Історія 2017-03-12 13:38 Олек Веремко-Бережний

Стежками «Вовчої війни»

Створений американським письменником Гарольдом Лембом козак Клит Вовк став прототипом багатьох героїв американської поп-культури

Етнолог Костянтин Рахно переповів характеристичний випадок про колишнього волонтера Корпусу миру США та полтавського центру «Вікно в Америку» Беррі Ґроппа. Не так давно, співпрацюючи з кафедрою англійської та німецької філології Полтавського педагогічного університету, Ґропп висловив подив із приводу того, що в Україні ніхто не чув про козака Клита, у той час як він, американець, ріс на розповідях про пригоди цього запорожця. Перша згадка про козака Клита в українській пресі з’явилася у 2015-му. І американський письменник Білл Ворд зреагував на те майже миттєво. «Видатний герой-козак отримує трохи запізнілого визнання в Україні», — написав він у Twitter. Із заувагою про запізнілість не посперечаєшся: восени 2017-го козак Клит святкуватиме 100 років від дня своєї першої появи в американській прозі.

Глибокі відбитки козацьких чобіт

Колишнього кошового отамана Запорозької Січі сивочубого Клита на прізвисько Вовк створив письменник Гарольд Лемб (1892–1962) для літературного журналу Adventure. Уперше він показався світові у скромному, майже учнівському оповідан­ні. Ніхто — ні сам автор, ні його редактор, ні читачі — не уявляв ще, яку силу і який вплив уже незабаром матиме серіал про козака Клита. «Це був спільний продукт необмеженого оптимізму з мого боку й нескінченного терпіння редактора», — пригадував Лемб згодом.

Не знав тоді Лемб і того, що козак Клит зробиться його ідеальним інструментом сюжетобудування, діалогу з класикою й способом популяризації історичної науки. Вже з другої історії про Клита почнеться неймовірний літературний спорт, у якому автор визначатиме для себе висоти, до нього ніким не подолані. Нерівні сили — звична проблема для багатьох справжніх героїв. Та мало хто з повістярів умів подавати це не як проблему, а як завдання, ще й у пропорції один проти десятків тисяч. Несподівані рішення, завдяки яким сивий козак нараз долає цілі ворожі армії, виокремлять Лемба з-посеред колег-конкурентів, а пізніше той самий підхід приведе його до співпраці з кіностудіями.

Читайте також: Чорне море в геополітичних візіях українців

Упорядник восьми томів перевидання Лембових повістей Говард Ендрю Джонс змалював цей поступ так: «Лемб написав перше оповідання «Клит» 1917 року, і Adventure опублікував його в листопаді. Це невеличка річ, і якби Лемб на тому спинився, можливо, вийшла б не більше ніж приємна маленька цікавинка для сьогоднішніх дослідників та колекціонерів бульварного чтива на їхньому шляху крізь запилюжені, пожовклі журнали. Проте Лемб не спинився, він написав довший сиквел «Вовча війна», і потенціал, що був лише зблиснув у першій історії, розпроменівся полум’ям. За цією оповідкою пішла інша — «Хан Тал Таулай», і з того моменту створене Лембом запалало, як ревуче вогнище».

«Козацький цикл» був першим потужним криголамом, на якому Лемб здобув широкий успіх. Невдовзі ще відомішим письменника зробив белетризований життєпис Чинґісхана, опублікований 1927 року.

А 1932-го на екрани вийшов художній фільм «Маска Фу Манчу», знятий за мотивами однойменного роману іншого широкославного тоді майстра пригод Сакса Ромера. Зараз мало хто пам’ятає одного з найвпливовіших архізлодіїв усенького американського палп-фікшну, а за Лембових часів не так просто було відшукати поганця, популярнішого за доктора Фу Манчу.

