Світ 2017-07-27 10:33 Ворожбит Ольга

ПАР: Деколонізація освіти

У жовтні 2015 року в університетах Південної Африки розпочалися масові протести через підвищення плати за навчання. Утім, це була не єдина причина студентських акцій. Тиждень попросив розповісти про це детальніше дослідницю Центру суспільних змін Університету Йоганнесбурга (ПАР), кандидатку соціологічних наук Анастасію Рябчук.

Зараз протести трохи вщухли. По-перше, уряд пішов на поступки (хоча більш радикальні групи студентів і далі регулярно збираються й обговорюють свої вимоги та майбутні акції). По-друге, на початку року ПАР збурила потужна хвиля протестів із вимогою відставки президента Джейкоба Зуми, проти якого в суді вже зареєстровано 738 звинувачень у корупції, і частина студентів переорієнтувалася на них.

Боротьба проти підвищення плати за навчання – це найперша, але не єдина вимога протестувальників. У багатьох студентів ліві погляди, і вони вважають, що освіта має бути безкоштовною (тобто, її фінансує держава з податків); навіть проводили економічні підрахунки, щоб довести, що це реально. Обговорювали і співвідношення кількості викладачів і студентів. Скажімо, в Україні є обмеження максимальної кількості людей, які відвідують лекційні і семінарські заняття, а от в Університеті Йоганнесбурга на курсі зулуської мови для початківців, який я слухала, було близько двохсот осіб, що, звісно, не сприяє опануванню предмета. Окреме питання – умови для університетських працівників, яке переросло в кампанію боротьби з аутсорсингом допоміжного персоналу. Студенти об’єдналися з прибиральниками й охоронцями, і вже з січня цього року виш погодився працевлаштувати цих співробітників напряму, що гарантує кращі умови праці і соціальний захист, можливість самим здобувати вищу освіту, пільгові місця для їхніх дітей тощо.

Читайте також: Що обирає покоління міленіалів на Заході

Потреба деколонізації освіти відразу посіла чільне місце на порядку денному. У нашому центрі присвятили цілий семестр читанню й обговоренню африканських науковців, яким у навчальних програмах приділено недостатньо уваги. Наприклад, на щорічну конференцію Центру суспільних змін, приурочену деколонізації науки, запросили Лео Зеліга – автора книжки про Франца Фанона (впливовий теоретик постколоніалізму, чиї роботи надихали національно-визвольні рухи Африки й Латинської Америки – ред.) і спеціаліста з історії Буркіна-Фасо. Як виявилося, південно-африканські студенти, які так багато говорять про деколонізацію, погано знають історію інших африканських країн: приміром, єдина асоціація про Томаса Санкару (революційний діяч і президент Буркіна-Фасо у 1983-1987 рр. – ред.) – носив червоний берет як і нинішні активісти ліво-популістської партії Борців за економічну свободу (Economic freedom fighters, EFF), яких багато серед учасників студентських протестів. На факультеті гуманітарних наук відбулася низка заходів із перегляду навчальних планів і збільшення в них кількості африканських дослідників і тематики, актуальної для континенту.

Читайте також: Чим живе арабська молодь

Багатьом студентам були важливі й символічні кроки з деколонізації – прибрати статую Сесіля Родса з території Університету Кейптауна, перейменувати гуртожитки з колишніх африканерських назв на місцеві чи збільшити вагу локальних мов (у ПАР аж одинадцять офіційних мов, однак дотепер лише англійська й африкаанс були мовами викладання у вишах).

Протест був не єдиним методом тиску. Як я вже згадувала, наш центр організував низку наукових заходів і досліджень на освітню тематику, інші центри надсилали уряду і презентували громадськості результати свої досліджень щодо реформи вищої школи. Також студенти зверталися до неурядових організацій, які захищають права людини. Це було особливо актуально під час репресій із боку університетської адміністрації і загострення протистоянь із поліцією, коли відбувалися масові арешти, а десятки, чи можливо, й сотні студентів було поранено гумовими кулями. Прикметно, що студенти отримували гуманітарну підтримку і від церков, які збирали для ув’язнених харчі й предмети гігієни, надавали безпечне місце для зборів у своїх приміщеннях. Католицькому священику з університетської парафії Св. Трійці в Йоганнесбурзі навіть поцілили гумовою кулею в обличчя за відмову пропустити на територію церкви озброєних поліцейських. Цікаво, що після цього до студентського руху приєдналися безхатченки, які теж отримували допомогу в тій церкві і дуже любили пораненого священика.

Читайте також: Між "комсомолом" і протестом

Коли одну зі студенток нашого центру відрахували з університету за участь у протестах, ми зверталися до міжнародної наукової спільноти з проханням про листи підтримки і тиск на адміністрацію вишу для її поновлення. Звісно, студенти постійно брали участь у переговорах з адміністрацією своїх ВНЗ і представниками міністерства освіти.

Чимало студентів є членами політичних рухів і партій, які прагнуть системних трансформацій південно-африканського суспільства. Така боротьба на кілька фронтів – протести, політична діяльність, співпраця з іншими пригнобленими групами і з дружніми громадськими й релігійними організаціями, наявність радикального і поміркованого крила – продовжує традицію антиапертеїдного руху.

 

Новини RedTram

Loading...