Політика 2017-11-02 12:47 Лапаєв Юрій

В очікуванні змін – чи зробить ЄС крок на зустріч Східному партнерству

Що має зробити Євросоюз для того, щоб оживити цю програму

Європейська рада з міжнародних відносин (ЄРМВ) нещодавно оприлюднила аналітичний звіт щодо діяльності Східного Партнерства (СП) під назвою «Партнери для життя. «Східне питання», яке залишається без відповіді Європи» (Partners for Life: Europe’s Unanswered ‘Eastern Question’). Автор звіту - Ендрю Вілсон, професор в Університетському коледжі Лондону та старший політолог ЄРМВ. В звіті напередодні Саміту в Брюселі, розглядаються основні проблеми та виклики, які має СП, акцентується увага на можливостях і розроблені певні рекомендації.

Так, на думку автора, цей саміт відбудеться в дуже важливі для всієї Європи часи. Він може дати нове життя СП та використати потенціал цієї ініціативи, який поки що лишається здебільшого нереалізованим. Втім, навіть за таких умов автор не очікує різких та необхідних змін в політиці європейських країн.

За словами Вілсона, сама ініціатива СП мала на меті реформувати країни-учасниці, наблизивши їх до ЄС, але це виявилося занадто важким завданням. В Україні на його погляд реформування гальмується владою, свою роль грає і конфлікт на Сході країни. Напруженість розповсюдилась навіть у дружніх до Росії Білорусі та Вірменії. Чергове загострення збройного протистояння між Азербайджаном та Вірменією може спалахнути в будь-який час. Молдова, яку раніше розглядали, як єдиний успішний приклад реалізації програми СП, тепер є протилежністю і показує як можуть зіпсуватися всі європрагнення. Та й номінально проєвропейська Грузія теж показує здебільшого тенденції до централізації, однак темп реформ далекий від часів Саакашвілі.

Читайте також: У Європарламенті виступили за створення "Східного партнерства +"

Однією з головних цілей СП є перспектива набуття членства в Євросоюзі. І хоча ця мета є доволі довгостроковою, все ж таки країни-учасниці програми наполягають на обговоренні цих умов. Втім, за даними останніх досліджень, європейці налаштовані негативно до ідеї розширення ЄС на Схід. Зокрема опитування Eurobarometer навесні 2017 року показало, що ідею розширення ЄС підтримує лише 40% від респондентів, тоді як 49% висловилися проти цього. В той же час, за даними Вілсона, програма СП розглядається країнами ЄС по-різному: для одних – це максимальне зближення зі східними сусідами без гарантій членства, для інших – це замінник приєднання до ЄС. Треті бачать це як своєрідний «зал очікування», в якому можна «тримати» країну до того, як прийде час щось вирішувати. Це певним чином пояснює не зовсім послідовну політику ЄС. Адже замість пришвидшення євроінтеграційних процесів після початку конфлікту в Україні задля захисту тих країн, які знаходяться в зоні ризику, європейські політики вирішують зробити мінімальні зміни в керівних документах СП, не відмовляючись від нього, але й не роблячи рішучих кроків вперед. Прикладом є документ, ухвалений в 2016 році, «Двадцять результатів до 2020 року», в якому є розділ присвячений співробітництву в сфері безпеки, втім цей розділ не містить жодних реальних гарантій ЄС для країн, яким загрожує небезпека.

Читайте також: Едвард Лукас: Східне партнерство слід перезавантажити за допомогою нового політичного меседжа

Агресивна поведінка Росії також має свій вплив на розвиток СП. Більшість проблем, які мають зараз учасниці програми випливають з небажання РФ поважати їхній державний суверенітет. При цьому окремі члени ЄС, на думку автора, досі мріють про відновлення двосторонніх відносин з Москвою. Італія та інші країни виступають за повернення до діалогу з Кремлем, навіть без додаткових умов. Однак, таке ставлення до РФ та її, начебто, права на власну «сферу впливу» Вілсон вважає дуже ризиковим. Втой же час для Росії дуже важливо мати конфлікт з ЄС для відволікання уваги від внутрішніх проблем, навіть якщо конфлікту немає. При цьому, в разі якщо Європа відступить зі своїх позицій на Сході, це не призведе до стабільності. Це вже неодноразово показала Україна. Навпаки, коли ЄС певним чином зменшував свої зусилля, корупція в країні погіршувалася, а російське втручання ставало більш агресивним та дестабілізуючим. В решті, це вимагало запізнілого втручання ЄС, яке було менш ефективним.