Після виходу «Вовчої війни» та «Хана Тал Таулая» Лемб, мабуть, упевнився, що, спершись на Клита, він не просто піднявся на інший рівень белетристики, а вже почав створювати цілком конкурентоспроможний продукт

Хоча книжкова «Маска Фу Манчу» дещо нагадує написані раніше дві повісті Лемба з «козацького циклу», зовсім не факт, що Ромер взорувався на оповідки про старого запорожця. У романі вся біганина через артефакти, що належали ісламсько-маздакітському пророкові-єретику Муканні. А от сценаристи, готуючи екранізацію, вирішили покластися на могутнішу історичну постать. У фільмі археологи знаходять знамениту могилу Чинґісхана і Фу Манчу прагне заволодіти шаблею легендарного монгола, оскільки певен, що саме під проводом власника цієї реліквії підніметься й піде війною на Захід уся Азія. Такий варіант уже важче сприймати окремо від повісті Гарольда Лемба «Могутній Нищитель», де саме козак Клит дістається до Чинґісханової гробниці. У «Могутньому Нищителі», випущеному за 14 років до книжки Ромера, ледве не всі азійські орди мусять об’єднатися під дев’ятибунчужною корогвою Чинґісхана, а головне — під орудою того, хто володіє шаблею його нащадка Кайду.

У повісті «Аламут» Гарольд Лемб звів козака з асасинами, а для поп-культури це ледве не те саме, що звести карибських піратів із ніндзя. Діяльність асасинів і характер влади їхнього очільника, Старця гори, Хасса ібн Ас-Саббаха — locus communis у белетристиці. Всі сюжети про орден фанатичних убивць ґрунтуються (хоч у Дюма, хоч у Пєлєвіна) на оповідці Марка Поло, середньовічних пропагандистських побрехеньках і базованій на тому всьому книжці «австрійського засновника османістики» Йозефа фон Гаммера-Пурґшталя, яка довгий час правила за основне джерело історичних відомостей про Аламут. От тільки творець козака Клита писав свою повість, ще коли книжка австрійця лишалася авторитетною, а пізніші автори надихалися легендою про сектантів-камікадзе, знаючи, що в неї мало спільного з реальною історією ісмаїлітів.

Читайте також: Українська держава XVII–XVIII століть і виклики XXI

У фільмі 1965 року «La fabuleuse aventure de Marco Polo», як і в недавньому серіалі «Марко Поло» від Netflix, асасини викрадають та одурманюють самого Поло. У старій стрічці Старець гори завше приховує обличчя і вбиває кожного, хто побачить його без маски. Сама золота маска очільника секти, вочевидь, перекочувала до сюжету з історії про того самого хорасанського проповідника Муканну. Можливо, не без допомоги книжки й фільму «Маска Фу Манчу», оскільки повторюється і сцена з тортурами дзвоном.

Таких слідів творчості Лемба в західному маскульті можна знайти безліч — аж до цитування героїв «козацького циклу» Віном Дізелем (у ролі Ріддіка). Проте окремим — і доволі показовим — прикладом магічної сили Лембових творів може слугувати історія трейдера Чиказької товарної біржі мультимільйонера Морі Кравіца (1932–2012), який став широковідомим у світі завдяки своїм експедиціям у пошуках могили Чинґісхана. Він вважав, що знайти легендарне поховання йому призначено долею. Зерно цієї ідеї впало в душу Кравіца 1954-го, коли він служив рядовим в армії. І сталося це завдяки Лембовій книжці про Чинґісхана. У документальному фільмі Білла Кертіса «Таємниці Чинґісхана» сам Кравіц називає Лемба своїм натхненником, а його книжку — «справді каверзною, таємничою, гіпнотичною».

За високу (як на той час) історичну точність його прози журнал Newsweek прозвав Лемба «деканом бульварних журналів». Письменник Роберт Вайнберґ визначив його як «одного з найкращих авторів пригодницької літератури XX сторіччя». Говард Ендрю Джонс, вишукуючи й рятуючи для перевидання Лембові твори, що раніше вважалися втраченими, писав про нього як про американського Дюма і додавав: «Лемб також був першокласним плетільником інтриг. У пригодницькій літературі ми звикли, і частенько пробачаємо, що певні елементи використовуються знову й знову. Можемо навіть бачити, що автор перелицьовує один і той самий сюжет, як-от Едґар Райс Барроуз часто робив, або добре розуміємо, що станеться, вже після перших кількох сторінок. Утім, навіть пересичений читач або хтось добре ознайомлений із роботами Лемба навряд чи передбачить усі повороти його сюжетів».

