Суспільство 2017-08-08 14:55 Панченко Ірина

Пацієнти про медицину. Світовий досвід

В своїх виступах в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун часто посилається на системи охорони здоров’я інших країн. Спочатку вона наводила приклад США, згодом зауважила, що в реформуванні медицини вона переважно орієнтується на британську модель. З десятків сторінок презентацій, графіки, статистичних даних пересічному читачеві важко збагнути переваги і недоліки систем громадського здоров’я різних країн. Тиждень зібрав відгуки з пацієнтського досвіду українців, які живуть в США, Італії, Німеччині, Данії, Британії, Франції, аби розібратись докладніше.

Слід почати з того, що в різних країнах ситуація різна, оскільки система громадського здоров’я тісно пов’язана з соціальною моделлю. Наприклад, в США   так звана ліберальна. Держава найменше втручається в суспільні правовідносини в соціальній сфері, регулюючи тільки вкрай важливі за критеріями суспільного ризику аспекти. Медичні послуги в США – це повністю приватний бізнес, а тому брати в цілому її за приклад для України не варто. Найбільш соціально орієнтованою респонденти називають французьку модель, де з допомогою високих ставок і прогресивного оподаткування, багаті платять за бідніших. Право на державну медичну допомогу у вигляді страхового мінімуму медичних послуг гарантовано кожному мешканцю. Медичне страхування є обов'язковим та оплачується працівником (1/4) та працедавцем (3/4). Вибір лікаря або клініки є особистою справою пацієнта. Згідно з оцінкою ВООЗ, Франція перебуває на першому місці у списку зі 191 країни за загальним рівнем охорони здоров'я. Лише 0,1% населення країни не охоплено загальним державним медичним страхуванням. Французька система медичного страхування заснована на принципі значної компенсації у випадку будь-якої медичної проблеми та повної компенсації у випадку важкого захворювання. За умов стандартних розцінок компенсується 80% вартості лікування та від 80 до 40% вартості ліків, в залежності від ступеню їх медичної необхідності. Необов'язкові ліки не оплачуються.

В Італії 8% від ВВП держава виділяє на медицину. Фінансування розподіляється відповідно до щільності населення по регіонах. Регіональні органи самоврядування вирішують, куди і скільки коштів спрямувати, які послуги будуть безкоштовними, які – з частковою оплатою, які повністю оплачуваними. І платні, і безкоштовні послуги можуть надаватись в межах одного лікувального закладу. На території адміністративної одиниці діють затверджені тарифи за медичні послуги, і вони будуть однаковими в кожному лікувальному закладі певного регіону.

Спільною проблемою більшості країн є черги в державних лікарнях до вузькопрофільних спеціалістів і на планову госпіталізацію.

Читайте також: Побачити очевидне

Причини популярності приватного медичного страхування

В США існує лише приватна система медичного страхування. В країнах, де є державна система медичних закладів і гарантований пакет медичних послуг, громадяни середнього класу все-таки надають перевагу приватному медичному страхуванню. Тому що, у Великобританії, наприклад черги на прийом до фахівців державних клінік можуть тривати від двох тижнів до 6 місяців. Медичні послуги в приватних клініках надзвичайно дорогі. Без страховки оплатити їх дуже важко, ціни сягають кількох тисяч фунтів, але необхідне обстеження і лікування в приватній клініці можна отримати набагато швидше – протягом лічених днів, а то й годин. Лікар приватної клініки приділить пацієнтові не 20 хвилин, а годину-півтори первинного прийому. Трохи кращою є ситуація у Франції, в Італії, Данії, Німеччині, проте черги там також є, особливо у великих містах. Респондентка з Італії розповідає, що обдзвонює лікарні міста, передмістя і навіть цілого регіону, аби записатись і потрапити на консультацію лікаря певної спеціалізації швидше. Саме тому приватна медична страховка, яку оплачує роботодавець, є істотною перевагою, особливо для працюючих батьків, оскільки страхова сума здебільшого покриває цілу сім’ю включно з дітьми. За усталеною практикою такі страховки більшість роботодавців гарантують для своїх працівників в США, Британії, Франції, Норвегії. В поширені випадки, коли працівники обирають між кількома роботодавцями, надаючи перевагу не тому, де вища платня, а тому, де краща страховка. Роботодавцеві це вигідно – адже працівник менше хворітиме і відволікатиметься на власні хвороби чи недуги членів родини. У Німеччині роботодавець може купувати додатково приватні страховки для своїх працівників, але вартістю не вище державного граничного тарифу, решту працівник доплачуватиме сам.

