Економіка 2017-10-06 11:30 Шавалюк Любомир

Іван Томич: «Понад 10 млн га сільгоспземель у тіні»

Останнім часом дискусія довкола зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення дещо вщухла, зокрема завдяки тому, що МВФ викреслив це питання з переліку умов надання чергового траншу. Однак реформа земельних відносин і запровадження ринку землі як її підсумок надалі актуальні, адже країна врешті-решт мусить реалізувати потенціал свого найпотужнішого ресурсу. Про умови, у яких ухвалювався мораторій, та етапи реформи земельних відносин Тиждень поспілкувався з президентом Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іваном Томичем.

 яких умовах ухвалювали мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення та що було після цього?

— У проекті Земельного кодексу спочатку не було мораторію. Але він передбачав ухвалення низки законів, потрібних для проведення земельної реформи. Перелік таких записали в Прикінцевих положеннях Кодексу. До їх ухвалення та виконання ринок землі не можна було запускати. Це й відобразив пункт Перехідних положень про заборону на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Саме такий підхід став вирішальним для отримання голосів у парламенті за проект Земельного кодексу восени 2001 року.

Законодавче забезпечення земельної реформи почали створювати вже з 2002-го, коли обрали Верхов­ну Раду IV скликання. У тому парламенті я очолював аграрний комітет. Незважаючи на те що в ньому були представлені різні фракції, ми відразу визначили спільну позицію щодо земельної реформи й необхідного законодавчого забезпечення. Перше питання, яке ми порушили перед парламентом, стосувалося виділення земельних паїв у натурі для громадян. Далі був цілий перелік законів: про землеустрій, про охорону земель, про державну підтримку сільського господарства (про нього не згадано в Земельному кодексі, але він ішов у комплексі законів, потрібних для земельної реформи) тощо. У підсумку Верховна Рада IV скликання ухвалила 11 базових законів, передбачених Прикінцевими положеннями Земельного кодексу. Залишилися неухваленими, здається, три закони, хоча ми виконали велику підготовчу роботу, провівши кілька парламентських слухань і днів уряду з цих питань. Парламентський комітет контролював розвиток подій. Ми виявили цілу низку проблем і визначили, які закони треба розробити, щоб їх усунути. Кажучи прямо: потрібен був ще рік Верховної Ради IV скликання, щоб завершити земельну реформу.

Що було після завершення каденції Верховної Ради IV скликання?

— Уже 2006 рік був непродуктивним, ефективність ухвалених рішень упала. Пройшли парламентські вибори. Скільки новий парламент і всі наступні скликання ухвалили базових законів? Один на всі парламенти, починаючи з V скликання. Після 2006-го всі парламентські слухання, законодавча база, яку ми передали, зникли, ніби їх не було. І почали вирішувати земельне питання з іншого боку, із прицілом на швидкий розпродаж землі. Процес земельної реформи не дійшов до логічного завершення й перервався. Щоб не допустити вакханалії в земельних відносинах, парламент мусив відбиватися щорічними продовженнями мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Чиатйте також: Реформа АПК: створити господаря

Які проблеми у сфері земельних відносин є сьогодні?

— Усе, що ми маємо у сфері земельних відносин сьогодні, — це катастрофа. Якби ми продовжували земельну реформу після 2006 року, то такого не було б. Зараз понад 10 млн га сільгоспземель у тіні. Ідеться про ділянки, власники яких померли й не передали їх у спадщину, угіддя, на оренду яких не переоформлені договори, землі запасу, резерву, державні, зокрема Міністерства оборони, не кажучи про Академію аграрних наук: про неї й без того чимало говорять. Цей ресурс на службі злодіям, а не громадянам і бюджету країни.

Але це не все. Зараз дійшло до того, про що раніше ніхто навіть подумати не міг: захоплення власності, майна та землі й навіть убивств унаслідок земельних конфліктів. Це все відбувається на мирній частині території України та створює серйозну загрозу стабільності. За моїми даними, у 2016 році сталося 6800 спроб і фактів рейдерських захоплень землі. До того ж зловмисники нерідко використовували зброю, непоодинокими були вбивства. Тобто право власності не просто негарантоване, а переростає в небезпеку для життя, а згодом може створювати загрози для соціальної безпеки в країні.

