Культура 2017-08-28 13:10 Кухар Олена

Банк пам’яті. Чому треба відвідати «Проект Енеїда»

Виставка, формально присвячена дослідженню візуальних образів «Енеїди» Котляревського, фактично дарує набагато більш глибокий та гострий глядацький досвід: тут (вкотре) вчать ставити запитання про власну культурну ідентичність.

У День незалежності в Національному художньому музеї України відкрився масштабний, але водночас приємно-камерний «Проект Енеїда». Цього року це вже не перша виставка, що прагне завдяки обраному об’єктові та через нього поговорити про українські «культурні коди». Скажімо, у випадку з «IN PROGRESS» в «Мистецькому Арсеналі» матеріалом для розмови про Україну та українськість була мода доби Незалежності. Сьогодні ж таким матеріалом стає комплекс ілюстрацій до «програмного» твору української літератури – тут є графіка (основний сегмент виставки), книжкові ілюстрації та обкладинки, афіші, фото- та трохи відеоматеріалів. В обох випадках мова про амбітну мету: створити візуальний простір, який спонукатиме глядача до рефлексій – раціональних і тих, що поза ними, з акцентом, схоже, на останніх.

Нещодавно на Книжковому Арсеналі святкували 175-ту річницю повного видання «Енеїди». Але тоді поема як мистецький факт була скоріше матрицею для фокус-теми, аніж фокусом теми. Та й ілюстративний зріз «Енеїди» ніколи раніше не був настільки системно оформлений для демонстрації широкому загалу, як це зробили сьогодні. Власне, ані цьогорічний Арсенал, ані «IN PROGRESS» не натякають на вторинність проекту НХМУ, - усі три події «про різне» і посперечатися можуть хіба через те, яка з них краще ілюструє радісну тенденцію: в Україні створюються сучасні, невипадкові та осмислені кураторські проекти.

 Афіша опери «Енеїда» композитора Миколи Лисенка та образ Афіни в опері. 1910-1911 рр.

Четверо кураторів - Павло Гудімов, Поліна Ліміна, Данило Нікітін та Діана Клочко – працювали над підготовкою виставки протягом року. Результат – близько 200 артефактів на стінах, столах, екранах і в навушниках, без перебільшення шикарний каталог виставки, книга, присвячена історії ілюстрування «Енеїди», та 30 з гаком супутніх заходів – кураторські екскурсії, лекції, тощо, адекватно розподілені в часі протягом наступних двох місяців. Реалізація проекту стала можливою завдяки залученню до співпраці 11-ти українських музеїв – щоправда, за словами Павла Гудімова, на сьогодні така ефективна взаємодія є скоріше виключенням і прикладом для копіювання: «в Україні не дуже розвинена традиція співпраці музеїв, - каже куратор, – але якщо ми змінимо цю ситуацію – то зможемо проводити об’ємні виставки й надалі».

Георгій Нарбут. Державний герб України (ліворуч) та «Еней та його військо» (праворуч). Починаючи з робіт Нарбута козак Еней остаточно набуває героїчних рис та стає зразковим типом воїна. 1919 рік.

«Проект Енеїда», дійсно, об’ємний, - цей епітет напрочуд влучний. Чотири зали, відведені під виставку, максимально насичені контентом (як візуальним, так і текстовим – тут дуже багато довідок, пояснень, в останньому залі – довгий, але прозорий і легкий для сприйняття кураторський вислів під Поліни Ліміної, прочитайте його обов’язково). Водночас, незважаючи на велику кількість відвідувачів, у перший день публічної роботи виставки її простір не створював ані відчуття просторової тісноти, ані перевантаженості змістом. Отже, маємо масштабний, але інтимний проект без відчуття задухи і з безмежним полем для глядацького дослідництва.

Читайте також: Modern museum по-українськи

Графічний контент проекту можна з повним правом назвати унікальним. Бо, по-перше, унікальна в цьому сенсі й сама поема – за словами кураторки Діани Клочко, жоден український текст не має такої кількості візуалізацій, як «Енеїда»: порівнювати можна хіба з віршованим спадком Шевченка, але якщо говорити про окремий текст, рівних цій поемі немає. По-друге, як вже було сказано, ніхто досі не збирав усі ці ілюстрації в одному місці: куратори називають свій проект, зокрема, справжнім святом української графічної школи (хронологічно виставка охоплює період від 1873-1874 рр., коли з’явилися перші ілюстрації до «Енеїди» авторства Порфирія Мартиновича, і до кінця ХХ сторіччя).

