Світ 2017-08-05 12:08 The Economist

The Economist: Повернути контроль

Виборці дають шанс радикалам, коли еліти є недієвими

Після поразки Марін Ле Пен на президентських виборах у Франції політичний істеблішмент багатих країн зітхнув із полегшенням. Після хвилі популізму, на якій Дональд Трамп заїхав до Білого дому, фортуна від кандидатів-екстремістів відвернулася. Але навряд чи можна бути певними, що максимум популізму вже пройдено, якщо не зрозуміти передусім причин такого його розквіту. Тим часом найпереконливіші пояснення змушують припускати, що спалахи популізму поки що не в минулому.

Багато кому хотілося б трактувати підйом радикалізму як просто неминучий наслідок світової фінансової кризи. Дослідження показують, що частка голосів, відданих за крайні партії, особливо праві, зазвичай зростає в перші роки після криз. До прикладу, Депресія породила деякі з найбільш небезпечних і радикальних популістських рухів у ХХ столітті. Але факти не підтверджують цієї думки цілковито. Приміром, у Європі популістські партії ще з 1980-х років постійно набирають голоси. До того ж обурення популістів рідко спрямоване на фінанси. Головними мішенями для них стають торгівля й імміграція. Найяскравіші останні прояви сплеску популізму — перемога Трампа і Brexit — лише опосередковано пов’язані з фінансовою кризою.

Інші теорії пояснюють популізм глибокими культурними комплексами, зумовленими демографічними й соціальними змінами. Незабаром вийде праця Ноама Ґідрона і Пітера Голла, у якій автори пояснюють успіх правих зниженням в очах білих чоловіків свого соціального статусу. Схоже, що невпевненість чоловіків живлять як економічні негаразди, так і відносні покращення, які вони бачать у статусах інших груп, наприклад, жінок і расових меншин. Близько 2010 року американські жінки без вищої освіти сприймали власне місце в соціальній ієрархії краще, ніж чоловіки без університетського диплома. У Європі чоловіки теж почали гірше сприймати свій статус. Автори згаданої праці пов’язують таку динаміку з підтримкою правого популізму. Але це теж, здається, тільки часткове пояснення. Недавнє зростання лівого популізму вражає не менше.

Читайте також: Розпалювання миру. Яку небезпеку становлять професійні пацифісти

Третє пояснення влучно сформулював у своїй новій статті професор політекономії Гарвардського університету Дені Родрік: він вважає, що не можна ігнорувати роль глобалізації. На його думку, популізм може набирати привабливості у зв’язку з поглибленням глобальної інтеграції. Чергове зниження митних тарифів, навіть мінімальне, дає значно менший приріст ВВП, ніж попередні скорочення такого штибу, а також менш відчутну вигоду для споживачів. Крім того, чимало потерпають вразливі до таких змін працівники. Зрештою ця асиметрія завдає удару.

Форма цього удару визначається тим, який вимір інтеграції став найбільшим подразником для конкретної групи людей. Обурення інтеграцією у сфері торгівлі та фінансів часто породжує лівий популізм, який живиться класовою нерівністю в суспільстві. До цієї категорії стандартно належить латиноамериканський популізм. Коли причиною незгод вважають імміграцію, частіше виникає правий популізм, який експлуатує етнічні або релігійні відмінності. У Європі, наприклад, популісти завжди набагато ворожіше ставилися й ставляться до вільного руху людей, ніж до відкритої торгівлі. Але, зіткнувшись з обома видами інтеграції, Європа породила зразкові приклади її втілення в життя. В Америці ж вона спричинила конкуренцію лідерів-популістів лівого й правого крила.

Усі перелічені вище гіпотези мають частку правди (і не суперечать одна одній). Але все-таки не пропонують повноцінного пояснення. Напевне, чи не ключовою характеристикою популістського руху стало несприйняття традиційних еліт. Утім, не завжди зрозуміло, чому мейнстримні партії поводяться так пасивно, стикаючись із загрозою політичної фрагментації. На це важливе питання відповідають у новій статті Луїджі Ґуїзо, Еліос Еррера, Массімо Мореллі і Томмазо Сонно. На їхню думку, традиційні партії не можуть зробити нічого, аби заспокоїти своїх прибічників, бо їм доводиться триматися інституційних рамок (наприклад, правил Європейського Союзу) або не хочеться порушувати норми (наприклад, стосовно виплат суверенного боргу). 

Але якщо надто ревно зберігати вірність інститутам, можна дістати розчарування виборців. Коли обрані лідери не приносять бажаного покращення, вони втрачають суспільну підтримку. Небажання людей іти на вибори відкриває можливості для підприємливих політиканів. На думку авторів статті, популісти майже завжди обіцяють вирішення проблем, що спричинені інституційними обмеженнями. Вектор популізму вже визначається явкою виборців за групами. Наприклад, якщо праві серед них (як-от старші чоловіки) менше схильні бойкотувати вибори, то кандидат-популіст, найімовірніше, буде правим. Так з’являється розмаїття популістів у політиці: лівий «проти всіх» може виступати проти суворої економії, нав’язаної європейськими інститутами, а правий — за кінець вільного руху робочої сили.

Читайте також: Фейкократи. Хто зацікавлений у перемозі популістів у ЄС

Політику Трампа, Brexit і переконання європейських популістів об’єднує обіцянка звільнення від рамок. Розквіт популістів через невдоволення усталеними інститутами веде до незручного питання: якщо ці інститути чогось варті, то чому люди ними так незадоволені? Автори статті твердять, що популісти акцентують на тактичних перевагах повалення  інститутів, але замовчують наслідки таких дій у віддаленій перспективі. Цю гіпотезу цілком підтверджує, наприклад, бездумне марнотратство Уго Чавеса у Венесуелі. До певної міри «популізм» — це синонім випадків «нетрадиційного мислення» в політиці, приреченого на невдачу. 

Вимагаю задоволення

Політиків сковують найрізноманітніші обмеження, від міжнародних інститутів і примх фінансових ринків до ідеологічних рамок чи певних теорій економічного зростання. Такі рамки не завжди доречні (приклад — безжальні кайдани золотого стандарту). Але часто вони важливі. Хоча зрозуміти, від яких більше шкоди, ніж користі, непросто. Проте невдоволені виборці ставлять під загрозу їх усіх вкупі. І якщо політики не зможуть задовольнити розчарованих громадян, працюючи в рамках встановлених обмежень, то критикани-популісти невдовзі знову підуть у наступ.

Новини RedTram

Loading...