Три «Д»: доброзичливість, доброчесність і довіра. Всі респонденти відмітили величезну різницю з Україною в ставленні до пацієнта як до клієнта. Проте, це є частиною усталеної культури соціального спілкування в усіх сферах громадського життя розвинених країн – в колективі, в сфері послуг, в приватному спілкуванні. Тож і в клініках незалежно від форми власності ставлення дружнє, починаючи від найнижчої ланки персоналу, і закінчуючи найвищою. Люди давно усвідомили, що живуть в спільному просторі, і немає підстав створювати собі додаткові проблеми. А тому недоброзичливого ставлення чи хамства немає. Як наслідок – лікареві більше довіряють, оскільки законодавство в сфері медицини дуже розвинуте, є уповноважені органи, які постійно моніторять рівень надання послуг, здійснюють нагляд і за додержанням професійної етики, і такої корупції, як в Україні, немає. Крім того, скрізь лікарі дотримуються клінічних протоколів при призначенні лікування, а тому вплив фармацевтичних компаній на прийняття рішень лікарями в країнах ЄС зведений до мінімуму, на відміну від України. Саме тому впровадження в Україні обов’язкових протоколів мають величезне значення для усунення корупційних впливів фармацевтичних агентів на лікарів.

Державні гарантії і приватна медицина. Система державної медичної допомоги поширилась після Другої Світової війни, коли населення повоєнної Європи потерпало від різноманітних епідемій, зокрема - туберкульозу.

В США відсутні гарантовані державою медичні послуги. Існує лише Федеральний закон, який забороняє відмовляти пацієнтові в невідкладній допомозі через відсутність у нього страховки чи грошей. Якщо безпритульного, нелегала чи іноземця, якого немає приватної страховки  доправлять до госпіталя, йому гарантовано нададуть невідкладну допомогу. Але як тільки його стан зміниться з критичного на задовільний, його тут же випишуть, видавши чек для оплати за надані послуги. До речі, в Британії і Франції  можна викликати безкоштовну невідкладну допомогу, але її виконують парамедики (рятувальна служба). Їхнє головне завдання – доправити пацієнта до лікарні для невідкладної допомоги, підтримуючи життєдіяльність. А тому люди частіше звертаються до платних послуг подібного характеру. Державні служби «швидкої» можуть визначати чи є достатньо вагома причина для виїзду. Зокрема, висока температура або біль такими причинами не є, і в транспортуванні пацієнта можуть відмовити. В США як правило, лише люди за межею бідності не мають власного автомобіля. В решті випадків пацієнти самі, або з допомогою близьких, доправляються до лікарень. Лікувальні заклади і служби поділяються на приватні і державні - в Британії, Італії, Франції, Німеччині. В Італії швидка допомога виїздить до пацієнта безкоштовно. Працює система відшкодувань (реімбурсації) за надані послуги і ліки частково чи в повному обсязі. Страхові каси в Німеччині являють собою систему державного медичного страхування. Вони є різні, кожна пропонує якийсь особливий пакет послуг і свій тариф, але по вартості він не відрізняється істотно від інших. Клієнт може вибирати за приоритетністю тієї чи іншої послуги для себе. Державні страхові каси не мають права відмовити клієнтові, а ось приватні страховики – можуть. Вони ретельно перевіряють усі дані потенційних клієнтів.

Чиатйте також: Олександр Лінчевський: «Найбагатші люди виходять на демонстрації проти МОЗ»

Послуги окуліста і дантиста у Франції – царини лише приватної практики. В Італії послуги окулістів є гарантованими державою для окремих категорій пацієнтів (наприклад, з вадами зору від народження та людям старшого віку). Приватні страхові поліси на ці випадки стають у великій нагоді. Українцям, які мешкають в ЄС, і не мають приватних медичних страховок, дешевше їздити лікувати зуби до України.

В Данії, на відміну від США, доля приватної медицини складає лише 2%. Решта – державна. Служба швидкої допомоги також самостійно визначає чи є підстави для виїзду на виклик. В зв’язку з чим за останні роки було кілька гучних скандалів. Молодий чоловік помер в центрі Копенгагена біля метро, і хоча перехожі тричі викликали невідкладну допомогу, чергові, дізнавшись що він не дуже охайно вбраний, схожий на безпритульного, подумали, що протверезіє і сам піде, а тому на виклик не приїхали. Інший випадок стався, коли дитина з астмою просто померла, не дочекавшись приїзду швидкої, що їхала на виклик півтори години.