Це тільки головні проблеми земельних відносин. Окрім них є чимало проблемних питань, які можна аналізувати годинами: кадастр не наповнений, землі державної та комунальної власності не розмежовані й багато-багато інших. Але названі ключові проблеми загрожують громадянською війною, і я не раз на цьому наголошував. Якби ми запустили ринок землі з 1 липня 2017-го, як спочатку планувалося, то я переконаний, що трагедія стала б невідворотною. Мене багато критикували за цю позицію, але моїм завданням було не допустити такого розвитку подій. Я особисто кілька разів розмовляв на цю тему з нинішнім прем’єром і думаю, що певною мірою він усвідомлює процеси, які відбуваються. Мені здається, що і президент уже злякався тиснути, сказавши в парламенті під час виголошення послання президента: «Я не буду тиснути».

Тож нині вже не стоїть питання про те, щоб запровадити ринок землі якомога швидше. Зараз головне — як у суспільній злагоді між олігархами, що мають реальний вплив, і населенням України, яке переважно бідне, сформувати підходи до вирішення земельних питань, перетворивши їх із загроз на можливості.

Тобто, щоб запустити ринок землі, достатньо ухвалити закони, які врегулювали б проблемні питання земельних відносин?

— Не зовсім. У нас чітка позиція. Так, ми за ринок землі. Але до того, як його запровадять, потрібно врегулювати всі проблемні питання, які виникають і про які ми говоримо. Ідеться і про детінізацію землі, і про пов­ний реєстр, і про розмежування. Це база, але голов­ніше інше. Цивілізований ринок передбачає наявність продавців і покупців. Продавці землі є, їх чимало: з огляду на обставини кілька мільйонів власників земельних паїв готові продати свої наділи протягом одного-двох місяців після запровадження ринку. А от покупця в сільській місцевості немає. Є тільки олігархи й транснаціональні компанії, які працюватимуть через українських посередників. Вони й скуповуватимуть землю. І ми навіть не уявляємо глибини проблеми, яка може виникнути в цій частині.

Читайте також: Ох, земелько, свята земелько!

Великі агрохолдинги працюють на світових фінансових ринках. Маємо приклад компанії «Мрія», засновника якої Івана Гуту я добре знаю. Він починав із 50 га. Я не збираюся його критикувати, але факт є фактом. Що сталося з цією компанією («Мрія» збанкрутовала 2016 року — Ред.)? Чи можна говорити про якусь стабільність, контрольовану українцями, коли такі, як вона, оброблятимуть, а згодом і володітимуть найкращими землями країни? Безумовно, ні. Національний інтерес тут утрачено. В Україні кілька компаній де-факто обробляють третину земельного ресурсу країни. Земельні банки окремих компаній сягають 1 млн га. Є певні маніпуляції, коли записують землю на брата, свата, доччину компанію, але я знаю, про що кажу. І це не межа: земельні банки можуть зрости й до кількох мільйонів гектарів, якщо нічого не робити.
 
Як тоді зберегти національні інтереси в процесі запровадження ринку землі?

— Національний інтерес буде збережений і нація тоді контролюватиме ситуацію, коли матимемо принайм­ні 400–500 тис. сімейних фермерських господарств. Ми хочемо створити умови для того, щоб в Україні масово створювалися такі господарства. Європа сильна тим, що більшість країн, наприклад Австрія, Франція, Німеччина, проводять національну політику розвитку малих фермерських господарств. У середньому йдеть­­ся про 13 га на ферму. 
Зрозуміло, що в кожному регіоні буде своя специфіка, але ці господарства працюватимуть у глобальному контексті й повинні мати всі умови, щоб домінувати. І тут не без складнощів. На сьогодні 60% валової аграрної продукції виробляється такими самими технологіями, як 100 років тому: ділянка, сапа, ручна робота. У кращому разі є міні-техніка. Це трагедія. Але водночас і ознака величезного потенціалу людського ресурсу й капіталу, якому поки що не дали можливості розкритися.

