметру. Лише за 30 м на схід від неї вузька вулиця, одразу за якою приватний сектор. З південного боку те саме, тільки замість приватних будинків кілька дев’ятиповерхівок. Із західного — кілька гаражів, а за 40 м від них об’їзна. Ну а з півночі до бази взагалі майже впритул примикає триповерхова будівля. Крім того, лише за півкілометра звідси ще один об’єкт бойовиків — «віджатий» бригадою «Пятнашка» Донецький християнський університет, у якому тепер обладнані казарми.  

Читайте також: Трамвай № 8

Таким чином, штаб Гіві — фактично неприступний режимний об’єкт, що виключає можливість удару ззовні. Крім того, як повідомляють самі бойовики, біля парадного входу, поблизу якого й було завдано удару, розташований окремий патруль, який на зв’язку ще з двома вартовими, що стоять по обидва боки будівлі. Інакше кажучи, вистріл із горезвісного «Шмеля» із самої вулиці виключений: людину відразу помітили б. Вистріл із сусідніх вулиць, як я вже сказав, неможливий через приватні будинки. Варіант із автівкою теж нереальний: як заявляють бойовики, «тільки-но зупиняється машина, до неї відразу підвищений інтерес, там заборона на зупинку транспорту — не з’ясуєш, чому зупинилися, дістанеш у щелепу». Те, що територія серйозно охоронялася, можу підтвердити, зокрема, і я, оскільки навіть після самого вибуху місцевих направляли в обхід цієї вулиці, а мені не дали навіть увімкнути телефон: тільки-но я витягнув його з кишені, щоб зробити хоча б кілька кадрів здалека, до мене відразу ж підійшов один із бойовиків і сказав, щоб сховав його назад.

Однак офіційна версія «ДНР» саме така: українська ДРГ здійснила вистріл із реактивного вогнемета «Шмель», і Гіві згорів заживо. До речі, труп так і не показали (був накритий ковдрою). Від початкової версії вибухового пристрою бойовики відмовилися, чим поставили самих себе в складне становище: підкуплений особистий склад, який міг би закласти бомбу, ще куди не йшло. Хоча ті самі бойовики «Сомали» стверджують, що доступ до кабінету Гіві включно з його охоронцем мали тільки ті, кого він призначав особисто й кому цілковито довіряв. Версія зі «Шмелем» від нашої ДРГ — повний абсурд. Одразу ж постає запитання: як виконавця пустили на територію частини? Припустімо, людина змогла зайти туди під час зміни постів. Вистрілила. У неї є лише 5–10 секунд, перш ніж патруль прибіжить на місце події. Що далі? Куди вона зможе піти? Версію з автівкою, яка заїхала в частину й на якій міфічні диверсанти втекли, взагалі не розглядаємо, бо то просто неможливо: у цьому випадку всі вартові мали б бути «на паях» і відчинити ворота в частину. Припустімо, що все-таки дивом виконавець утік. Але куди? Навколо житловий квартал. Поруч база «Пятнашки». До бази «Сомали» вже мчать патрулі «поліції», «МЧС», «МГБ» і «прокуратури».  

Читайте також: Everybody lies

Таким чином, Гіві прибрали свої. Питання лише в тому, хто саме: місцеві чи специ з РФ. Перший варіант доволі правдоподібний. За найменші порушення в «Сомали» могли зламати ребра чи встромити ножа, не кажучи вже про численні чутки про страти своїх бійців за доноси в «МГБ» на комбата. Гіві був абсолютно медійною персоною, на відміну від Мотороли, який справді мав авторитет серед «Спарты» й частини місцевого населення.  

Окремо варто сказати про похорон. Як й у випадку з Моторолою, церемонія відбувалася в приміщенні Театру опери та балету, а сама черга з охочих попрощатися розтяглася на вулиці Артема, яку бойовики перекрили з обох боків. Ближче до кінця церемонії, опівдні, у центр Донецька почали підтягуватися автобуси з усіх кінців окупованих міст. Сам я застав колону з чотирьох автобусів у Будьонівському районі Донецька, яка рухалася до площі Лєніна. Але місцеві мешканці розповідали, що напередодні дня похорону від кожної макіївської школи вимагали по сім осіб на церемонію, і це не враховуючи шахт, заводів та поліклінік, звідки також збирався персонал. Цікаво, що о 10-й ранку в черзі стояли переважно літні люди з гвоздиками й самі бойовики. До кінця церемонії маса людей була явно зібрана з трудових колективів: жінки, що стояли й виходили з автобусів групами, а також невеликий відсоток студентів, яких теж було значно менше, ніж на похороні Мотороли. Якщо порівнювати цю церемонію з похороном лідера «Спарты», то у випадку з Гіві було явно більше адмінресурсу. Але заявлена бойовиками цифра 55 тис. людей, що нібито взяли участь у церемонії, — просто міф: там не набралося й 5–6 тис.

Новини RedTram

Loading...