Світ 2017-06-29 14:54 Лазарева Алла

Українські обіцянки Макрона

Новий французький президент пообіцяв Петрові Порошенку постаратися пришвидшити перспективи відновлення миру на Донбасі й запевнив, що Франція ніколи не визнає анексії Криму

Світова політика не щодня дарує нагоду переконатися, з якою симетрією дія може дорівнювати протидії. «Відносини між нашими двома країнами дуже давні», — почав свій виступ на спільній із Петром Порошенком прес-конференції французький президент Емманюель Макрон. «Нині ви по­їдете, можна так сказати, надати шану Анні Київській, франкській королеві ХІ століття, щоб наголосити, наскільки наші відносини мають глибоке, тисячолітнє коріння», — продовжив він, звертаючись до Порошенка. Український лідер радісно заусміхався та підняв догори великий палець.

Очевидно, Макрон не забув росіянам зламаних серверів і цькування його дружини Бріжит під час президентської кампанії. Спільна з Петром Порошенком прес-конференція почалася з відвертого тролінгу Путіна. Рівень прийому українського гостя також позитивно відрізнявся від тієї дещо дошкульної, вимушеної уваги, яку було виявлено керівникові РФ. «Порошенка прийняли в Парижі в Єлисейському палаці, — зауважив на своїй сторінці у Facebook український дипломат, голова громадської організації «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко. — І це важливо, бо мало хто знає і чомусь ніхто не говорить про те, що Великий Тріанонський палац Версаля, у якому Макрон прий­мав Путіна, насправді споруджувався як місце королівських утіх із куртизанками. Не виключено, це й була відповідь Макрона Путіну на особистісні образи з боку російської пропаганди».

Утім, щедрі аванси обмежуються простором історичної символіки. У решті Макрон задекларував той свій здоровий прагматизм, якого він пообіцяв дотримуватися під час виборчої кампанії. «Ми готові бути вимогливими з росіянами, але ви при цьому мусите бути бездоганними», — узагальнив підсумки переговорів у репортажі про зустріч двох президентів часопис Le Monde. 

Читайте також: Порошенко у Вашингтоні: випробування на приязнь

Емманюель Макрон чітко озвучив, що Франція «ніколи не визнає анексії Криму» й що в питанні війни на Донбасі «добре зрозуміло, звідки все почалося, хто є агресором». Він пообіцяв посприяти тому, щоб зустріч у форматі «нормандської четвірки» (у складі України, Росії, Франції, Німеччини) відбулася до саміту G20 у Гамбурзі, тобто до 7–8 липня. Він прийняв аргументацію Києва стосовно того, що без вирішення безпекових проблем не можна уявити проведення демократичних виборів на окупованих територіях. І погодився, принаймні на словах, що за східним кордоном між Україною та Росією мусить наглядати міжнародний контингент, швидше за все, від ОБСЄ. Французький президент повідомив, що постарається залучити представників цієї структури до участі в зустрічі «нормандської четвірки», яку він сподівається зорганізувати в наступні два тижні. «Аби не обмежуватися нескінченними переговорами», — зазначив він. Незавершеної дії, схоже, Макрон не любить.

Новий французький президент справді доброзичливо прийняв Порошенка й навіть загорівся оновити переговірний процес щодо Донбасу. Але не факт, що задум справдиться

Тема кордону не раз лунала під час спільної прес-конференції президентів. «Україна працює понад півроку над тим, щоб на кордоні з’явилася озброєна міжнародна місія, — розповів у розмові з Тижнем український дипломат. — Макрон нібито зацікавився й прагне конкретних результатів. Проте не забуваймо, що Росія кардинально проти такого розвитку подій на Донбасі».

Кажуть, росіяни заблокували в себе сторінку із сайта Єлисейського палацу, на якій розміщена спільна прес-конференція двох президентів: українського й французького. Тролінг, слід розуміти, вдався. «Мені дуже приємно, що французький лідер називає речі своїми іменами, — зізнався Петро Порошенко, покладаючи квіти до монумента Анни Ярославни в Санлісі. — Війну він називає війною, Росію — агресором, а Анну — Київською». Розповідаючи присутнім на церемонії про переговори з Дональдом Трампом, із головою Ради ЄС Дональдом Туском про безвіз та інші успіхи на міжнародній арені, президент почувався на хвилі успіху. Все це добре. От тільки чи не забуде французький лідер уже наступного дня те, що пролунало під час зустрічі з Порошенком? А якщо пам’ятатиме, то чи схоче й чи зможе, не ламаючи формату мінських домовленостей, домогтися реальних зрушень у справі звільнення заручників, припинення вогню, виведення російської зброї з території України та деокупації Криму? 