В Італії пацієнти надають перевагу зверненням до державних лікарень, оскільки тільки там є найновіше медичне обладнання для точної діагностики і оперативних втручань. Загалом, рівень фаховості і довіри пацієнтів до лікарів державних і приватних лікарень і приватних всіма респондентами визначений як достатньо високий, різниці практично немає.

Первинна ланка. Сімейні лікарі. На відміну від США, в Італії і Данії прийом у сімейного лікаря за місцем проживання є безкоштовним, як і прийом у вузького спеціаліста за направленням сімейного лікаря. У Франції первинна ланка у вигляді сімейних лікарів є насамперед є давньою традицією, особливо для родин, які мають дітей. Сімейні лікарі також є в Німеччині, Британії. В певних випадках вони можуть приїздити за викликом пацієнта додому. Деякі сімейні лікарі навпаки, цього не практикують. Пацієнт може вільно вибирати собі сімейного лікаря, який йому більше подобається. Проте, якщо у сімейного лікаря перевищено ліміт пацієнтів, він може відмовити приймати нового пацієнта. Таке нерідко трапляється у Франції, Британії, Данії. Респонденти з Великобританії, Франції і Німеччини часом скаржаться на небажання сімейного лікаря призначити додаткові обстеження, зокрема – простий рентген у випадку гаймориту і двох випадках бронхіту. Пацієнтці, яка тимчасово мешкала у Франції без громадянства, лікар призначив МРТ вартістю 800 Євро, хоча насправді, достатньо було просто зробити рентген. Їй вдалось зробити його дешевше в Італії, перетнувши кордон.

Медична освіта та право на практику. В США лікарі здобувають освіту в дуже конкурентному середовищі. До медичних шкіл важко вступити і важко навчатись, загалом навчання триває аж 10 років: спочатку загальний курс на бакалавра, потім іспит на “boards” до медичної школи, де навчання триває ще 4 роки, 5й і 6й рік – резидентура, яка дає вибір програми зі спеціалізації, і знову іспити і співбесіди, після резидентури – можна практикувати, але ще не в приватній практиці, як самостійний повноцінний лікар. Для одержання лікарської ліцензії потрібно здати ще іспити, і тільки тоді можна отримати ліцензію на приватну лікарську практику. Протягом життя лікарі поновлюють свої ліцензії кілька разів. Нагляд за наданням ліцензій здійснюють в США професійні асоціації за лікарськими спеціалізаціями, наприклад, для хірургів – Професійна асоціація хірургів, або гінекологів, психіатрів тощо. Лікарі сплачують внески до цих асоціацій, і є їх постійними членами. Асоціації затверджують і публікують клінічні протоколи, розглядають скарги пацієнтів, в тому числі щодо етичних порушень, і мають право позбавити лікаря ліцензії. Також цього можна добитись через суд. Лікарі можуть практикувати як у клініці, так і приватно, і як сімейні лікарі, відвідуючи пацієнтів або приймаючи в себе в офісі.

Читайте також: Ліки й гроші. Як влаштовані системи охорони здоров’я в розвинених країнах

Лікарі Франції і Італії працюють на підставі диплому, додаткових іспитів на ліцензії не потрібно. Лікар у Франції може працювати певну кількість годин в державній лікарні, а решту – в приватній, і навпаки. Італійський лікар державного госпіталя працює за контрактом, що передбачає 38 робочих годин на тиждень.

В Данії лікарська професія є найбільш оплачуваною серед інших. Вчитись на лікаря важко, величезна конкуренція, але данська респондентка зауважує, що попри всі незвичні особливості у ставленні– повільність і прохолодність, дистанційованість від проблеми пацієнта, довірилась би «байдужому» данському лікареві, аніж співчутливому українському.

