Приватна урбаністика 2017-03-07 17:36 Уляна Сав’як

Львів. Шлях до порозуміння

Вісім років тому з квитком в одній руці і валізою на колесах в іншій я з повною впевненістю, що це назавжди, прощалася зі Львовом на вокзалі.

Вже зранку з сонячною погодою, навіюючи приємне відчуття невідомості, мене зустрів Київ. Перша симпатія і захоплення ним потім іноді переходили в непорозуміння, іноді в образу, іноді у страх, та згодом точно переросли в любов. Але в долі виявилось непогане почуття гумору, і з Києвом я вже прощалась через вікно машини, а валіза за роки переросла в купу коробок на задніх сидіннях.

Навіть після того, як коробки розпаковані, мене не покидало відчуття, що я приїхала до Львова в тимчасову відпустку. Мине кілька тижнів — і знову станція метро Арсенальна, знову звичний офіс, звичне все. Але ні. Треба починати все заново, знову… в місті про яке ти знаєш трохи більше ніж турист.

Величезний ореол міфів про комфортний для життя Львів, красивий туристичний Львів, привітний толерантний європейський Львів поступово розсіюється, а іноді просто розпадається на очах, із кожним кілометром від центру, із кожним прожитим тижнем.

Читайте також: Бучач. Пінзель і Аґнон, скульптури й запах вареного в медові пшона

Існує чітке розмежування на три різних Львова – це, звісно, центр, не центр і Львів у громадському транспорті.

Щодо першого, то тут слова зайві, це як давно відомий бренд, який сам себе рекламує, сам себе продає (доволі успішно). Його я бачила свого часу з боку туриста – це коли ти захоплено розглядаєш архітектуру, дивуєшся різноманіттю «львівських» від пива до кави, від  шоколаду до марципанів.

Коли ж дивишся на центр з точки зору «місцевого», який не побіжить ввечері на потяг додому, то картина  дещо інша. Пробиваючись через потоки туристів, ти шукаєш хоча б якесь місце, де можна було б спокійно посидіти за чашкою чогось смачного, вибравшись із залізобетонної сірості спального району. Але такі спроби рідко увінчуються успіхом і вільним столиком. Тому, як не парадоксально, але найкращий спосіб відпочити в місті – це виїхати за його межі.

«Не центр», як і більшість «не центрів», намагається берегти спокій і комфорт утомлених рутиною і роботою жителів великого міста. В оточенні совкового модернізму від романтично-кавого настрою не лишається й сліду.

 Найбільш справжній Львів, як на мене, — у громадському транспорті. В будь-яку пору року, у будь-який час доби. Тут одночасно з лайкою водія можуть грати колядки в салоні трамвая. На початковій зупинці черга на маршрутку може сягнути розмірів Великої китайської стіни з розлючених людей, які змерзли і спізнюються на роботу. Проте водій ловить  повний дзен і не зрушить з місця, бо щойно від’їхала попередня. Тут по дорозі додому ти можеш прослухати лекції про те, що російська мова — це корінь усього зла, і вислухати зворотну аргументацію, що діти не виховані, що Садовий у всьому винен, що Трамп то ще той ***, дізнатись курс долара, довжину черги на кордоні з Польщею і рецепт від остеохондрозу. Мабуть, якби в час пік водій маршрутки в Києві простояв хоча б 1 зайву хвилину на зупинці, його закидали б камінням, але тільки не у Львові, де від цього чоловіка залежить твій розпорядок дня і де ніхто нікуди не спішить.

Читайте також: Ужгород. Місто як посттравматичний синдром

Але є і плюси. Ти розумієш, що в деяких ситуаціях не готовий жертвувати своїм часом в дорозі вкладаючи в його розрахунок усі ризики, пов’язані з тим самим водієм маршрутки, помноженим на погоду і помноженим на затори, тому в тебе з'являється твій постійний таксист. Він уже знає, о котрій ти виходиш з дому, куди їдеш і що в дорозі любиш мовчати (привіт Любомиру на білому Рено).

З місяцями ти починаєш розуміти, що Хуторівка — це назва вулиці, а не населеного пункту, що багато ходити пішки — це часом вимушена необхідність, що їхати через проспект Свободи у годину пік — це фатальна помилка, що немає терміналу в пристойному закладі — це нормально, що твоя замовлена їжа з доставки не приїде, бо кур'єр в іншому районі.

І архітектура старого міста починає викликати радше якусь меланхолію, а не захват. Ти усвідомлюєш, що скучаєш за урбаністичною стриманою красою хмарочосів, широчезними проспектами і мостами через Дніпро (заходи сонця на яких просто казкові), за точністю, з якою їздять поїзди в метро, зрештою за різноманіттям вибору, яке дає столиця. І час від часу ловиш себе на думці: “Цікаво, хто зараз живе в твоїй колись зйомній квартирі з вікнами на міст Патона й Батьківщину-Матір?”.

Львове, ми з тобою ще не відсвяткували річницю стосунків. Пробач, у нас із тобою поки не любов.

Новини RedTram

Loading...