Читайте також: Вибори у Франції: мозаїка з сюпризом

Якщо спільні економічні проекти або співпрацю в галузі переробки сміття досить легко уявити, вільна економічна зона тут цілком у поміч, то політичні виклики, що постали перед Україною та Францією, суттєво різняться. А відтак коли інтереси не зовсім збігаються, то спільна стратегія відносин вимальовується важко. 

Для Парижа сьогодні принципово здобути статус політичного локомотива ЄС. Розгублений унаслідок терактів, Brexit, неконтрольованого напливу мігрантів та економічної кризи, Євросоюз потребує відновлення довіри: до самого себе, до своїх інституцій, політиків, перспектив, концепції. Уже зрозуміло, що Франція, сподіваючись вдихнути в старі євросоюзівські міхи нове життя, робить ставку на партнерство з Німеччиною. Отже, принаймні до німецьких парламентських виборів Макрон гарантовано не робитиме тих кроків, які не сподобалися б Анґелі Меркель. А вона, як відомо, альтернативи мінським угодам не бачить, хоч би в який глухий кут вони завели переговірників.

У цьому контексті ідея залучити ОБСЄ до охорони російсько-українського кордону, якою зацікавився Макрон, здається ніби й свіжою, але не зовсім реалістичною. Не тільки тому, що Росія категорично проти міжнародного збройного контингенту в зоні нинішніх бойових дій. Сполучені Штати під час нещодавнього візиту Петра Порошенка до Вашингтона дали зрозуміти, що долучатися до «нормандського формату» вони не поспішали б, позиція зовнішнього консультанта без конкретної відповідальності їх цілком влаштовує. Це означає, що як учасник ОБСЄ США також не стануть стукати кулаком по столу, домагаючись зламу шаблону на Донбасі в інтересах України. 

Мінські домовленості не виводять на практичну конкретику, але нікому, крім Києва, це справжніх проблем не створює. Для Вашингтона, Парижа, Берліна, Брюсселя окрім війни в Україні існують інші причини головного болю: війна в Сирії, іранська ядерна програма, Лівія та Ірак, Північна Корея, терористичні осередки в Африці... Новий французький президент справді доброзичливо прийняв Порошенка й навіть загорівся оновити переговірний процес щодо Донбасу. Але не факт, що задум справдиться. Платники найбільших внесків до бюджету ОБСЄ — Росія та Штати — кожен зі своїх причин не поспішатимуть підтримати ідею. Креативна дипломатія переможе? Чому б ні. Але контекст цього не обіцяє.
Макрон, безперечно, і сам бачить численні підводні камені на шляху до проголошеної мети.

Читайте також: Турецька дилема Порошенка

Недарма, говорячи про перспективу якнайшвидшої зустрічі «нормандської четвірки» в найближчі два тижні, він обережно сам себе доповнив зауваженням про імовірність, як варіант, консультацій лідерів країн у телефонному режимі. Різне може трапитися, а відверті провали політикові ні до чого. Крім зовнішніх політичних завдань французький президент має чимало іншого клопоту: формування фракцій в оновленій Національній асамблеї, що починає працювати цього тижня, реформа Трудового кодексу, яку люто критикують ліві, обіцяна моралізація політичного життя та багато іншого. Минулого тижня Макрон дещо спантеличив публіку, зауваживши в інтерв’ю Le Figaro, що відсторонення від влади в Сирії Асада не є найпершим пріоритетом. Аналітики відразу ж побачили в його словах відхід від лінії, проголошеної Олландом, аж до «загравання з Москвою». Так чи інакше, а Макрону не оминути торгів із Кремлем не лише на українські теми. Чи можна беззастережно вірити, що саме українськими інтересами він не поступиться? Напевне, ні.

Виклики, що постали нині перед Україною, екзистенційного характеру. Йдеться не лише про існування Української держави в перспективні найближчої півсотні років, мова про геополітичний пасьянс цілого Балто-Чорноморського регіону. Ще не зрозуміло, наскільки люди, які консультують Макрона з питань зовнішньої політики, усвідомлюють це. Тому не поспішатимемо з радісними висновками про щасливе партнерство, що народилося з першої зустрічі двох президентів. Почекаємо конкретних дій. Будапештський меморандум Франція також підписувала. До речі, символічна деталь. У день візиту до Парижа Петра Порошенка 1,2 млн французів не відривали очей від трансляції одіозного інтерв’ю Путіна Оліверу Стоуну на французькому ТБ. Збіг, але вельми промовистий. 

Новини RedTram

Loading...