Економіка 2011-03-30 08:09 Балан Сергій , Іванов Олег

Зберегти землю

Як створити умови для ефективного використання сільськогосподарських угідь
Обґрунтовуючи потребу запровадити в Україні вільний ринок землі, вітчизняні чиновники зазвичай посилаються на «таємничий» зарубіжний досвід лібералізації відповідного ринку. І, як це завжди в нас буває, коли йдеться про гроші, «небожителі», адаптуючи чужинські досягнення, чомусь забувають ліквідувати передбачувані ризики або ж поставити захисні бар’єри. Лейтмотив земельних реформ у Європі та США – не фінансовий зиск, а відповідальне й ефективне використання сільськогосподарських земель. До власників таких наділів держава висуває цілу низку кваліфікацій-­­
них вимог. Лише в цей спосіб можна досягти продовольчої безпеки країни.
 
Стара Європа і США: збереження традицій
 
У Німеччині (а також в Італії та багатьох інших країнах) одним із головних ризиків вільного ринку землі бачиться подрібнення селянських господарств та ділянок під час успадкування чи зміни власника, що може зменшити обсяги агровиробництва. Тож землі, всю нерухомість і сільськогосподарський інвентар передають лише одному з набувачів. Згідно із законом потрібно, щоб ця людина мала профільну сільськогосподарську освіту, досвід роботи в аграрній сфері й можливість ефективно хазяйнувати.
 
Державний контроль за відчуженням ділянок сільськогосподарського призначення в Німеччині дуже суворий. Передбачено відповідний дозвільний порядок для наділів площею понад 1 га. Потенційний покупець має обґрунтувати мету придбання землі й подати свідоцтво щодо фахової підготовки. У дозволі відмовляють, якщо: ку­­півля-продаж пов’язані з «не­­здоровим перерозподілом земель», зокрема на користь осіб, не причетних до фермерства; відчуження призведе до надмірного подрібнення ділянки (мен­­ше 1 га); договірна ціна сильно дисонує з ринковою оцінкою вартості ділянки (відхилення більш як на 50%). Іноземцям можуть відмовити у дозволі під приводом, що придбання суперечить «заходам стосовно вдосконалення аграрної структури», або з інших мотивів.
Влада на рівні федеральних земель відповідає за консолідацію господарств і проведення структурної політики: ліквідацію черезсмужжя, створення більших за розмірами господарств, краще із суцільним масивом землі, протиерозійні заходи.
 
Законодавство Фран­­ції зорієнтоване на збереження цільового призначення аграрних земель. Так, у сільській місцевості не допускають розвитку поселень міського типу, а будівельні роботи на відповідних угіддях обмежені лише зведенням потрібних для хазяйнування споруд.
 
Заборонено купівлю-про­­даж особливо родючих земель для несільськогосподарського використання. Власник не повинен залишати без обробітку наділ більш ніж п’ять років (потім землю можуть передати іншим особам в узаконеному порядку). Він зобов’язаний запропонувати купити її місцевим фермерам, орендаторам. Вважаючи ціну зависокою, ті мають право звернутися до суду з проханням установити нижчу.
 
Діє принцип «преференційного спадкоємця», на засадах якого місцевий суд обирає найбільш кваліфікованого кандидата у власники ферми, до якого переходить усе господарство.
Французьке законодавство передбачає необхідність особ­­ливого дозволу на продаж землі іноземцям у двох випадках: якщо ціна угоди перевищує €38 млн або якщо йдеться про купівлю виноградників. Їх визнано важливою частиною національного багатства.
 
У США основна частина земельної політики формується на рівні штатів, а всі ухвали окружної та муніципальної вла­­­ди підлягають затвердженню на вищому рівні. Загалом такий механізм розподілу відповідальності створює умови для проведення єдиної земельної політики в кожному штаті, залежно від його особливостей.
 
Іноземцям не заборонено набувати у власність сільгоспугіддя країни, але в кожному окремому випадку вони повинні повідомляти про це міністра сільського господарства. Однак в основних аграрних штатах діють фактичні обмеження прав закордонних громадян на купівлю землі – насамперед через застосування суворого законодавства у царинах охорони природи, здоров’я, безпеки, моральних засад і загального добробуту суспільства.
 
Посткомуністичні країни: економічна ефективність
 
Іще за часів Ради економічної взаємодопомоги Польща вирізнялася переважанням са­­ме індивідуального приватного виробництва й слабким розвитком колективного землеволодіння. Здійснюючи активну державну підтримку фермерів за строгого макроекономічного регулювання, країна перша із членів колишнього РЕВ сягнула дореформеного рівня аграрного виробництва.
 
