Суспільство 2017-10-05 18:20 Вікторія Малишева

Луганський квест

Усім прихильникам «русского мира» варто було б прожити один звичайний день у Луганську. Я про тих, хто мешкає поза межами «республіки», яка, на їхню думку, уособлює рай на землі чи щонайменше передмістя цього раю. Так, варто було б прожити один звичайний день так, як живе більшість мешканців «раю», тобто «республіки».

Спочатку до цієї казкової держави треба якось дістатися. І саме з тієї причини, що державою «республіка» вважає лише сама себе, дістатися сюди буде дуже важко. Поїзди — ні, літаки — теж ні. Тільки автобусне та пішохідне сполучення. Але просто це лише на папері. У житті таке випробовування не для слабких духом і тілом. Паспорт через постійні перевірки на кордонах і блокпостах перетворюється на папірець, почуття самоповаги зникає. Відчуваються втома, страх, бажання відмитися у всіх сенсах і якнайшвидше забути все побачене. Переїзди тривають довго, дуже втомлюють і лишають по собі неприємний післясмак. Хтось намагається одразу ж забути, хтось думає, що всі неприємності компенсуються вирішеними під час поїздки питаннями, хтось просто прагне не думати ні про що. Але якщо прихильник «русского мира» простоїть 6–12 год у тих чергах, змерзне зранку й спітніє вдень, зголодніє, то оптимізму в нього трохи поменшає: він думатиме наприкінці лише про санітарну зупинку та стілець для себе.

Сама «столиця» вразить увечері, коли попливе натовп зі школярів, пенсіонерів і працюючих. Вечір і ніч здивують найбільше. Цілком порожнє місто. Ніби всі ховаються від сутінків та чогось іще. Люди прагнуть затулися від темряви фіранками, зачиненими дверима, замками, телевізором… Хочуть нікуди не виходити й не бачити нічого до самого ранку. Така собі гра: хто з мирних громадян краще сховається від ночі. Майже як у «Мафію». Якщо пройтися вулицями міста близько сьомої, враження буде дивовижне. Більшої самотності не відчуєш ніде. Людей немає, машин немає, зупинки майже порожні. І це лише сьома година вечора, коли в мирний час працювала ще більшість крамниць, кав’ярень і закладів розваг. Але то було три роки тому, коли ввечері люди нікуди не поспішали й майже нічого не боялися… Ні, це все вже не про нас. Якщо треба щось купити, варто подумати про те зранку. Хоча ні, просто це необхідно вирішити до сьомої вечора. Знайти магазини, які працюють до двадцятої, можна, але ж треба буде кудись виїжджати, шукати їх, потім якось повертатися додому. А воно того варте?

Читайе також: «Безкоштовно» в «ЛНР»

Якось у мене в гостях була приятелька, яку я виштовхала з дому рівно о 19:00 — спрацював новий інстинкт. Вона не могла зрозуміти моїх хвилювань, а я квапилася викликати таксі, дивилася щохвилини на годинник, виглядала автівку. Дівчина приїхала до Луганська з великого міста, у якому транспорт працює майже цілодобово. І мої квапливі дії викликали в неї сміх: чого це я так метушуся? А коли вийшла на нашу темну вулицю, побачила, що ми єдині, хто стоїть біля воріт, зрозуміла мене. Потім пригадувала, як я виштовхувала її з гостинцями, розплачувалася з таксистом і домовлялася, щоби він підвіз дівчину до самого під’їзду. Пробувши кілька днів у «республіці», вона зрозуміла мене.

Інший клопіт — банки. Їх немає. Точніше, немає таких, які могли б переказати вам чи від вас кошти. Тобто в «республіку» треба їхати з грошима. Не з кредитками чи рахунком у валюті, а з валютою. І найнадійнішою з-поміж усіх є гривня. Так, гривню дарують у конвертах, збирають, позичають. Зараз це аналог долара, як колись. Тобто, збираючись до «республіки», треба взяти із собою гроші. Перевізників на зразок «Нової пошти» тут теж немає. Скажімо, подарувати комусь квіти з доставкою чи звідкись щось замовити майже неможливо. Є нелегальні перевізники, які не дають гарантій, працюють за передплатою та майже нічого не обіцяють. Це як дев’яності, коли вам призначають зустріч десь на зупинці незнайомі люди, віддають пакунок, перераховують ваші гроші за доставку, а на запитання, чому у вашій сумці все має такий дивний вигляд, відповідають, що це вони все переклали, аби речі не викликали підозри під час перевірок. То які там можуть бути таємниці, коли ваш пакунок розібрали й передивилися разів п’ять у дорозі?

Читайте також: Викреслений час

Пошуки диверсантів теж ніби з «Мафії», у яку ви починаєте грати, тільки-но перейдете кордон «республіки». Вас можуть затримати за вирощування марихуани (у нас це роблять споконвіку, заробляючи на тому), а паралельно перевірити на зв’язки з диверсантами та підрив місцевих пам’ятників. Або за порушення правил дорожнього руху, а заразом виявити «заборонену» літературу, скажімо, українські книжки, які ви перевозили. Це дуже небезпечні речі. Варто бодай раз викликати недовіру до себе в місцевої «поліції». До одного злочину дуже легко додати це кілька… Так, закони працюють дуже умовно. Лише в карних справах. Якщо ви, не дай Боже, потрапили до місцевих підвалів, ніяких адвокатів чи міжнародних комісій викликати не вдасться. Процес триватиме роками, і сподіватися лишатиметься хіба на те, що вас обміняють на когось із полонених чи у ваших діях через кілька років просто не знайдуть злочину. Але на це підуть місяці, роки, сили, здоров’я, віра, сльози, розчарування, молитви… Усе це страшні речі. Але їх треба пережити тим, хто, сидячи в шкіряних кріслах десь у великих містах, мріє про «русский мир», вірячи, що ми тут на правильному шляху. Просто приїжджайте сюди й подивіться на все зсередини. Знаєте, воно того варте. Розставляє всі крапки над невизначеними питаннями та наївними сподіваннями. Але для цього варто відірватися від свого монітора й приїхати сюди, аби пройтися нашими вулицями на самоті о сьомій вечора, коли ти лякаєшся власної тіні й майже біжиш до своїх воріт, щоб якнайшвидше зачинити їх за собою та опинитися в стінах власної домівки, затулившись від усього світу вигаданою реальністю кінострічок НЕ ПРО ВІЙНУ.

 

Новини RedTram

Loading...