В Німеччині, де також існує поділ на державні і приватні медустанови, відкриття приватної практики є дуже складним процесом. Одного лише диплому про вищу медичну освіту не достатньо. Лікар повинен мати: так звану апробацію – державний дозвіл на право називатися лікарем-спеціалістом і працювати в цьому статусі, що передбачають документи. Кожен лікар повинен найперше отримати дозвіл від поліції за відсутністю судимості, документ від психіатра про відсутність психічних розладів або залежностей від алкоголю, наркотиків, тощо. На додачу - підтвердження додаткової кваліфакації, внесення до державного реєстру лікарів, дозвіл від державних страхових компаній на лікування їхніх пацієнтів (видають професійні організації лікарів і страхових кас). І тільки за наявності перерахованого, лікар може подати запит на дозвіл відкрити власну лікарську практику. В приватних практиках хірургічного спрямування пропонують амбулантні операції. Це лапароскопічні чи хірургічні операці, які проводяться під загальним нарокозом, але після них пацієнт може піти додому уже ввечері. До приватних в Німеччині належать і лікарні, які фінансує церква.

Скорочення ліжкомісць і госпітальні округи. Спільною проблемою для всіх країн є наслідки оптимізації, а фактично - скорочення лікувальних закладів за територіальним принципом, внаслідок чого погіршується доступ мешканців територій, де немає лікарень, до медичних послуг. В Данії, Центральній частині і на Півдні  США існує проблема з доступом до медичних послуг, оскільки госпітальні округи скорочують кількість лікарень. Це стосується територій, де щільність населення є істотно меншою за площу. Пацієнтам часто доводиться їздити за допомогою до сусіднього міста, регіону чи штату. Лімітована кількість ліжкомісць є причиною величезних черг на госпіталізацію як за плановими, так і позаплановими операціями і навіть за пологами. Якщо ви приїдете на пологи в США чи Великої Британії раніше, ви проведете час, сидячи в кімнаті для очікувань. Саме тому всі породіллі в США знають правило «5-1-1»: в лікарню треба вирушати, коли пауза між переймами не більша ніж 5 хвилин, одна перейма триває хвилину, а загалом перейми тривають вже щонайменше годину. Це правило майбутнім батьками розтлумачують на курсах, які проводять головним чином експерти чи громадські організації. Такі курси в США можна вибрати самостійно, на власний смак і за власною «філософією». Вони не є безкоштовними, їх часто оплачує страховка. До речі, кесарів розтин проводять за показами, а не за бажанням породіллі. Респондентка Тижня, яка народжувала в клініці штату Род-Айленд, США, зазначила, що вибрала собі супровід акушерки, а не звичного для нас гінеколога. Завдяки курсам і обізнаності щодо правила «5-1-1», а також тому, що чергова лікарка або акушерка завжди на зв’язку для відповіді на питання і підтримки батьків, вона «почувалась безпечно і впевнено під час 4 годин перейм, які могла провести в затишку свого дому».

Читайте також: Медична реформа на Донеччині: День бабака чи цінний досвід

Респондентка з Данії описує свій пацієнтський досвід так: «Була госпіталізована під час вагітності на чотири дні в зв’язку з невеличкою проблемою, в палаті чотири ліжка, можна відгородитися від всіх шторами. Ліжка комфортні. Оснащені багатьма функціями, в тому числі викликом медсестри. Найбільше вразило меню з їдальні: за годину до прийому їжі можна замовляти що завгодно з широкого переліку, і це привезуть. Порції величезні, а меню цілком ресторанне. Ліки під час госпіталізації видавалися безкоштовно, як і всі інші приладдя. Одяг можна мати свій, а можна взяти лікарняний. В туалеті/душі можна знайти або попросити в чергової медсестри якісь дрібні речі типу прокладок, зубних щіток, шампуня. В «багатих» центральних лікарнях Копенгагена ще більше речей віддається безоплатно. Термін госпіталізації залежить тільки від рішення персоналу, пацієнт може погоджуватися чи ні, але мусить виконувати. Поруч лежала жінка з серйозною порожнинною операцією (хоч і лапароскопічною), призначеною на вечір. Вночі вона лише так-сяк оклигала від наркозу, а вранці прийшли медсестри і почали її збирати додому. Хвора просилася ще на один день, казала, що не буде замовляти ту їхню ресторанну їжу в їдальні. Вона з острова Борнхольм, там у зв’язку з укрупненням позакривали лікарні, розпустили лікарів, тому люди літають за серйозною медичною допомогою в Копенгаген. Жінка насилу пересувалась по палаті, не те що з валізою їхати на вокзал чи в аеропорт. Її, покривившись, залишили за умови, що рано вранці наступного дня її вже не буде. Наступного дня інша жінка прооперувалась і її майже одразу забрали додому родичі. В палати заходять без халатів і спеціального взуття, але перед будь-якими дверима висять дезінфектори для рук. Двері відкриваються натисканням на кнопку, а не ручками».