Тож наша головна битва — запровадити національну політику підтримки малих фермерів. Вона дасть можливість подолати бідність, захистити землю, збудувати економічно сильну країну. Знову почнуть кричати, що ми хочемо перетворити Україну на аграрну країну, але ж не про це йдеться. Війна призвела до того, що ми втратили значну частину потенціалу країни в промисловості, у кадровому й матеріально-технічному аспектах. Те, що нам швидко вдасться відродити, наприклад машинобудівний комплекс, утопія. А надто що проблема війни й далі на порядку денному. Однак на землі протягом одного року можна зробити соціально-економічний вибух, який покращить добробут громадян.

Читайте також: Аграрна країна більше не вирок

За підтримки держави ефект може бути колосальний. Якщо матимемо до 0,5 млн сімейних ферм, то це забезпечить до 2 млн робочих місць у сільській місцевості. Якщо створити умови й можливість заробити, то люди підуть. Досвід 1990-х років показував, що фермерством почали займатися академіки, професори, балерини, піаністи. Я можу навести конкретні приклади з життя. Тоді люди побачили можливість реалізувати особистість і створити бізнес. І це виходило в багатьох. Тому зробити країну успішною за короткий час можна тільки через розвиток аграрної галузі на основі сімейного фермерства та кооперації. Такий устрій не має бути монопольним, але повинен займати принаймні половину землі на тлі 20% на сьогодні. Через орієнтовно чотири-п’ять років, коли сформується такий устрій, коли фермери матимуть суттєвий капітал і можливості залучати фінансування, може йтися про задіяння такого собі додаткового акселератора розвитку сільського господарства — запровадження ринку землі. Тобто ринок землі треба підвести під оцю базу, сільськогосподарський устрій з акцентом на сімейних фермах. Тоді він стане фактором підвищення добробуту українців.

Ми довго боролися за таку концепцію. Незважаючи на різні підходи, на урядовому рівні її ухвалили 13 вересня. Саме тоді й заявили, що в бюджет наступного року включать 1 млрд грн на підтримку цієї концепції. Проблема тільки в тому, що за всі роки незалежності в нас було ухвалено десятки концепцій і програм, але жодна не виконана. Тому я дуже хотів би, щоб цього разу ситуація розвивалася не так, як завжди, а ця трирічна концепція постійно вдосконалювалася й перейшла на тривалий період. У мене нема ілюзій, що в нас дуже швидко все реалізовуватиметься, але є надії. І ми боротимемося за їх реалізацію.

Очікування від уряду високі. Він повинен зробити те, чого ніхто до нього не робив: прозору, пряму, ефективну, некорупційну систему підтримки фермерів, у яку повірили б десятки й сотні тисяч простих людей, що дістануть змогу змінити своє життя через два-три роки, використовуючи державну підтримку сільського господарства. І тоді наступний рік може стати поворотним. Протягом нього можливо сформувати 60–70 тис. фермерських господарств. Сьогодні маємо лише 33 тис., можемо принаймні подвоїти цю кількість. Цього мало, але на такій основі можна йти до темпів зростання, які забезпечать 400–500 тис. фермерських господарств через п’ять років. Тоді з’явиться шанс на розвиток.
Якщо цього не буде, то в земельних відносинах проблеми тільки наростатимуть. І нічого не робити вже не можна. Масштаби земельного рейдерства свідчать, що питання таке глибоке, що коли його не вирішувати, то невдовзі настане катастрофа.

Скільки часу потрібно на ухвалення всіх необхідних законів і чи готовий до цього нинішній склад парламенту?

— Я вважаю, що цей парламент не здатний завершити земельну реформу. Ідеться саме про реформу загалом, а не ухвалення лише одного закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. Інакше оцінювати не можливо, бо коаліції немає, а професійний склад нинішньої Верховної Ради дуже слабкий. Тому я не плекаю з цього приводу зайвих надій. Єдине, чого хотілося б: щоб продовжили мораторій і заклали в бюджеті ресурс на підтримку фермерів.

Чого бракує урядові для створення дієвої системи підтримки малих і середніх фермерів?

