Світ 2017-05-24 15:21 Корбут Анна
  ▪  

Ічіро Фудзісакі: «Такого стрімкого розвитку відносин за перші 100 днів у нас не було з жодною іншою президентською Адміністрацією США»

Президент Інституту досліджень міжнародної політики (Токіо) й колишній посол Японії у США поділився з Тижнем міркуваннями про зміни до Конституції своєї країни, про її відносини із сусідами та світовими гравцями, а також про архітектуру безпеки в Східній Азії.

Про новий безпековий статус. Два роки тому, вже за каденції прем’єра Сіндзо Абе, у Японії змінилося законодавство стосовно безпеки. Мета такого кроку —запровадити концепцію колективної оборони. Доти Японія могла захищати тільки себе, але не інші країни. Наприклад, навіть якби нам на допомогу прийшли США, ми не змогли б посприяти їхнім кораблям. Відтак ми змінили тлумачення Конституції та деякі закони.

Наразі не вирішено, чи будуть дальші зміни. У японському суспільстві ще немає згоди із приводу реформи Конституції або перегляду її ст. 9 (вона забороняла Японії брати участь у війнах задля врегулювання міжнародних конфліктів, а також мати будь-які сили, що потенційно можуть бути залучені до війни. Однак у країни фактично є армія – це Сили самооборони Японії. Відповідно до зміненої Конституції вони тепер можуть захищати союзників країни, якщо конфлікт, у котрому ті беруть участь, загрожує існуванню Японії – Ред.). Однак у нинішньому безпековому середовищі з огляду на розвиток подій нав­коло Китаю та Північної Кореї люди можуть вважати, що залишатись у старому статусі Японії буде складно. Остаточного рішення ще не прийнято.

Про пріоритетні проблеми для Східної Азії. Це стагнація японської економіки, підйом Китаю та войовничість Північної Кореї. У 1994–2016 роках ВВП Японії зріс на 20%, або в 1,2 раза. У 1994 році він усемеро перевищував китайський. Сьогодні ВВП Піднебесної утричі вищий за наш. За ці роки він підскочив у 23 рази. Хоча нині економічне зростання Китаю не таке потужне, як раніше. У 2004 році воно становило 14%. Сьогодні — 6,6%. І хоч держава соціалістична, комуністична, система соціальної безпеки там, зокрема такі її складові, як соцзабезпечення та охорона здоров’я, не дотягує до стандартів багатьох розвинених країн. Якщо економіка стагнує, можуть виникнути великі соціальні проблеми. Китайське керівництво це розуміє і має їх вирішувати. Це одна з причин того, чому Пекін обрав таку сувору позицію в боротьбі з корупцією: спроба реакції на невдоволення людей, перенацілення його з партії на окремих осіб.

Читайте також: Час як зброя. Про вразливі місця GPS в добу кібервійн

Про військову політику Китаю. Друге пов’язане з Китаєм питання, на наш погляд, — це його оборонна та військова політика: її проблемна частина. За останні 25 років мілітарні видатки Японії піднялися на 10%. Вони в нас тільки в 1,1 раза більші, ніж 25 років тому. У США зросли у 2,5 раза. У Китаї — у 12, за його ж таки офіційними даними, й у 20 — за даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI). Питання в тому, як ці видатки використовують: прикладом може служити розгортання збройних сил у Південно-Китайському морі.

У нас є невирішені питання з Пекіном із приводу островів Сенкаку. Ми наполягаємо на тому, що історично й за правовим принципом це японська територія. Але, щоб не збурювати настрої в нашій країні, не дозволяємо японцям висаджуватися на цих островах; не будуємо там порту чи навіть маяка. Тим часом ви бачите, щó відбувається в Південно-Китайському морі. Таке однобоке ставлення — це проблема, яка тривожить багато кого в Східній Азії.
Китай остерігається, напевне, тільки США. Ми це бачили в питанні Тайваню: коли президент Трамп зателефонував тамтешній лідерці Цай Інвень, китайське керівництво звинуватило в цьому саме Тайвань, а не Америку. Коли в Південній Кореї запланували розміщення протиракетного комплексу THAAD, Пекін більше звинувачував Сеул, а не Вашингтон, хоча останньому теж висловили незадоволення. Коли США атакували Сирію 57 ракетами, Росія ветувала проект резолюції Радбезу ООН (про засудження хімічної атаки в Сирії. — Ред.), а Китай утримався. Отже, Пекін дуже намагається встановити хороші стосунки з Адміністрацією Трампа.

Про Північну Корею. Гадаю, тамтешнє керівництво вважає, що ядерна зброя потрібна йому для гарантій безпеки: своєї власної і країни. Воно бачило, що сталося з лідерами у світі, які цієї зброї не мали, а отже, намагатиметься й далі за неї триматися.

