Культура 2017-09-05 14:13 Орел Світлана

«Кропивницький-2017»: десакралізація імперського і радянського минулого

Задум цього фестивалю з’явився фактично рік тому. Саме тоді міністр культури Євген Нищук запропонував започаткувати масштабний мистецький фестиваль під брендом «Кропивницький», аби популяризувати його і наповнювати тим змістом, який насправді відповідає цій назві.

За підтримки народного депутата Олександра Горбунова, автора постанови про надання місту назви Кропивницький, на проведення фестивалю виділено було сім мільйонів гривень. Сьогодні уже звучать закиди, що це занадто велика сума, але без перебільшення можна сказати, що національний мистецький фестиваль «Кропивницький-2017» став найграндіознішою культурною подією міста за всі роки Незалежності.

І йдеться не лише про видовищність чи масштабність. Хоча і це було: чого тільки варта яскрава та епатажна театральна хода на чолі із артистами на ходулях Львіського  академічного духовного театру «Воскресіння» (режисер Ярослав Федоришин) та урочисте відкриття  фестивалю  з участю музичного гурту «Середина звуку» з   вогняним шоу у виконанні львів’ян (вони також показали кілька своєрідних вуличних вистав).

У ці дні у нашому місті демонструвались театральні постановки з усієї України. Кілька років тому «Солодку Дарусю» Івано-Франківського драматичного  театру  було сприйнято з великим успіхом. Так само й резонансну виставу «Нація» (режисер Ростислав Держипільський) кропивничани  вітали  стоячи і тривалими аплодисментами. Це при тому, що  вона наскрізь просякнута  символами, які досі, як вважалося, пересічному  мешканцеві Центральної України мало про що говорять -- у виставі йдеться про  жорстке протистояння бандерівського підпілля тодішній владі та всюдисущому НКВД на теренах Західної України.

Але на сцені немає війни, немає бою, фактично немає й крові. Фактично триває боротьба між Добром і Злом на рівні людського серця. (Саме цей момент підкреслює у своєму листі до глядачів  вистави  авторка тексту Марія Матіос, який зачитав  як післяслово до спектаклю  Ростислав Держипільський).  Твір написаний чверть століття тому, але нинішні події, чергова російсько-українська війна, додає виставі нових трагічних барв, емоцій, асоціацій. Адже боротьба за гідне майбутнє нації триває.

Надзвичайно сильне враження на глядачів справила і вистава Київського молодіжного театру «Загадкові варіації» (режисер Андрій Білоус). Вона ще раз свідчить, що театр – це підкреслення засобами мистецтва важливих, ціннісних смислів.

Чиатйте також: Конфлікт щодо Театру на Подолі: історія, деталі та коментарі учасників

Цікавою видалася й сучасна версія  класичної п’єси Івана Карпенка-Карого «Безталанна» -- вистава «Хто винен?» Сумського  театру імені М. Щепкіна (режисер Антон Меженін).  Багато позитивних відгуків викликали  і «Дивна вистава»  «Театру на Чайній» з Одеси (режисер (Олександр Онищенко)  та  постановка Київського експериментального театру «Золоті ворота»  за мотивами п’єси Івана Франка «Украдене щастя» (режисер Іван Уривський).  А ось  спільний проект цього театру  з івано-франківцями «Слава героям!» (режисер Стас Жирков) явно програва постаноці Маріупольського драматичного театру, яку кропивничани вітали на минулорічних «Вересневих самоцвітах».

Театральним апофеозом фестивалю стала вистава «Три товариші» Національного театру імені Івана Франка (режисер Юрій Одинокий), у якій одну з головних ролей зіграв Євген Ніщук. Вічні теми дружби, кохання мають особливий  трагічний відтінок у післявоєнний час і так само несуть свої, для декого цілком конкретні асоціації у країні, де фактично триває війна.

Звісно, театральна складова фестивалю була домінуючою (тут згадані тільки найцікавіше!), але й музична його частина викликала захват, а  часом …розчарування.  Музика опери «IYOV» (для препарованого рояля, ударних, віолончелі та солістів) у постановці Влада Троїцького викликала щире захоплення (композитори  Роман Григорів та Ілля Разумейко), а режисура  у частини театральних завсідників – нерозуміння, а то й спантеличення. Не обійшлося і без скандалу: Київський «PostPlayТеатр» презентував кропивничанам міждисциплінарну виставу «Чорний сніг» від Дена та Яни Гуменних.