Рідкісний артефакт-знахідка: авангардні ескізи художника Бориса Ердмана – замальовки персонажів до вистави «Енеїда», доля якої не відома.

Під час презентації виставки неодноразово звучали слова про те, що Котляревський законсервував у своєму тексті певне сховище сенсів культури і побуту, «запхав туди все», фактично нафарширував поему (образ від Діани Клочко). Завдяки такій нафаршированості «Енеїда» визначально почала грати роль своєрідного банку інформації про українську ідентичність, але разом з тим показала свою мультиваріативність, здатність адаптуватися під інтерпретатора.

Фото 4. Іван Їжакевич. Федір Коновалюк. Суперобкладинка до «Енеїди», 1948 рік.

Власне, нам і покажуть – приклади інтерпретацій. Текстовий супровід від кураторів, звісно, допомагає ці інтерпретації вписати в загальний історичний та мистецький контекст, але робить це дуже делікатно. Жодної остаточної відповіді ми тут не побачимо, лише пунктирні позначення векторів для подальших роздумів: як і чому змінювався козак Еней? Чому «Енеїда» ХІХ сторіччя – це переважно зромантизоване селянство, а «Енеїда» першої половини ХХ віддає перевагу героїці? Чому й коли боги стають менш людяними і перетворюються на об’єкт критики чи висміювання? Скільки у всьому цьому «Енеїди», а скільки – політики, державного та самоцензурування?

Іван Падалка. Ілюстрація до поеми «Енеїда» в техніці гравюри на дереві. 1931 рік.

Будемо чесними: увійти в резонанс із виставкою можна, навіть якщо текст Котляревського читаний давно і геть не актуалізований у свідомості. Чому? Почасти через те, що як тільки потрапляєш до першої зали, одразу опиняєшся серед знайомих архетипів. Почасти – завдяки тому, що рефлексувати в ефективному напрямі допомагає сам експозиційний простір.

Читайте також: Селфі в Лос-Анджелесі, расизм в Амстердамі. Дві історії про мистецтво та сучасність

Взагалі «Проект Енеїда» у просторовому розумінні - це повноцінний живий організм із власним ритмом і драматургією, причому ефекту цього досягнуто дуже стриманими та аскетичними методами. Тут не йдеться про якийсь просунутий інтерактив тощо, ні: є простий, але дуже влучний декор стін; є вже згадані тексти довідок – складні, але водночас зрозумілі; є вдалий алгоритм чергування фактури.

«Енеїда» Анатолія Базилевича (1960-ті роки ) – ілюстрації, які створили й закріпили архетипові уявлення про козаків.

Бентежить одне: незалежна Україна, чиє 26-річчя ми цьогоріч святкуємо, перестала інтерпретувати «Енеїду», - нової візуальності поки нема, тож невипадково хронологія проекту завершується кінцем ХХ сторіччя. «Щось сталося,  - каже куратор Данило Нікітін, - можливо, «Енеїда» виконала свою місію».

Читайте також: Лєночка за €500,000: продовження історії про «скандальну балерину»

З ним майже сперечається у своїх висловлюваннях Поліна Ліміна: мовляв, все ще попереду, сучасні кризові часи здатні стати часами пошуків нової актуальної візуальності, потрібен поштовх, рефлексія. Ось чому глядача потрібно розвертати до себе і ставити йому майже особисті запитання: за що ти любиш козака Енея? Що викликає в тебе відгук? Що резонує, що ні?

Врешті, після такого поштовху, та ще й у день 24 серпня, коли холодний вітер на Грушевського та Інститутській продуває наскрізь сотні відчайдушних, що в таку погоду приїхали в центр міста у тоненьких вишиванках, виходиш з музею і розумієш: банк пам’яті не вичерпано; рефлексувати – нам; інтерпретатори – це ми. 

Виставка «Проект Енеїда» триватиме в Національному художньому музеї України до 29 жовтня цього року. Записатися на кураторські екскурсії виставкою можна за посиланням

Новини RedTram

Loading...