Дикий Захід таємничого Сходу

Ідея створення героя-козака виникла в Гарольда Лемба під враженням від повісті Гоголя «Тарас Бульба». Саме ця книжка так вразила молодого американського солдата, що він, ще перебуваючи в армії (а США якраз тоді вступили в Першу світову), заходився писати про доти небувалого в західній белетристиці героя. Лемб уже читав про козаків у Сенкевича. Особливості англійського перекладу «Вогнем і мечем», що помітні в останніх творах про Клита, перейдуть ще потім до повісті Роберта Говарда про Руду Соню. Лембові також вельми допомогла популярна історія козацтва у викладі такого собі капітана Крессона (1919). Та все почалося з Гоголя. Також у тому посприяла передмова перекладачки до американського видання «Тараса Бульби» (1915). Ізабель Гепґуд, стара діва родом із Бостона, обожнювала Росію і часто її навідувала. Перекладала російських письменників, товаришувала з Львом Толстим. Зі сторінок американських видань закликала не вважати Росію країною-тюрмою. Розповідала співвітчизникам, що російське селянство аж ніяк не потерпає під царським гнітом, а любить царя релігійною любов’ю і що це одна з підвалин національної російської єдності. Бо те селянство не годиться для голосування, тож демократія в Росії шкідливіша за автократію.

Читайте також: Ростів, Озів та Таганріг у складі України

Наскільки поінформованість і судження культурного діяча можуть залежати від кола спілкування й доступності джерел, добре видно з передмови Гепґуд до перекладеної нею книжки. Двічі вона порівнює Україну з американським фронтиром і Диким Заходом, розповідає про неї як про зону, що сформувалася внаслідок розширення або відновлення Московії і куди сповзалася й висилалася усяка наволоч із російських земель. Сучасних їй українців Гепґуд бере в лапки, називає наполовину німецько-австрійською групою, яка навіщось свариться, прагнучи окремого від Москви королівства.

Вочевидь, саме ця передмова підказала Лембові можливість у власних літературних вигадках замінити повсюдних у тодішній бульварній прозі ковбоїв козаками, американські прерії європейськими й азійськими степами. Звідси він позичив також деякі деталі та імена. Проте молодому авторові вистачило кебети й мізеру знань, який тільки міг бути доступний у тогочасних США, щоб з обережністю поставитися до решти писаного перекладачкою. Понад те, пізніше якраз бажання пояснити американському читацтву різницю між не надто братніми народами та обійдену Гепґуд мовчанням суть прагнень українців до незалежності змусить письменника повернутися до запорожців і перезапустити свій «козацький цикл», хоча довгий час він вважатиме пригоди Клита завершеними. В останніх творах циклу козаки протистоятимуть московському деспотизму в особі Боріса Ґодунова, Лжедмітрія та їхніх підлеглих.

1909 року побачила світ монографія шведського україніста Альфреда Єнсена «Mazepa: historiska bilder fran Ukraina och Karl XII:s dagar». Автором керувало бажання повісити на Мазепу всю провину за поразку Карла ХІІ під Полтавою. Втім, подеколи Єнсен розрізняв чужу упередженість і, наприклад, роман «Вогнем і мечем» називав «спрямованим проти козаків, однобічно насвітленим, несправедливим». Ця книжка також могла бути однією з перших, що формували уявлення автора-початківця про козацтво. Козацька хитрість, своєрідне напруження довкола психологічних і політичних ігор немолодого героя, справжня чи вдавана неписьменність кошових отаманів, манера заготовляти провіант у поході, «дуже суворе» ставлення до жінок в Україні та багато іншого — все могло взятися з Єнсенової книжки.