— Якщо проаналізувати реалізацію всіх аграрних програм за період незалежності, то можна побачити кілька спільних ключових факторів. По-перше, наявність політичної волі першої особи, відповідальної за конкретний напрям. У нашому випадку мова про прем’єра. Чи є в нього воля? Не можу сказати напевне. Я бачу, що в Гройсмана є бажання щось зробити, він починає розуміти проблематику, але цього замало.

По-друге, здатність системи державного управління виконувати поставлені завдання. Пам’ятаю, як ми з Кучмою реалізовували підтримку аграріїв. Протягом трьох місяців уся система влади включилася в роботу. Тоді вона ще залишалася монолітною, яку можна було назвати найбільш управлінською за всю історію України. Кучма її вибудовував за авторитарними принципами. Але на той час вона була працездатна. Тоді Україна мала історичний шанс втілити те, про що я кажу, і це відкинуло б усі небезпеки, які згодом реалізувалися. Натомість у кінці 2000-го вже почалися маніпуляції: система влади та управління сільським господарством стала давати збої. І на цьому тлі виросли агрохолдинги.
Почалася трансформація колгоспів і радгоспів, земля вивільнялася, зчинилася боротьба за неї через олігархізацію аграрного сектору. Так, вона мала й позитивні боки. У 1998–1999 роках аграрії працювали за бартером, міняли шкуру на шкуру. Людям видавали зарплату тирсою, соломою. І ті зміни, які відбулися, у будь-якому разі мали й корисний вплив. Уже у 2001–2002-му всі землі стали засівати, урожайність зросла, експорт також, з’явилися інвестиції. Але процес розвитку був некон­трольований із креном у бік агрохолдингів, які витісняли всіх інших. І система влади не впоралася з цією загрозою. Бізнес почав фінансувати владу й формувати собі парламенти, які працювали проти інтересів України. На сьогодні система управління розвалена.

Читайте також спецтему Бізнес на землі

Отже, два фактори важливі: політична воля і система управління. Без них нічого не станеться. Я переконаний, що певні дії в правильному напрямку будуть. Але дрібні кроки нам нічого не дадуть. Потрібні радикальні, вольові дії. Потрібні реформи в повному, найглибшому значенні слова. Концептуальні зміни, які приведуть до нової якості життя й можливостей економіки.

У цьому контексті слід обмежити ресурси й фінансові можливості тих, хто профінансував політичні проекти в сьогоднішньому парламенті. Якщо казати відверто, то я впевнений, що тільки новий політикум, який отримає великий кредит суспільної довіри, має шанс швидко змінити ситуацію. Бо нинішні система управління і рівень суспільної довіри не дозволяють повірити, що з цим завданням можуть впоратися швидко.

Якщо припустити, що мораторій скасують без запровадження необхідних змін, про які ви кажете, то які загрози виникатимуть?

— Те, що ми не покращуємо середовище для запуску ринку землі, — наслідок бездіяльності влади, як виконавчої, так і законодавчої. Якщо цей процес триватиме довго, то виникатимуть небезпеки. Якщо ринок землі запровадити в таких умовах, то бомба вибухне. Прикладів може бути багато.

Перше: у нас на сьогодні майже 3 млн га землі продані через корпоративні права. Це 700–800 тис. власників земельних паїв, які не знають, що вони продали. Якщо запустять ринок землі, то власники корпоративних прав можуть вийти на ринок. До початкових господарів тоді дійде, що їхня власність продана. Що вони зроблять, коли в них відкриються очі? У них, умовно кажучи, є родичі, які воювали в АТО й мають зброю. Вони можуть її використати.
Друге: у нас приблизно 10–15% паїв мають дво-, триповерхову власність, коли на пай претендують кілька людей. Якщо хтось із них захоче продати, то як це узгодити з іншими співвласниками? Можуть виникати конфлікти. І добре, якщо їх вирішуватимуть у суді, а якщо доходитиме до бійок і стрілянини?