1998 року в Польщі ухвалили закон, який дозволив продаж сільгоспугідь, а також дав змогу місцевим органам селянського самоврядування проводити торги й запроваджувати конкурсну систему розподілу земельних ресурсів, яка сприяє максимальній приватизації наділів та створенню ринку землі. Передача її селянам відбувається за договором купівлі-продажу або оренди.
 
Крім того, Державний земельний фонд реформували в Агентство сільськогосподарської власності державної скарбниці (АСВДС). Воно викуповує в індивідуальних господарств землю та нерухомість і продає перспективним власникам. Із фонду АСВДС одержують наділи сільськогосподарські переселенці: малоземельні селяни; молодь, яка бажає створити велике господарство; колишні працівники держгосподарств.
 
Польща запровадила 12-річний мораторій на купівлю іноземними компаніями земель від моменту вступу в ЄС.
 
В Угорщині ще 1989 року був прийнятий закон про купівлю-продаж земель, що фактично запровадив їх вільний обіг. Розпаювали суспільне майно аграрних підприємств. Громадяни можуть придбати до 300 га земель відповідного призначення.
 
До 2011-го право їх купівлі-продажу поширювалося тільки на громадян Угорщини. Втім, іноземці обходили заборону, залучаючи місцевих «представників». Нині закордонні громадяни самі можуть купувати землю, якщо проживають у цій державі понад три роки й займаються сільським господарством.
 
В Угорщині під час купівлі сільськогосподарських угідь (до 100 га) власник може отримати банківський кредит на 10 років обсягом 70% від вартості землі.
 
Пріоритетне право на придбання земельних ділянок сільгосппризначення надано особам, котрі пов’язані з аграрною діяльністю й мають відповідну освіту.
 
Для боротьби зі спекуляцією  ввели обов’язкове використання землі для сільського господарства упродовж п’яти років.
 
Державний земельний банк Угорщини надає тільки довготермінові кредити (не менш як на п’ять років), а земельний фонд викуповує ділянки у громадян, які одержали їх від держави під час приватизації і не бажають на них працювати, або ж заставле-­­
ні сільськогосподарські угіддя. Фонд має право продавати чи здавати в оренду придбані ним землі особам, які вестимуть ефективне товарне виробництво сільськогосподарської продукції.
 
У Чехії всі земельні угіддя залежно від ґрунтово-кліма­­тичних умов класифікували на 44 податкові групи: за кращі фіскальний збір становить 930, за найменш родючі – 10 крон за гектар. Землю слід обов’язково використовувати для сільського господарства упродовж трьох років від моменту купівлі.
 
Переважне право на придбання державних земель аграрного призначення мають чеські фермери, у приватній власності яких не менш ніж 10 га і які постійно працюють у межах відповідної територіальної громади мінімум три роки, а також орендарі ділянок площею до 500 га, якщо вони винаймають їх понад три роки. Пріоритет у купівлі приватних сі­­льськогосподарських земель надано їх співвласникам.
 
У результаті переговорів із ЄС Чехія запровадила семирічний мораторій на придбання таких земель закордонними громадянами й компаніями з країн ЄС, що цього року добіг кінця. Нині іноземці можуть купити землю, якщо вони є громадянами Євросоюзу, постійно проживають у Чехії понад три роки й зареєстровані як фермери.
 
Латинська Америка
 
У Латинській Америці під час земельних реформ 1960-х – 1970-х років розвинулися колективні форми господа­­рювання. Та головна причина цього – влада бажала зекономити на проведенні реформи: на поділі латифундій, створенні інфраструктури, наданні технічної допомоги населенню. Практично всі країни Латинської Америки основну частину конфіскованих у великих власників земель передавали колективам підприємств різних форм власності. У 90-ті роки минулого століття в кожній із них деколективізували сільське господарство. Попри те, успіхи в цій царині є там аж ніяк не революційними. Наприклад, у найбільш розвиненій країні регіону, Бразилії, 20% ріллі належать 20 латифундистам, а 11 млн селянських родин узагалі без ділянок. І це при тому, що держава намагається активно втручатися в сферу земельних відносин, конфіскує угіддя великих власників, які порушують законодавство й використовують землі не за призначенням. 
 
 ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТЕ ФЕРМЕРСТВО. Лабіринт під Берліном, створений Федеральним іститутом ризиків для привернення уваги до безпеки харчування.