Суспільство 2017-08-06 10:55 Олександр Наумов

Той хлопець із «Москвичем»

Гуляючи вулицею Артема, звернув увагу на будівельні роботи у сквері біля храму. Між клумбами встановлювали новий пам’ятник. Підійшов ближче, прочитав напис на постаменті. З’ясувалося, що у сквері тепер стоятиме статуя Сєрґія Радонєжского.

Нова скульптура в цьому місці не надто доречна. Адже поруч уже є великий монумент Архангела Михаїла. Який сенс було встановлювати пам’ятник Радонєжскому лише за кілька десятків метрів від нього, спершу було незрозуміло. І тільки слова, викарбувані на постаменті, прояснили ситуацію.

Виявляється, статую передали Донецьку з Росії в межах проекту «Аллея российской славы». А такий подарунок де завгодно не поставиш. Потрібно неодмінно в самому центрі й неодмінно поруч із храмом. Мабуть, росіяни таким чином прагнуть позначити територію, яку офіційно своєю не визнають. Як у відомому фільмі: «Бачиш росіян? А вони є!». Росія всюди відчувається в Донецьку.

Спекотний серпень зробив і без того порожні донецькі вулиці ще безлюднішими. Хтось поїхав до рідні в область, хтось на море на «головний курорт республіки» Сєдове, хтось до Росії або на підконтрольну Україні територію. Втім, донеччани вже звикли до цієї порожнечі й перестали її помічати. Серпень завжди був тут «мертвим» місяцем. Певного пожвавлення варто очікувати тільки наприкінці місяця, з наближенням найбільших «донецьких» свят — Дня міста і Дня шахтаря.

Читайте також: Курорт «республіки»

Втім, на фронті бої, як і раніше, точаться в режимі нон-стоп. Без вихідних і без перерв на сієсту. Звуки вхідних та вихідних у місті чути щодня. До лікарень справно привозять поранених, а до моргів — тіла.

Тиждень тому вперше за весь час бойових дій побачив похорони мешканця мого будинку. Ми не були знайомі, знали один одного в обличчя й періодично віталися. Молодий чоловік, на вигляд йому не більш як 30. Років 10 тому він прикотив у двір напіврозібраний «Москвич» і довго потім збирав його із запчастин. Тим здебільшого й запам’ятався. Сусіди казали на нього «той хлопець із «Москвичем».

За останній рік я бачив його лише кілька разів. У російському камуфляжі «Цифра», тому самому, у якому «зелені чоловічки» в 2014-му захоплювали Крим. А минулого тижня йшов із роботи і раптом побачив хрест біля під’їзду, де він жив. І все відразу стало зрозуміло.

Відкрита труна з тілом якийсь час стояла на стільцях у дворі. Поруч сиділи дворові бабусі й махали над обличчям небіжчика гілками бузку. Відганяли мух, яких несподівано налетіло дуже багато. Навколо труни стали збиратися люди, і я пішов далі, щоб не бентежити близьких своєю присутністю.

Читайте також: Без законів і судів

Люди в цій війні й далі гинуть немов за звичкою. Просто тому, що так відбувається вже три роки. Що довше тривають бойові дії, то важче пригадати, з чого вони почалися. Іноді ті недавні події 2014-го здаються поганим сном та абсурдом. Навіщо все це було? Заради чого?

Війна, що почалася за відокремлення від України, поступово й непомітно для всіх перетворилася на війну за цілісність України. Не так давно Захарченко, а слідом за ним і Сурков приголомшили громадськість відповідною заявою. Як це могло статися? В одну мить пропаганда перевернула реальність із ніг на голову. Ті, хто був готовий іти і вмирати за приєднання Донбасу до Росії, тепер вмирають чи то за Україну, то чи то за «Новоросію», чи то за «Малоросію». Навіть начитані експерти й журналісти не завжди встигають зрозуміти, що відбувається. Що вже казати про тих, хто сидить в окопах і звик дізнаватися новини з телевізора або «офіційних ЗМІ ДНР». За що загинув «той хлопець із «Москвичем»? Про що він думав тієї миті, коли в нього влучила куля? Відповідей на ці запитання ми вже не дізнаємося.

Змінюються гасла й цілі, прапори й назви «республік», за які йде війна, і тільки кулям та снарядам усе одно, кого й за що вбивати. Хрести ростуть на донецьких кладовищах. І скоро за їхньою стіною зовсім не буде видно здорового глузду.

P. S. Тиждень вимагає звільнення журналіста Станіслава Васіна, затриманого «МГБ ДНР».

Новини RedTram

Loading...