Третє: є ціла низка підприємств, у яких чітко не визначено, хто реальний власник. Коли вони включатимуться в боротьбу за викуп землі, то що відбуватиметься серед їхніх власників? Почнуться розборки, які були у 1990-х.
Четверте: у нас мільйони гектарів продані в прихований спосіб. Яким чином? Наприклад, власнику паю потрібні гроші на лікування, навчання дітей або інші потреби. Він пішов до голови місцевої агрофірми й попросив гроші під заставу власного паю. Той узяв від нього розписку. Якщо ринок запустять, то власники, які купили такі паї, підуть їх оформлювати. А люди, що були попередніми господарями, скажуть, мовляв, я паю не продавав.
Усе це дрібні питання. А є й значно більші, пов’язані з транснаціональними корпораціями. Ви думаєте, що в них усе чисто в розподілі землі? Там така плутанина, що між ними можуть виникати проблеми аж до залучення влади та Нацгвардії. Урешті-решт, напруження може зрости до такого градуса, що ситуація вийде з-під контролю. Бо локальні «розборки» зі стріляниною не мають великого масштабу, а коли такі явища виникатимуть повсюдно, тоді буде пізно щось робити.

Яку частину законодавчих актів, потрібних для земельної реформи, уже ухвалили, і що саме ще треба ухвалити?

— Верховна Рада IV скликання ухвалила 75% потрібних законодавчих актів, передбачених у Прикінцевих положеннях Земельного кодексу. Залишилося 25%: роботи небагато. Не ухвалений закон про державний земельний іпотечний банк, закон про оцінку землі застарів, і немає закону про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності. Тобто крім трьох законів ми ухвалили всі. Їх було 11. 
Після парламенту IV скликання ніхто до цього навіть не повертався й нікого не цікавило, що було напрацьовано. Вони прийшли, як папуаси на нову територію, і почали свою програму. Для них основним питанням було запровадження ринку землі. Оскільки словосполучення «ринок землі» вже набридло, то його поміняли на «обіг землі». З того часу тільки торпедують оцей закон і більше нічого. 
Але головна проблема лежить у площині нормативно-правових актів на виконання законодавчої бази. Навіть ті закони, які ухвалив парламент IV скликання, у частині підзаконних актів не реалізовані на 70–80%. Наприклад, закон про розмежування земель державної та комунальної власності ухвалено, але виконання немає. Закон про кадастр ухвалили, а сам кадастр наповнений наполовину. Причому те, що легко, наповнено, а те, що важко, може наповнюватися роками.

Тобто ухвалення підзаконних актів і реалізація законів останніми роками просунулися приблизно на кілька відсотків. 

Кому вигідна нинішня ситуація із земельною реформою?

— Коли починалася земельна реформа в 1990-ті роки й пізніше, ліві політичні сили робили все можливе, щоб не дати людям землю та щоб земельна реформа не була результативною. Вони розраховували, що повернуться соціалістична система управління й «тайожний союз» у певній формі. І тим шкодили країні, маючи велику підтримку серед населення. Другий період почався, коли Кучма прорубав цю стіну й стали працювати механізми, які відкрили доступ до земельного ресурсу. Усі, хто мав гроші в Україні й не тільки, кинулися в аграрний бізнес. У них з’явилася ідея зібрати земельні паї в селян. Вони не хотіли розвитку системи захисту прав власників землі. Навпаки, якщо проглянути законодавчі зміни, то в селян права щоразу забирали: неадекватно врегулювали право оренди, зафіксували терміни оренди тощо. Вони хотіли зробити так, як із майновими сертифікатами. Тому не давали руху земельній реформі, якого потребувала країна. Але забрати землю в людей їм не вдалося.

А сьогодні ситуація така. У запуску ринку землі зацікавлені ті, хто при владі та хто має гроші. Водночас транснаціональні корпорації та міжнародні інституції чітко лобіюють ринок землі. Вони розуміють, що в Україні події можуть розвиватися по-різному, але якщо вони захоп­лять землю, то це вже буде другорядне питання. Тому політика останніх років полягала не в тому, щоб розвивати сімейне фермерство й сільську місцевість, а в тому, щоб використати цей ресурс, захопивши у власні руки. 

-----------------------

Іван Томич — президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України. Народився 1958 року на Івано-Франківщині. 1987-го закінчив Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут, згодом отримав ступінь кандидата сільськогосподарських наук. Довгий час займався агробізнесом. З 1997 року очолює різні галузеві об’єднання аграріїв. Депутат Верховної Ради IV скликання. 

Новини RedTram

Loading...