За словами автора, для організаторів СП важливо розуміти особливості України, для більш ефективного проведення реформ. Для цього він пропонує вивчити чотири групи населення, з якими мають зіткнутися європейські політики. Перша – це реформатори, активні члени громадського суспільства, представники недержавних організацій. Їхня кількість різко виросла з 2014 року, часто вони мають союзників серед влади, інколи вони самі потрапляють в уряд. Але, як вважає Вілсон, певна частина реформ успішно відбулася не завдяки зусиллям реформаторів, а через інші причини: криза в торгівлі та державній фінансовій системі  2014-2015 років та бажання очистити країну від російських симпатиків. З цих причин стався значний прогрес – стабілізовано бюджет, внесені зміни до державних закупівель, реформовано енергетичний сектор, який раніше був традиційним важелем впливу для Росії, відновлення армії з фактичних руїн. Незважаючи на кількість розчарувань серед активістів, які відмовляються продовжувати свою боротьбу за реформи та наявність певної частини «грантоїдів», ЄС слід продовжувати свою підтримку громадського суспільства в Україні, вважає автор звіту, адже це – нова лінія фронту для СП.

Читайте також: Різне партнерство

Друга група – це контрреволюціонери, які шукають можливості повернуту стару проросійську систему, а з нею можливості для оборудок, корупції та власного збагачення. Негативним прикладом є провал створення Антикорупційного суду в Україні. Третя – націоналістичні рухи, які в першу чергу боряться проти РФ та за відновлення цілісності країни. Часто вони підтримують реформаторів, особливо в питаннях очищення влади, втім інколи їхня діяльність шкодить інтересам України за кордоном. Питання безпеки також можуть бути використані і в злочинних цілях, для прикриття корупційних діянь, на кшталт війни СБУ проти певних бізнес-структур або НГО. Четверта група – російські маріонетки. Як пишу автор, після революції 2014 року, прихильники Москви нікуди не поділися і здебільшого продовжують свою діяльність в політиці та бізнесі. Незважаючи на офіційну заборону, в українців зберігається доступ до російських пропагандистських ЗМІ завдяки медіа холдингам родини Януковича, як-от UMH Сергія Курченка, видання якого послідовно розповсюджують точку зору Кремля. Чи група News One Сергія Мураєва, яка активно просуває свого колишнього власника Рабіновича з його ідеєю миру з РФ за будь-яку ціну. Автор зазначає, що поки існує «система» Росія має шанси на повернення.

За словами Ендрю Вілсона, для більш ефективного співробітництва з Україною в рамках програми СП, ЄС необхідно виконати наступні рекомендації:

  1.  Повністю втілити існуючі домовленості та розпочати наступний раунд переговорів. Нова програма, в якій буде чітко вказано плани на майбутнє допоможе втілювати реформи більш охоче. ЄС необхідно постійно робити мікроальянси з країнами навколо задля досягнення навіть невеликих результатів в цьому великому процесі.
  2. Обрати правильну мову. Те, що керівництво ЄС заявляє публічно, має значний вплив на партнерів по СП, та на Україну зокрема. Часто учасники переговорів скаржаться на те, що представники Євросоюзу постійно роблять їм «холодний душ». Саме тому ЄС потрібно знайти більш позитивний тон, щоб висловити свою солідарність з Україною.
  3. Піти на певні поступки, щоб залишити країни СП залученими до процесу. При цьому більша гнучкість в своїх підходах не означає, що ЄС повинно відмовитися від певних умов, бо це послабить мотивацію проведення реформ. У випадку України – ЄС не може прощати все, пояснюючи це необхідністю вирішення українською стороною конфлікту на Сході.
  4. Залучити партнерів до процесу ухвалення рішень в ЄС. Крім того, важливо пояснити своїй внутрішній аудиторії, чому саме варто співпрацювати з східними країнами. Підтримка візитів експертів та політиків з країн-учасниць може стати чудовим підтвердженням того, що Європа цінує своїх партнерів.
  5. Фізично поєднати Україну з Європою. Мова йде про реалізацію проектів в сфері транспорту , як автомобільного так і водного. Не менш значущим є й зближення людей, отже необхідне подальше заохочення українців до безвізових подорожей до ЄС, розвитку доступних засобів транспорту та зміни умов роумінгу для українських мобільних операторів.
  6. Допомогти України отримати справжню енергетичну незалежність. Дуже важливими є інтеграція українських систем та підприємств до загальноєвропейських мереж газо- та електропостачання (ENPSOG та ENTSO відповідно). Очікується, що Україна зможе досягнути успіху в цьому швидше, ніж інші європейські країни. Крім того, перспективним є співробітництво між Україною та Польщею в енергетичній сфері. Мова йде про реалізацію реверсних поставок скрапленого природного газу з польських терміналів та проект «Енергоміст Україна-ЄС» в рамках якого планується скерувати частину українських електростанцій на експорт енергії до Польщі.
  7. Брати більш активну участь в миротворчому процесі довкола конфлікту на Донбасі. Віддавши ініціативу Німеччині та Франції, а також ОБСЄ, Євросоюз певним чином усунувся від вирішення проблем на Сході України. На думку автора, ЄС має призначити спеціального представника для України та долучитися до Мінського процесу. Також можливе розгортання неозброєної, цивільної місії від Європейського Союзу для покращення ситуації в регіоні в рамках Спільної політики безпеки та оборони.

Новини RedTram

Loading...