В Адміністрації Трампа кажуть, що зараз «на столі» всі варіанти. Це делікатне формулювання. Коли Обама говорив про червоні лінії для Сирії, а потім нічого не зробив, коли їх порушили, його звинуватили в бездіяльності. Коли ж кажеш, що «всі варіанти на столі», також визначаєш певні цілі.

Оптимальний варіант, котрий бачу я, такий: США тиснуть на Китай, а той намагається максимально виконати їхнє прохання. 90% північнокорейської торгівлі відбувається з Китаєм, тож країна залежить від нього практично повністю. Але й тиск такий не безмежний: ніхто не хоче бачити миттєвого розвалу Північної Кореї. Мусимо бути дуже обережними. Хоча з огляду на нинішні випробування взаємодії у звичному форматі уже бути не може.

Читайте також: Перемога Макрона: все тільки починається

Про роль США як гаранта безпеки в Східній Азії. На мою думку, Сполучені Штати наразі залишаються домінуючою потугою в регіоні. Але їхні сили розпорошені. Тож Вашингтон хоче, аби інші країни, зок­рема Австралія, Японія та члени НАТО, брали більше відповідальності на себе. Я теж вважаю, що нам потрібно так чинити. Ми не можемо покладатися виключно на Америку. Японія намагається збільшувати оборонні видатки, хоч і на дуже невелику суму.

Про взаємодію з Адміністрацією Дональда Трампа та США. У перші 100 днів президентства Трампа в нас із його Адміністрацією вибудувався чудовий діалог. Прем’єр Абе відвідав Сполучені Штати в лютому. Того самого місяця до Японії приїхав американський міністр оборони Джеймс Меттіс. У березні був візит держсекретаря Тіллерсона. У квітні — віце-президента Пенса й міністра торгівлі Росса. Такого стрімкого розвитку відносин за перші 100 днів у нас не було з жодною іншою президентською Адміністрацією США. Це цілком несподівано. Адже під час електоральної кампанії Трамп казав, що Японія в безпековому альянсі з його країною «на халяву» і якщо вона не фінансуватиме свої видатки, то Вашингтон може вийти з нього, а Токіо тоді матиме змогу розробляти власну ядерну зброю.

З економічним аспектом складніше. Америка покинула Транстихоокеанське партнерство (Угода про зону вільної торгівлі в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. — Ред.), участь у якому просувала Адміністрація Обами. Ми й надалі підтримуватимемо цю угоду, бо вважаємо, що вона позитивна. Сподіваємося, що Сполучені Штати одного дня до неї повернуться. Тим часом обговорюватимемо з ними двосторонню структуру (торговельної взаємодії. — Ред.). Хоча політика Японії стосовно багатосторонньої торгівлі — це філософія СОТ і ЗВТ — залишатиметься незмінною.

Читайте також: Як розуміють в ЄС російську загрозу

Про те, чи нашкодять американсько-японським відносинам спроби США й Китаю поліпшити співпрацю. Не думаю. Ми налагодили відносини з нинішньою Адміністрацією ще до того, як це зробив Китай. І не хочемо, аби Вашингтон та Пекін негативно ставились один до одного. Краще буде, якщо вони зможуть усе обговорювати. Тож ми за це не хвилюємося.

Про відносини з Росією. Ми не приймаємо ставлення РФ до Криму чи України. Японія приєдналась у питанні санкцій до європейських країн та США. Водночас РФ — єдина країна, з якою ми не підписали мирної угоди після Другої світової війни. Це через проблему Північних територій. Інші острови нам було повернуто, зокрема США віддали назад Японії частину Окінави. Але Курили нам не повернуто. Тож треба вести переговори.
Це можливо тільки тоді, коли є кілька умов: коли Росія реально хоче діалогу; коли в Росії та Японії сильні лідери; коли взаємини між двома лідерами хороші, а між Абе й Путіним налагоджуються дружні стосунки. Зараз є рідкісна нагода, коли можливий якийсь прогрес. Лідери країн зустрічались у грудні й нещодавно у квітні. Японія та Росія домовилися про те, що на Північні території буде відправлено урядову й бізнесову місії, які розглянуть варіанти спільних проектів розвитку. Ми сподіваємося, що це буде кроком до повернення островів. Але треба почекати й подивитися, куди рухатиметься ця стратегія.

--------------------------------------------------------------

Ічіро Фудзісакі — японський дипломат. Навчався на факультеті економіки в Університеті Кейо, Браунському університеті, на відділенні політології Стенфордського університету. Викладав міжнародні відносини в Софійському університеті (Токіо), був науковим співробітником лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень. Дипломатичну кар’єру почав у 1977 році на посаді другого секретаря посольства Японії в Індонезії. Був координатором економічної співпраці та відносин у форматі АСЕАН — Японія. Працював у представництві своєї країни в ОЕСР, Міністерстві закордонних справ, посольстві у Великій Британії. У 2002–2005 роках — заступник міністра закордонних справ Японії з економічних питань. У 2005–2008-му — представник у СОТ, ООН та її організаціях. У 2008–2012-му — посол Японії у США.