Народжувати в Данії США, Великій Британії породіллі добираються своїм ходом, незалежно від стану. Можна дзвонити у швидку, але вони скажуть: викликайте таксі, якщо нема кому вас доставити. Та ж респондентка з Данії розповідає: «І я їхала на пологи на таксі опівночі в сусіднє містечко, бо в нашому лікарню закрили у зв’язку з «укрупненням» (оптимізацією – авт.). В лікарні сказали: у вас води відійшли, але маленька розкритість, тому давайте назад додому. А я витратила на таксі останні 500 крон. На щастя, моя акушерка написала в картці, щоб мене не вертали додому, оскільки я самотня і малозабезпечена. Отже я опинилась в палаті на двох чи трьох сама і чекала ранкової зміни, щоб вона вже вирішувала мою подальшу долю. Вранці до мене приставили акушерку, яка займалась мною до кінця своєї зміни, вона стимулювала і потім прийняла пологи”. Ведення вагітності відбувається за місцем проживання. Найбільше в данських лікарнях вразило самообслуговування: якщо хочеш дізнатися результати простих аналізів, пройди їх сам: в туалеті стоять одноразові стаканчики, папірці з реагентами, докладна інструкція висить на стіні. Все завжди на місці – якщо на ящику написано, що там одноразові рукавички, то вони там сто відсотків є. Ведення вагітності дуже сильно відрізняється від зайвої метушні в Україні: двічі загальний аналіз крові, двічі сканування, оце і все! «Мені не вірилось, бо в мене перша дитина в сорок років, але для Данії це варіант норми і ніхто ні з ким не носиться, якщо немає видимих проблем. Після пологів виписують через чотири (!) години. Але мені, знову ж таки, пощастило зупинитися в лікарняному готелі безплатно, щоб краще навчитися управлятися з немовлям».

Персональні дані пацієнтів. В Британії пацієнт повинен бути зареєстрованим в державній системі охорони здоров’я (присвоюється індивідуальний номер). В США у громадян є номер страхового полісу. Але інформація про пацієнта зберігається в електронному вигляді тільки у страховиків або в лікарнях, до яких звертався пацієнт. Дані про пацієнта зберігаються в зашифрованому вигляді. Загальнодержавної системи даних про пацієнтів в США немає. Кожен мешканець Франції має електронну картку (“carte vitale”), в якій відображається стан страховки і наявність важких хронічних хвороб. Іншу, детальнішу інформацію про пацієнта і історію його звернень, діагностики зберігає в своєму комп’ютері сімейний лікар. В Данії – найрозвинутіша система електронного обліку пацієнтів.  В Італії єдиної медичної електронної картки немає, щоразу, звертаючись до клініки і проходячи обстеження, пацієнт підписує дозвіл на користування і зберігання персональних даних. В Німеччині дані про захворювання зберігаються в сімейних лікарів в електронному і паперовому вигляді. Медпрацівники несуть сувору персональну відповідальність за розголошення персональних даних пацієнтів. За порушення лікарської таємниці законодавство передбачає кримінальну відповідальність. Без згоди пацієнта навіть його найближчі родичі, дружина чи діти ніколи не дізнаються про його діагноз або проблеми зі здоров’ям в минулому. За будь-яке порушення на лікаря чекає фактично окрім втрати практики, штраф або й кримінальна відповідальність.

Недодіагностування і передіагностування. Як уже зазначалось вище, в Британії і Франції є проблема з надмірною ощадливістю сімейних лікарів, які не завжди й не одразу направляють пацієнтів до вузькопрофільних фахівців або на специфічну діагностику. В США суспільство привчене в будь-якому випадку звертатись по допомогу і приймати пігулки від найменшого дискомфорту – повне обезболювання, снодійні, вітаміни, харчові додатки тощо. В кожній родині аптечка наповнена вщерть. І система влаштована так, що  лікарі не зацікавлені лише в оптимальній допомозі, в їхніх інтересах – надавати якомога більше послуг, адже всі вони платні. Внаслідок цього американці витрачають значні кошти на медицину без адекватного результату.

