Суспільство 2017-04-18 13:09 Гончарова Єлизавета

Миронівське знелюднює через відчай та війну

Потрапити в невеличке містечко, що розташоване у прифронтовій на Світлодарській дузі, не так вже і просто.

Автобуси ходять до нього тільки через сусідній Світлодарськ, шлях йде через вулички напівзруйнованого Луганського, а майже дві години захоплюючих мандрів по трасі, де між ямами від вибухів, важкої техніки, де минулої зими вже не видно асфальту, скидається на усі п'ять. Ще півгодини та зіпсовані нерви додаються на блокпосту біля Бахмута, де місцева поліція виводить з автобусу та дуже довго перевіряє усіх молодих чоловіків, обшукуючи їхні телефони та сумки, хоча їдуть вони з одного міста України в інше українське містечко. Це змушує бабусь хреститися та згадувати вже зовсім неактуальний мем про зняття в Нацгвардію. Але ще важче виїхати з цього фатального місця. Якщо ти затримався до обіду, вважай, все скінчилося: портал виходу з Миронівського закривається з останнім автобусом, який йде звідси біля чотирнадцятої. Водій автобуса каже: після третьої завжди стріляють, тому ніхто вже нікуди не їде...

Миронівське після Великодня вмивається дощем. В місті аж дзвенить тиша, яку зухвало порушують тільки шпаки. Тому що на годиннику південь, а так рано зазвичай не вибухає. На вулицях деінде зустрічаються хіба що діти з батьками, які несуть від бабусів-дідусів пасочки у поліетиленових пакетах, щоб ті не намокнули. Вже повилазила перша трава, вона з'являється навіть там, де її ніхто не чекає: в ямах від снарядів та на згарищі домів, зруйнованих війною та відчаєм.

Згорілі будинки у самому центрі дивують символізмом: під почорнілим балконом попри все тримається залізна радянська зірка, яку не торкнулась не те, що декомунізація, а навіть вогонь важкої артилерії. На іншому на тлі згарища тримається реклама “Горящих турів”, які виявились аж занадто гарячими...

Читайте також: Авдіївка: світла немає, але все буде чисто

А біля понівечених вогнем пластикових вікон ще рекламують їх надійність та витривалість. Війна тут відчувається як даність: без початку та кінця. Але більше дивують пусті вікна багатоповерхівок: цілі під'їзди, в яких ніхто не живе.

 

“Це не від війни вони пусті та зруйновані. Люди кинули своє житло ще в мирний час: у багатоповерхівках не було опалення, вода ледь доходила- як там жити. Хтось поїхав кудись шукати долю, хтось до гуртожитків перейшов, там умови кращі були. А колись у нас в містечку ці квартири чекали в черзі по 10-12 років. Це відчай, коли трикімнатну квартиру продають за 100 доларів,” - вважає місцевий підприємець Юрій. Він каже, що Миронівське довели до зубожіння навіть без війни: роботи мало, фактично все тримається на ТЕС. Власник ще одного підприємства, великого залізобетонного заводу, депутат Верховної ради, воліє платити у конвертах та дуже мало. Тому молодь майже вся виїхала з Миронівського, бо перспектив не бачить.

Читайте також: Балаклія. Місто без вікон

Місцеві показують вирви від потрапляння «Градів»: біля будинків, на землі, дірки від уламків на парканах. Кажуть: “Хто ж тепер розбереться, звідки стріляли. Одні кажуть, що тоді ЗСУ самі себе обстрілювали, щоб серед нас посіяти паніку, хтось бачив, що з боку ДНР летіло”. Зізнаються: у скрутні часи бачили допомогу саме від українських військових, але все одно багато хто вважає їх ворогами. Бо так кажуть в телевізорі на російських каналах, які тут дивляться майже усі. “Тарілками” супутникового телебачення завішані усі стіни навіть не дуже багатих та охайних будинків: ця їжа для мозку для багатьох — найважливіша. Наварена на тому телепросторі каша мучить людей, які не розуміють, якої країни вони діти...

Тоді, взимку 2015 року, майже два місяці Миронівське лишилось без світла, тепла, води, газу. Через постійні обстріли люди жили в бомбосховищах. Наприклад, в підвалі магазину пана Юрія постійно ховалися більше 150 людей: вони там готували їжу, спали, намагалися зігрітися в люті морози. А місцева влада жодного разу навіть не запропонувала допомоги, хоча б в пошуках ліків чи будматеріалів. “Коли «Град» прилетів біля музичної школи, я побіг до голови: треба ж закрити вікна, щоб хоч інструменти не зіпсувалися. А він мені каже: “Мені ваша музична школа до одного місця!” Зараз він в СІЗО, взяли за сприяння сепаратизм, бо він референдум організовував. Хоча знаю, що його в горлівські підвали теж забирали, але повернули, щоб керував Миронівським. Але я б його й за таке керування теж посадив”, - каже пан Юрій.

Читайте також: Чому замерзла «русская весна»

Дійсно, зараз Миронівське залишилось без голови, містечко офіційно очолює секретар ради. В грудні минулого року прес-служба Прокуратури Донецької області повідомила: “Ігор Костоглодов звинувачується в ініціації проведення в населеному пункті “референдуму” про визнання незалежності незаконної організації “ДНР”. За інформацією слідства, він вніс до порядку денного сесії питання про проведення незаконного голосування, а після прийняття такого рішення пообіцяв надати приміщення комунальної власності для облаштування “виборчих дільниць”. Але місцеві наполягають, що бачать провину керманича навіть не в цьому: під час його керування отримати дозвіл на інвестування чи започаткування бізнес-проектів можна було тільки через серйозні “відкати” мєру. Тому в Миронівському і не було інвестицій та бізнес-проектів.  

Війна каталізувала процес спустошення Миронівського, але привернула увагу до нього міжнародних гуманітарних організацій. Майже на кожному будинку можна побачити таблички з повідомленням, які саме фонди допомагали його відремонтувати після обстрілів. Сподіваюсь, є надія, що це стане хоча б приводом для повернення в містечко людей, котрі поїхали з відчаю. Ще б після третьої було чутно тільки шпаків...

Новини RedTram

Loading...