Чиатйте також: «Рівень чорного» vs рівень патріотизму: випереджаючи дискусії

Глядачі відверто не сприйняли авангардової музичної постановки, що викликало агресивну реакцію виконавиці фінальної хореографічної композиції, яка звернулась до «невдячних» глядачів нецензурною лексикою. Такого сумного фіналу не було під час концерту ансамблю   SED CONTRA TRANSPARENZ, але  глядачі відверто виходили із залу філармонії, де він тривав посеред концерту. Директор  однієї з музичних шкіл міста Валентина Ревенко прокоментувала це так:

-- Наше сприйняття всього нового найконсервативніше саме у творчій сфері, нам важко розлучитися з налаштуванням на мелодизм, попсовість, звичність гармонійних обертонів та сталість сприйняття ансамблевої гри. А тут інша музика, сучасна, яку не сприймають і частина музикантів-професіоналів.

Але ж музику, теж ніби сучасну тієї ж «Дахи-Брахи», яка супроводжувала показ фільму «Земля» Довженка було сприйнято просто на одному подиху… До речі, це ще один майданчик фестивалю – кінотеатр під відкритим небом, який обладнали якраз напередодні цієї мистецької події, як виконання одного з проектів громадського бюджету.

Дуже позитивно був сприйнятий і виступ «Київ Модерн Балету» під керівництвом Раду Поклітару. Креативний директор фестивалю Сергій Проскурня пояснив журналістам, що програма фестивалю складена так, аби дати уявлення про сучасні тенденції українського мистецтва та культури.

Читайте також: У ритмі Африки. Як гості «колиски людства» фестивалили на українському хуторі

Та, звісно, наймасштабніші концерти відбувались на центральній площі міста – Героїв Майдану. Їх було два і  глядачів, незважаючи на досить простору локацію, не бракувало.  Арсен Мірзоян,  Жадан та Собаки, Крихітка, Катя Чілі, Без Обмежень, Друга ріка, KOZAK SYSTEM,  TaRuta, Familia Perkalaba,  Navkolo Kola, ін. Це був тріумф української сучасної рок і поп-музики. Колега обмовилась: після всього, що тут було, ця площа уже не може називатись, як раніше, імені Кірова. Перефразовуючи її, можна сказати: після цього фестивалю повернення до старих назв видається неможливим. Здається, десакралізація імперського і радянського минулого у нашому місті відбулася.

Це очевидно, для тих, хто побував на заходах фестивалю, хто завмирав від захоплення  у стінах театру чи філармонії,  стрибав і галасував від захвату на площі Героїв Майдану або переймався незвичністю вуличного театру чи художніх інсталяцій (була і така складова фестивалю, а крім того – ще й поетичний марафон, який через погоду пройшов досить непомітно), Але це виявилось зовсім не очевидним для депутатів міської ради, які наступного ж дня після закриття фестивалю зібрались на сесію і серед іншого розглянули і питання про перейменування міської ради, яка й досі ще офіційно називається  Кіровоградською. Позитивне рішення  не набрало достатньої кількості голосів. Мабуть, аби достукатись до них, потрібен ще не один фестиваль. Організатори висловили сподівання, що «Кропивницький» стане  традиційним.

Читайте також: Porto Frankо, відеопоезія та Музей 0+. Три історії про трансформацію простору

Звісно, як будь-який масштабний захід та ще й такий, що проводиться вперше, «Кропивницький-2017» не обійшовся без прикрих недоліків. Програма фестивалю стала відома буквально за тиждень до його початку,  а запрошення зникли з кас ще до того, як було оголошено, що їх там можна отримати (вхід на всі заходи був тільки за ними). Можливо, невелика плата за квитки зняла б цю проблему?

Місто інфраструктурно не досить готове до таких  чималих заходів: траплялися перебої з транспортом, особливо у пізню пору.

Новини RedTram

Loading...