Суспільство 2017-08-25 14:49 Гончарова Єлизавета

Гірсько-піхотні та трохи степові

Війна проростає у звичайне життя, як кущі полину скрізь смертоносне залізяччя, що розкидане по полях Донбасу. Це тільки в кіно лінія фронту різко відрізняється від мирної території. На околицях Торецька ніколи не зрозумієш, де починається війна

Особливо, якщо від багатоповерхівок до бліндажів — менше кілометра, поруч з укріпленнями на “фазендах” гріють жовті боки гарбузи, які дбайливо вирощують під пекучим степовим сонцем пенсіонерки. Поруч з військовими в городі пораються дачники, намагаючись врятувати врожай. По полях пасуть стада корів: пастухи — що сапери, знають кожну стежинку, де їх підопічні не стануть мимоволі розпаковувачами. Кивають на ліс позаду себе: “Ось там були ці, доки їх не погнали. Бо тоді драпали так, що всі свої міни там і залишили. Потім ще довго розміновували наші хлопці”.

Читайте також: Поранена цегла Курдюмівки

А ось нашим хлопцям в камуфляжі зараз не до врожаю: денну спеку змінюють нічні гарячі обстріли. Торецький напрямок — один з тих, де бої йдуть не важкі, але постійні. І на жаль, втрати теж постійні.

“Та все в нас є. Але раз привезли, заносьте”, - ховає посмішку в бороді велетень з красномовним позивним “Єтті”. Без пояснень зрозуміло, що він тут головний. Єтті балагурить, пригощає кавою, заглядає в великий дзбан з домашніми варениками, що привезли волонтери. Мабуть, на запах прибігає молоденький та тендітний боєць, якого волонтерам відразу хочеться нагодувати. “Та що ви, він в нас спеціально такий- гончій. Тому дивіться, не перегодовуйте”, - сміються бійці.

“Скоби теж треба? А узвар- принести? Ну ось, а казали нічого не треба!”, - розвантажує свого робочого “Опеля” торецький волонтер Олександр Захарченко.

“А я наполовину угорець. Але на іншу половину - єврей! Тому не відмовлюсь!”, - знов посміхається Єтті, і додає: “Особливо, якщо подарунки від самого Олександра Захарченка!”

Так, про це в Торецьку вже ходять легенди. Друг Олександра, який для бійців розписує українськими мотивами залишки снарядів, згадує про незліченні випадки, які траплялися за роки війни у повного тезки головного донецького терориста. І затвор пересмикували і допомогу кликали: це ж треба, який знатний сепар до них особисто приїхав. Але потім звикали: родину торецьких Захарченків, а також інших місцевих сміливців-патріотів, знають у всіх підрозділах, що стоять навколо міста. З порожніми руками вони не приїздять ніколи. Сьогодні, окрім винограду з власного городу та смачних вареників, до бійців приїхали кавуни з динями, м’ясорубки та вентилятори, цвяхи та відремонтовані газові “Джмелики”, свіжа преса. Але думаю, для бійців не стільки важливі ці речі, скільки увага та бажання місцевих допомагати. Бо мотивує не через лозунги, а через такі майже родинні відносини. Торецьк намагається бути українським. В місті зупинки розмальовані українськими мотивами, стовби — в вишиванках та кольорах державного прапора, в виконкомі є куточок пам’яті загиблих воїнів, але дуже завзяті шанувальники “русского мира” постійно розмальовують постаменти, які залишились від комуністичних ідолів, погрозами та прокльонами в бік “хунти”.  Але завдяки таким волонтерам та патріотам ця “хунта” розуміє, навіщо зі зброєю в руках вона боронить цей край.

“Електрики тільки немає: вчора почалася пожежа, там в полях все погоріло. МНС-ники сюди не виїжджали, гасили самотужки. Свою водовозку пригнали, лопати... Випалюють нас, паскуди. Тут же до їх позицій- рукою подати. Так що тут боротьба з усіх боків... А ось ще що вороги придумали- новітню біологічну зброю. “Зла оса” називається. В цьому році їх тут тьма”, - Єтті показує ціле кладовище хижих ос, які зграями злітаються на воду та їжу.

Читайте також: Інтерв'ю з головою Торецької ВЦА

Крім блискучого гумору в очі кидається військова виправка Єтті. Воює з 2014 року, коли продавши два своїх авто, зібрав на війну не тільки себе, а й декілька десятків своїх друзів. Таким складом потрапили в лави добровольців. Півроку тому підписав контракт: дружина вмовила оформити офіційно, бо, може ще є, що продати, але на щось потрібно жити. Він каже: взагалі, воюю все життя, тому можу бути корисним. І додає - а за три роки з військомату Мукачевого так і не дочекався повістки. Невже країні не були потрібні воїни- професіонали?

“Різні зараз пішли на контракт. Є й ті, хто просто не потрібен вдома: немає роботи, з родиною не склалось. Але багато й тих, хто вже отримав досвід справжньої війни. Ось так і навчаємо один одного. Оборону тримаємо, навіть не сумнівайтесь, все добре”, - монологів про “все пропало”, здається від нього не почуєш.

Читайте також: Військові на Донбасі: добрі, погані, але свої

Питаю, чи змінилось ставлення до війни в його рідному Закарпатті. Бо торік мене неприємно вразила загальна атмосфера, що в деяких моментах мало відрізнялась від сепаратиських настроїв у нас на Донбасі. Його погляд стає колючим: здається, тема для бійця не проста:

“Та всяке є. Розумієш, в нас люди думають про гроші. Багато тільки про них і думають. Тому близькість Угорщини чи Румунії в цьому сенсі — провокативна. Треба ще пам’ятати складну історію мого регіону: то під тими, то під іншими. Після того, як прийшла радянська армія, почалась дуже агресивна русифікація. Тому в нас зараз можна частіш почути російську чи угорську, чим українську. Але нічого такого не відбудеться, бо ми вже навченні. Ну я ж тут, на захисті України. І нас таких немало”.

Дійсно, закарпатці стали майже рідними для мешканців півночі Донеччини. Саме 128 окрема гірсько-піхотна бригада в лютому 2015 року виходила з-під Дебальцевого. Весь жах тієї зими закарпатці та донеччани пережили разом: сотні поранених, десятки вбитих, тисячі військових, що залишилися просто неба в містах Донеччини після виходу з “траси смерті”. Тоді можна було побачити все: втому та розпач, героїзм та стійкість. І зрозуміти, якщо після цього хлопцям вже ніколи не захочеться навіть бачити цей Донбас. Але нещодавно у багатьох волонтерів почали дзвонити телефони, де зі знайомих номерів вони почули: “Ми знов поруч. Ми повернулися”. І разом вже шуткують, що гірсько -піхотна вже, мабуть, мабуть, й трохи вже степова. 

Новини RedTram

Loading...