Читайте також: Побачити очевидне

В Британії і Данії, де є державні гарантії доступу всіх верств населення до медичних послуг, трапляються випадки недостатньої уваги до проблем з боку лікарів. Час від часу в пресі з’являються повідомлення про жахливу недбалість. Зокрема, нещодавно у Данії хлопчик-інвалід впав з гойдалки, і хоча його привезли до лікарні вчасно, йому прописали спокій і постільний режим, не дообстеживши. В результаті дитина померла від травм черепа й хребта і крововиливу в мозок. Це викликало величезне суспільне обурення

Профілактика і підходи до політики громадського здоров’я. Як така, окрім вакцинації, профілактика захворювань є відсутньою в США. Ніхто не проходить профілактичних медоглядів, і це є проблемою. Як уже відзначалось, держава в США приділяє увагу питанням надзвичайного характеру, наприклад, загрозі епідемій. Щеплення можна зробити і нелегалам, без загрози видворення. Кожен штат має свою програму з профілактики епідемій. Якщо особа за межею бідності або нелегал – єдиною можливістю звернення щодо медичної допомоги є так звані «вільні клініки» - при великих університетах, благодійних організаціях. Там в першу чергу можна зробити щеплення, полікувати інфекційні захворювання. За програмою Affordable Care Act (Доступне лікування), яке в народі назвали Obama Care, нині федеральний уряд заохочує створення в кожному штаті центрів медичних послуг, які б опікувались соціально неблагополучними верствами, а уряд в свою чергу, надає таким штатам дотації і субвенції.

В Данії наполягають на особистій відповідальності за власне здоров’я і здоров’я дітей: загартування, спорт, природа і відмова від шкідливих звичок, економія опалення взимку і провітрювання приміщень. Дітей привчають до самостійності і відповідальності з ясел: самі вдягаються, мають при собі рюкзак з водою і їжею, змінним одягом. Брудний одяг – не ознака бідності, а навпаки, свідчення того, що дитина весело проводить час на природі, а не сидить в кімнаті. Вибір на користь якості, а не видимості – в усьому. «На нас дивляться, наче на інопланетян, тому що ми одягаємося тепло, коли холодно. Діти ганяють на вулиці загартовані і напіводягнені. В аптеках продають без рецепту лише льодяники від кашлю і парацетамол. Данці нічого не знають про народну медицину. Діти з колиски без шапок в будь-яку погоду, в гумових чоботях, сидять на землі. З іншого боку, якщо в когось діагностували серйозне захворювання, то можна гарантовано отримати всі можливі обстеження, і в більшості випадків – відшкодування вартості ліків» - розповідає українка з Данії.

Враховуючи популярність різних косметичних і пластичних покращень в США, жителі великих міст і заможніших штатів являють собою спільноту «професійних пацієнтів», на разючому контрасті з південними і центральними штатами, де доступ навіть до необхідних медичних послуг обмежений. В Данії все навпаки – незважаючи на доступність медицини, лікарі і суспільство за звичкою віддають перевагу загартуванню і натуральному вигляду. Людей, які звертаються до клінік естетичної медицини для відбілювання шкіри, зубів, видалення целюліту чи пластичних операцій без особливих причин вважають не зовсім адекватними. Зуби можуть бути жовті, але будуть здорові. І тому данські лікарі, які радили нашій співвітчизниці сісти на велосипед, плавати, загартовуватись і бігати під час вагітності в 40 років, видались їй садистами. В Німеччині профілактиці приділяють чимале значення, і це є швидше питанням славної німецької ощадливості. В Британії суспільна культура є ближчою до данської – діти і підлітки в дощ і холод без шапок, в кедах і балетках на босу ногу. У всіх шмарклі, але ніхто не вдягається тепло, крім емігрантів.

Відповідальність і безпека. В усіх перелічених країнах лікарі суворо дотримуються галузевих клінічних протоколів при призначенні лікування. Закордоном медичне право дозволяє пацієнтам притягувати до відповідальності лікарів, зокрема в США і Франції медичне законодавство надзвичайно розвинене, а тому лікарі діють в межах суворої відповідальності. В Німеччині за найменшої підозри в корупції, маніпуляціях чи занедбанні обов’язків, і зокрема, етичних лікар може втратити дозвіл на практику і навіть отримати тюремний строк. Моніторинг здійснює Kassenärztliche Vereinigung - об'єднання касових лікарів (себто тих, які отримали дозвіл на практику). Туди можна поскаржитись, так само як в США –до Професійної асоціації лікарів, і за їх рішенням лікаря можуть позбавити ліцензії. Нещодавно в Німеччині був випадок, коли лікар, який хоч і діяв в інтересах пацієнтів, записуючи в їх досьє діагнози з метою пришвидшення одержання донорських органів для пересадки, був звинувачений і покараний за таке порушення порядку черговості. Пацієнти можуть оскаржити будь-який невірний крок лікаря і одержати значну грошову компенсацію.

