Так, я була у відпустці. І не просто у відпуст­ці — у Криму. Я їхала за профспілковою путівкою.

Варіантів відпочинку було на мій розсуд кілька: Сєдове на Азовському морі в «ДНР» (профспілка не пропонувала путівок цього року туди, бо це, мовляв, небезпечно), Анапа за 1500 руб. на добу з проживанням і триразовим харчуванням та Лазурне під Алуштою за 1180 руб. на таких самих умовах. Участь профспілки позначалася в тому, що мені та дитині компенсували по 3000 руб. готівкою ще до нашої поїздки. Звичайно ж, я обрала Лазурне, бо між 1500 руб. та 1180 руб. є різниця… До речі, з мого великого підприємства в цей заїзд поїхало лише четверо працівників і троє їхніх дітей. Як мені відомо, це взагалі всі, хто зміг дозволити собі таку коштовну розвагу з наших кількох тисяч працівників.

Найважчою в цьому відпочинку виявилася дорога тривалістю в добу. Хоча для тих, хто мандрує часто, це звичні речі, реалії, бо інакше до Криму не дістатися. Дивує, коли запитують: через Росію їхали? Ніби є невідомі мені варіанти трансферу якось інакше. Є ще один варіант — літаком із Ростова, але до Ростова все одно треба їхати, годинами очікуючи на кордоні. Ми добиралися звичайним перевізником — їх у «республіці» безліч. Придбали квиток на автовокзалі заздалегідь, це коштувало 2300 руб. в один бік для дорослого та 1150 руб. на дитину. Їхали важко, без кондиціонера, з чотирма годинами очікування під сонцем на кордоні, із задухою від спеки… Я знаю себе, витримувала й гірші випробовування дорогою, але цього разу чомусь було важко: чекати на сонці, їхати, майже непритомніючи від спеки.

Читайте також: Без законів і судів

Хоча все компенсує море, це відомо. На місці виявилося, що нас у тому гостинному дворі ціла діаспора з «республіки». Господар мав знайомства з кимось із «республіканської» профспілки, тож у нього відсотків на 80 відпочивальників були мешканці «ЛНР», котрим, як і мені, на підприємствах пропонували відпочинок у Лазурному. Навіть усі його працівники були з Горлівки та Стаханова: у Криму за таку суму він не знайшов би охочих працювати. А знаєте, що нас єднало крім місця прописки? Безгрошів’я. Майже всі не очікували такого дорогого Криму. Хоча навіть і без цього із зарплатою вчительки в «республіці» 3900 руб. витратити 11 800 руб. за 10 днів тільки на своє проживання із харчуванням — це дуже багато. Хоча я розумію, що для нового Криму ті 1180 руб. на добу надто мало. Бачите, який дивний стан речей? Для пенсіонера зі стандартною «республіканською» пенсією 2300 руб. один день відпочинку — це половина його статку на місяць, для вчительки — третина, але для Криму то незначна сума, ми часто чули, що нам дуже пощастило знайти на такі гроші відпочинок.

Ще однією спільною рисою, яку я помітила в нас усіх, була якась емоційна настороженість. Що притаманне тим, хто відпочиває? Щаслива втома від сонця та моря, бажання одягати якнайменше, не робити нічого або лише те, чого хочеться цієї миті, повільне пересування й необтяжливі думки. У нас усіх була на початку недовіра: до господаря, цін, навіть моря. Я шкодую про ті дні, коли відтаювала й нарешті усвідомлювала, що це дійсно море та моя справжня відпустка.

Читайте також: «Нові можливості»

З нами разом відпочивали шахтарі, вчителі, бібліотекарі, працівники залізниці та музичних шкіл «республіки». Усі були доволі замкнені на початку, холодні, якщо це слово підійде для спекотного літа. І ще дуже приголомшені цінами нового Криму. Хоча всі розуміли, що для Москви із зарплатами десятки й сотні тисяч рублів вони цілком нормальні, це ми не маємо грошей на те нове свято життя. Хоча Лазурне було таким комфортним дачним селищем для нас усіх, що безгрошів’я не відчувалося всі 10 днів: нас добре годували, пляж безплатний, оскільки дикий, спокус витрачати гроші не мали зовсім, бо не було платних розваг, а єдина крамничка поблизу працювала до нашої вечері — після того витрачати не мали де, а море приймало нас із будь-яким бюджетом або без нього.

Я помітила, що в Криму немає іноземців, яких було безліч раніше. Я не знаю, чи поменшало людей, бо спостерігала лише за нашим пляжем, а він і до цього був майже диким. І ще найдивнішим для мене стало те, що люди поза межами наших «ЛДНР» живуть так, ніби немає жодної війни. Від цього відкриття мені було некомфортно. Чому десь життя майже таке, як і раніше, а ми не можемо дозволити собі навіть відпочинок, бо це дуже дорого? Моя колега постійно повторювала, що хоче якнайбільше показати в Криму своїй дитині, бо не певна, що назбирає грошей на такий відпочинок на майбутнє літо: «Нам уже годі, пожили, а ось дітей дуже шкода. Нащо їм це?». І таке спостерігалося часто. Я не можу прийняти того, що Крим як щось дивовижне та дуже коштовне можна дозволити собі раз у якийсь великий промі­жок часу, бо раніше він у моєму житті був щоліта. Прощаючись із морем та Кримом, я не хотіла кидати за звичкою монетку у воду, бо цим ніби припускала думку про те, що можу не повернутися до СВОГО моря. Прощалася з морем та пляжем так, як робила це кожного свого відпочинку: «Дякую тобі за ці дні. Побачимося ще!». Також, доки я не бачила, моя дитина назбирала у фонтані дрібних грошей, які кинули туди туристи: «Мамо, тепер тобі вистачить на все й нам не треба буде дбати про гроші».

Новини RedTram

Loading...