Культура 2017-08-20 13:23 Ворожбит Ольга

Опора для дипломатії

Німеччина має тривалу історію культурної політики й упродовж років не сповільнює темпу в цій сфері, зокрема на міжнародній арені

Чи не з перших хвилин перебування в Берліні сповнюєшся враженнями від Kulturstaat (культурної держави). Численні виставки й концерти, нові музейні експозиції та доступ до пам’яток, від чиєї історії перехоплює подих. Недаремно у ст. 22 конституції ФРН зазначено, що «завданням федерації є представляти всю державу в столиці». Для Kulturstaat її спадщина є центральним елементом культурної політики. На думку її дослідника Кевіна Малкегі, культурна спадщина є визначальним елементом національної політичної культури, що формує відчуття власного «я» у громадян. У німців це питання чудово зорганізоване через систему фінансування й управління національними культурними інституціями та популяризацію своєї культури за кордоном. Крім того, власне управлінський досвід у сфері культурної політики країна має ледь не найбільший у Європі: міністерство культури Пруссії, започатковане у 1817 році, було одним із перших серед таких урядових структур.

Німеччині притаманний «культурний федералізм». І це добре видно з того, який відсоток у виділенні державних витрат на культуру належить саме їм. За даними звіту Федерального статистичного офісу, витрати на цю сферу федеральним урядом, землями й місцевою владою у 2013-му становили €9,9 млрд, з них 44,4% надала місцева влада, а 42,2% — землі, решта 13,4% є видатками федерального уряду. Втім, фінансуванням культурних інституцій національної ваги займається саме федеральний уряд. На ньому також лежить законодавча складова цієї сфери та представництво Німеччини в різних міжнародних комітетах. Для цього у 1998 році було створено посаду урядового вповноваженого з питань культури та медіа. Досі його функції були розкидані по різних міністерствах. Уповноважений також є державним міністром при канцлері, відвідує засідання уряду, однак не має права голосу. Саме через його офіс надходять кошти до культурних об’єктів національної ваги.

Читайте також: Приватизація студії Довженка: правда, міфи, перспективи

Найбільший відсоток фінансування від уповноваженого спрямовується до Фундації прусської культурної спадщини (до якої належать державні музеї Берліна, розташовані на Музейному острові — одному з найвідвідуваніших місць країни) — близько €200 млн і службі Deutsche Welle — €270 млн, але останніми роками ця сума зросла, як і загалом фінансування культурної сфери. Держава фінансує також Берлінський кінофестиваль: цьогоріч його бюджет збільшено на понад €1 млн. Крім того, є поняття зовнішньої культурної та освітньої політики, яка в Німеччині має особливе значення. «Третім стовпом» зовнішньої політики країни (разом із безпековою та економічною) назвав її колись Віллі Брандт у статусі міністра закордонних справ. Серйозного поштовху вона набула від початку 2000-х і, як відзначав екс-міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр, з узбіччя зовнішньої політики перетворилася на частину її фундаменту. Завдяки ініційованому ним процесові «Ревю-2014: ширше думати про зовнішню політику» їй сформували нові цілі, серед яких — «покращення доступу до освіти й культури у всьому світі та створення простору політичної свободи для діалогу й дискусії, креативності та порозуміння».

Для забезпечення цих цілей, як зазначає у своєму нещодавньому порівняльному дослідженні німецької зовнішньої культурної та освітньої політики президент Hertie School of Governance та професор соціології Гельмут Ангайєр, уряд працюватиме з такими неурядовими організаціями, як Ґете-Інститут та Інститут міжнародних відносин (IFA) щодо мовної політики та культури, а також з освітньо-науковими програмами, як-от Німецька служба академічних обмінів DAAD та Фонд імені Александра фон Гумбольдта. На рівні комунікацій і медіа важливими гравцями є Deutsche Welle та DW Akademie.

У 2016 році урядовий бюджет у сфері культури становив €1,767 млрд. Міністерство закордонних справ надало 57% із цієї суми, Федеральне міністерство освіти та наукових досліджень — 19%, а уповноважений з питань культури та медіа — 17%. 

 Бюджет на зовнішню культурну й освітню політику з 2010 року зріс на більш ніж 16%. Порівнюючи витрати на зовнішню культурну й освітню політику з іншими країнами, як-от Францією, Росією та Китаєм, ФРН загалом витрачає більше, ніж інші країни ЄС (наприклад, французький бюджет на культуру у 2015 році становив €0,75 млрд). На думку Гельмута Ангайєра, Німеччині попри це треба шукати можливості конкурувати з наростанням активності у сфері культурної дипломатії з боку таких країн, як Китай чи Росія. До прикладу, з 2004-го Піднебесна зуміла створити мережу з 500 Інститутів Конфуція (китайських культурних центрів. — Ред.) по всьому світу (на противагу, мережа Ґете-Інститутів налічує лише 159 центрів від часу заснування структури). Росія ж вкладає кошти в мережу своїх пропагандистських сайтів і каналів, які транслюються вже п’ятьма мовами. Частково, як відповідь на це, цьогоріч збільшено фінансування Deutsche Welle. Зовнішня культурна й освітня політика Німеччини, як слушно зазначає Ангайєр, — це складне поєднання культурних, економічних і безпекових інтересів. Мабуть, саме з урахуванням цього факту 2015 року міністр Франк-Вальтер Штайнмайєр заснував відділ запобігання кризам, стабілізації та нагляду за залагодженням конфліктів. Третину фінансування, передбаченого на культурну дипломатію у 2015-му, було витрачено на роботу цього відділу. 

Читайте також: У ритмі Африки. Як гості «колиски людства» фестивалили на українському хуторі

Штайнмайєр культурній дипломатії надавав неабияку вагу. Цей контраст особливо відчутно, якщо порівняти його з попередниками Ґідо Вестервелле та Йошкою Фішером. Окрім звичних вимірів культурної дипломатії, як-от мова чи освіта, Штайнмайєр просував концепцію культури як сфери порозуміння, за яку іноді підпадав під критику. Утім, попри цей концепт йому не завжди вдавалося залагоджувати конфлікти навіть у межах політики культури. До прикладу, угода про експозицію 2016 року так званої Тегеранської колекції (надбання родини останнього шаха Ірану. — Ред.) із давно не баченими в Європі роботами французьких імпресіоністів і американського поп-арту, яку спершу подавали як перемогу німецької культурної дипломатії, врешті зірвалася.

Наступник і однопартієць Штайнмайєра Зіґмар Ґабріель у своїх інтерв’ю заявляє, що не відходитиме від позицій попередника. Під час нещодавнього конгресу з культури він, зокрема, підкреслив важливість культурної та освітньої політики, спрямованої ФРН назовні, зокрема для допомоги людям у зонах конфлікту, аби через створені простори в межах культурно-освітньої й наукової роботи вони могли відчувати захист.

Для Німеччини зовнішня культурна та освітня політика — дуже важливий аспект урядування всередині країни та ведення зовнішньої політики. Унікальною є кількість культурних об’єктів, що отримують державне фінансування (майже півтори сотні театрів, ще стільки ж оркестрів, численні музеї, об’єкти світової спадщини ЮНЕСКО). Так само унікальним, якщо порівняти з деякими іншими активними на міжнародній арені країнами, є підхід до культурної дипломатії (це не «м’яка сила» США, не агресивний пошук важелів упливу й тиску Росією та Китаєм), який передбачає просування власної мови й культури разом із власними цінностями. Однак Німеччина вже відчуває, як у потилицю дихають конкуренти, тож має шукати нові підходи до пропаганди власної культури й цінностей. 

Новини RedTram

Loading...