Величезна увага приділяється безпеці пацієнтів. Українка, яка народжувала в США розповіла, що одразу після пологів дитині на ніжку одягають спеціальний електронний браслет. При спробі піднести дитину близько до ліфту чи дверей спрацьовує сигналізація. «Одразу біля приймального покою – пост охорони, на якому оформлюють перепустки для породіллі і за потреби - її супроводжуючого (батька дитини). Без цих перепусток до лікарні не пускають нікого. Виписка з немовлям відбувається швидко: всі лікарі проводять останній огляд в палаті, дають настанови, і ставлять електронний підпис у виписці, яка автоматично відправляється до охорони, лише тоді охорона на виході знімає з дитини електронний браслет. Ще одне завдання охорони – допомогти правильно встановити дитяче автокрісло. Без перевірки правильності встановлення вам не відкриють шлагбаум і не випустять з території лікарні.»

Читайте також: Консервативне лікування

В Україні крім загальних принципів відшкодування шкоди, спеціального медичного законодавства немає.  Пережитком радянщини є розподіл, при якому діагностує один лікар, оперує другий, а лікує третій. Притягнути лікаря до відповідальності за постановлення непідтвердженого діагнозу, призначення некоректного лікування або за хірургічну помилку – практично неможливо.

Наші перспективи. Респондентам, які розповіли про свій пацієнтський досвід в інших країнах, було запропоновано висловити побажання і пропозиції, які вони вважають необхідними для України. Абсолютна більшість назвала запровадження державної страхової медицини, утвердження базового пакету медичних послуг, доступного усім громадянам, прийняття законів щодо посилення відповідальності лікарів за корупцію, недбалість і етичні відступи, зміну культури ставлення до пацієнта як клієнта, в першу чергу. Як виявилось, в жодній з країн, окрім Данії, не існує єдиної  медичної системи даних про пацієнтів, хоча існують електронні картки задля ідентифікації пацієнта в системі доступу до медичних послуг і страхування, проте ніде уже немає суцільно паперової форми обліку пацієнтів. Але наразі всі перелічені країни рухаються в цьому напрямку.

Поки що, особливу тривогу в реформування медичної політики в Україні викликає питання  доступу українців, які живуть на периферії, до професійних медичних послуг з діагностики і лікування. Більшість населення країн Європи і США мають персональні авто. А тому навіть ті, хто живе у віддалених районах, оскільки для них автомобіль давно уже не розкіш, як у нас, можуть доїхати до найближчої лікарні. До питання відсутності коштів на медичний спецавтотранспорт додаються інші негаразди – стан доріг, вартість пального, комплектуючих і самих автомобілів, ціна яких в Україні перевищує ціни в Європі і Америці. Не кажучи про решту питань – якості устаткування лікарень, які перейдуть на фінансування за рахунок місцевих бюджетів, труднощі з приватизацією і створенням професійного і конкурентного ринку надавачів медичних послуг, перекваліфікація і морально-етичне питання в перетворенні вчорашніх лікарів корумпованої системи закладів ОЗ в лікарів-підприємців, які можуть так само безборонно вишукувати лазівки, наприклад в подальшій співпраці з фармкомпаніями, незважаючи на клінічні протоколи, трудову еміграцію українських лікарів, відсутність медичного законодавства, в тому числі з регулювання ринку медпослуг і захисту прав пацієнтів, відсутність реформ в дотичній сфері соціального захисту, корупція в усіх сферах суспільних відносин і ще ціла низка об’єктивних причин, які загрожують проведенню реформи в заявлених обсягах і строках. А найголовніше – відсутність позитивного досвіду проведених реформ в будь-якій галузі суспільного управління і ефективних суспільних інституцій, які б забезпечували сталість і невідворотність цих реформ. Зруйнувати те, що працювало, у нас можливо, проте поки що немає бодай одного рішучого досвіду в побудові ефективної галузі замість імітації її наявності, як от наприклад, судова реформа, реформа поліції тощо. Без перебільшення, успіх реформи залежить не від Уляни Супрун і її команди, а всього суспільства, і найперше – запиту громадян України на чесну, прозору і професійну медицину. 

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...