Читайте також: Козацькі Канни

Враховуючи подальший вплив Лемба на колег-белетристів, не гріх припустити, що характерні шарм і харизма неоднозначних видатних героїв «крутого детективу» певним чином завдячують і такому-от уривку з монографії шведа: «Характерні риси українського народу сконцентровані у придніпровських козаків. Це строката мішанина вад і доброчинств. Козаки були жорстокими, нестримними, свавільними, віроломними, хитрими, але водночас відзначалися щиросердістю, дитячою добротою, невибагливістю, гостинністю, честолюбством — усі ці якості більшою чи меншою мірою властиві і їхнім гетьманам та отаманам». Прикметними рисами козака Клита є його виразний мачизм, суворість і незворушність, прикладів яких годі шукати в головних героїв пригодницької літератури до нього. Одним із натхненників Гарольда Лемба, вочевидь, міг бути Генрі Райдер Гаґґард. Принаймні зараз важко знайти й попередників Лемба у справі вигадування історій про заховані гробниці та скарбниці, тим більше наповнені пастками (згадки Стівена Спілберґа та Джорджа Лукаса про бульварне чтиво Лембових часів, що було їм потрібне під час розробки Індіани Джонса, потребували б уточнення. — Авт.). У передньому слові до своєї історії знаменитий Гаґґардів персонаж Алан Квотермейн зазначає: «Я більше звик мати справу з рушницею, а отже, не можу претендувати на вишукані літературні пишноти, вибагливість викладу». Втім, далі навряд чи ви знайдете багато відмінностей між його фразами й настроями і тим самим у вишуканих дам із тодішніх романів.

І якщо вплив «Мазепи» Єнсена є лише нашим припущенням, то все ж таки ймовірно, що амплуа Віна Дізеля чи Джейсона Стейтема або тричі підкреслений мачизм Мачете ростуть і з цих, зокрема, рядків Гоголя: «Оповідки й балаканина серед зібраної юрби, що ліниво одпочивала на землі, часто такі були смішні і дихали такою силою живого оповідання, що треба було мати всю холоднокровну поставу запорожця, щоб ховати байдужий вираз обличчя, вусом навіть не моргнувши, — прикметна риса, що й досі різнить від інших братів нашого українця».

Густі трави літературних степів

Після виходу «Вовчої війни» та «Хана Тал Таулая» Лемб, мабуть, упевнився, що, спершись на Клита, він не просто зміг піднятися на інший рівень белетристичних вправ, а вже почав створювати цілком конкурентоспроможний продукт. Наступні повісті про козака не мали права бути слабшими. Дослухавшись поради свого редактора, молодий письменник вирішив серйозно обживати той світ, що вже довгий час його зачаровував, — історію Азії. І Лемб наважився на серіал. Перед ним, як перед Гоголем, також уже лежала ідеальна основа-кістяк для епічної палп-поеми, велична пригода, привабливість якої пройшла випробування століттями, самісінький початок європейського осягання масштабів і сенсів Сходу. Відтак старий січовий отаман вирушить у грандіозну мандрівку маршрутами Марка Поло. Авторові допомагатиме ще безліч джерел, ледве не всі, що були тоді доступними в університетських бібліотеках, вони дадуть запорожцеві змогу побувати в місцинах, не описаних Поло.

 

Та перші дві третини «козацького циклу», епос, що був гідним такого потужного персонажа, у загальних рисах відтворить азійську одіссею знаменитого венеціанця. У пригодах козака Клита прочуваються мотиви Байронових поем. Є там прямі посилання на татарського хана-історика Абулґазі й приховані на багатьох істориків та мандрівців Сходом. Прикметним видається, наприклад, бажання Лемба змінити в одній із повістей написання імені бея Юсуфа, щоб лишити в тексті посилання на вірш колись відомого американського поета Джеймса Расселла Ловелла. Лемб вражає ерудицією кожного, хто вміє розпізнавати продумані ним заздалегідь чи випадкові натяки. Тим цікавіша й авторська самоіронія.

Один із ключів до Лембового задуму зберігається як у назві, так і в перших реченнях «Вовчої вій­ни»: «Клит лютився. Дуже лютився Клит, прозваний Вовком...» Фройд плакав би, якби це була ідея, яку Лемб не усвідомлював. Адже автор на прізвище Lamb (ягня) обрав собі за основний інструмент героя, чиє прізвисько Wolf (вовк).

Це все лише дещиця з цікавинок і загадок «козацького циклу». Власне, Гарольд Лемб досі лишається малодослідженим навіть у себе на батьківщині, а що вже казати про необізнаність нашої публіки. Наразі група молодих перекладачів закінчує роботу над першими п’ятьма творами серіалу, тож є надія, що українське читацтво нарешті познайомиться з персонажем, що так довго й успішно презентував тему України на Заході.

Новини RedTram

Loading...