Приватна урбаністика 2017-03-13 13:49 Крапивенко Дмитро

Сватове, Старобільськ. Непомітне прикордоння

Хто тільки не називав Україну межею, точкою перетину між Сходом і Заходом. Але площа країни зовсім не скидається ані на межу, ані, тим більше, на точку.

Українці часто самі звужують нашу географію: для одних – усе, що на схід від Збруча, – це “москалі”, для інших – “бандерівці” – це десь від Києва чи Полтави починаючи. Стереотипи – головний ворог географічний відкриттів! Якби мореплавці залишалися у полоні забобонів, серед яких жили більшість їхніх сучасників, то люди й досі б вірили в існування земель, “де люди ходять iз песячими головами”. Люди, які не бували на Донбасі, часто гадають, що регіон – це суцільний індастріал, терикони, заводи, сталеве плетиво залізниць. Все це там, безперечно, є, але зустрічає тебе не одразу. Спочатку – степ, влітку жовто-зелений від соняхів, взимку – білий, що аж очам боляче. І тягнутися він буде не одну сотню кілометрів, якщо твій маршрут проліг північною Луганщиною через Сватове, Старобільськ і далі на схід.

Читайте також: Наша Авдіївка

  • Заїжджаємо у Сватове, а там усі по-нашому балакають! – ділився зі мною враженнями один офіцер у 2014-му.

Або у Старобільську на СТО: міняємо колесо, що луснуло на тій лихій дорозі, що веде з Куп’янська аж до Луганська, і один із майстрів, дивлячись на номери нашого буса, каже:

  • Ви, хлопці, з Києва?

Ми тільки-но зібралися відповісти, коли старший майстер вирішив чомусь це зробити за нас:

  • Та це наші хлопці, просто на київських номерах, що не чуєш, по-нашому шпарять?

Стереотипи… Не на користь киян.

Слобожанська говірка – замислюєшся і на мить і намагаєшся згадати університетський курс діалектології, – так, її носії живі, ось тут, говорять із тобою. І, до речі, у цих містах – жодних ознак важкої промисловості. Сватове – взагалі крихітне містечко, яке здаля цілком можна було б сплутати з якимось подільським чи наддніпрянським. Горбочки, майже повсюди приватний сектор.

Читайте також: Маріуполь. Простір альтернативної історії

Це глибокий тил, про війну тут нагадує хіба польовий шпиталь, розгорнутий на місцевому стадіоні. І, як не дивно, якийсь час саме це містечко стало обласним центром Луганщини, бо Сватове встояло у розпал сепаратистських заколотів, його вкоріненість в український ландшафт, “куркульська зовнішність»( доглянуті обійстя, побілені хатки) -  зовсім невипадкові,  і в критичний момент  місто не засумнівалося у своїй ідентичності. Тому тут теж свій певний кордон, межа, дуже умовна, але відчутна.

 Про Старобільськ, мабуть, найбільше і найкраще міг би розповісти живий класик Сергій Жадан, уродженець цього міста. А от інший діяч тих часів – Нестор Махно – дивиться на тебе прямо в центрі міста, з балкону.

До речі, якщо задумати пограти квест у Старобільську – махновський міф стає дуже хорошим тлом для такої забави. Взагалі, мені завжди здавалося, що місто, яке має підземелля, просто мусить мати свої таємниці.

Читайте також: Красногорівка: Welcome to Eastworld

Старобільськ – не виняток, достеменно відомо, що під містом була ціла система підземних ходів, нині, на жаль, замурованих, що мало б засмучувати істориків, але натомість надихати фантазерів і авантюристів – у місті досі живе легенда про те, що саме тут заховані скарби Махна, які ось уже скоро як століття не дають спокою шукачам і просто поціновувачам красивих історій.

Старобільські цвинтарі також годі оминути увагою – тут у передмісті своя “Катинь” – місце поховання розстріляних у 1940-му році польських офіцерів. Також від 2014-го у місті є цвинтар наших солдатів, загиблих на останній війні, досі неопізнаних. Важко знайти інший маркер, який робить місто своїм, нашим.

 

Так, ви знайдете у Вікіпедії згадки про Ільфа, Петрова, “12 стільців” і прообраз Старгорода – але це не моя історія, не мій Старобільськ.

Тут ще трохи залишилося старих будиночків, що вирізняються серед типової радянської забудови, тут тече найкрасивіша річка цього краю Айдар, і зовсім поруч крейдяні гори – на жаль, усі ці краєвиди мало в кого асоціюються з Луганщиною, але це проблема наших стереотипів, а не нашого степового прикордоння, позбавленого уваги, із дещо затертим, проте незабутим українським “я”.

 

Новини RedTram

Loading...