Економіка 2017-11-17 01:20 Лапаєв Юрій

Маленькі кроки. Енергетична співпраця України з ЄС

Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»

Ситуація у співпраці України та ЄС у сфері енергетики склалася неоднозначна. Якщо розглядати стратегічний рівень, то є низка проектів в енергетичній галузі, які потенційно цікаві Україні, але вони не потрібні європейським партнерам. І навпаки, є бажані для ЄС, але непривабливі, а інколи навіть проблемні для нашої сторони. Одним із головних чинників цього, на думку президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, є поточна політична ситуація. «Дедалі частіше поточна політична кон’юнктура дістає перевагу над стратегічними підходом», — підкреслив він. За його словами, усе, що зараз реалізується в енергетичному секторі Європи, — це проекти, які зазначені в Енергетичному союзі ЄС, створеному в 2015 році. Одним із положень останнього є розширення співпраці з країнами, які мають важливе значення для розвитку енергетичної галузі ЄС, її безпеки та стабільності постачань. 

Передусім це проекти в газо- та електропостачанні. А основний акцент в Євросоюзі робиться на 10-річному Плані розвитку транс’європейських енергетичних мереж (Trans-European Energy Networks, TEN-E). Офіційно затверджений Європейською комісією, він фактично є переліком інтерконекторів між наявними газотранспортними системами й електромережами різних країн. Завдяки цим з’єднанням можна перетворити сукупність різних національних мереж країн — членів ЄС на єдину систему. Як зазначає Гончар, досягнути повної однорідності для всіх 27 країн практично неможливо, адже ті різняться розмірами, потужністю, яка споживається, і станом мереж. Утім, головним аспектом є саме створення єдиної мережі, абсолютної гомогенності й не потрібно. У межах цього планується утворення кількох регіональних зон. «Тобто, наприклад, німецька та чеська газові мережі будуть у єдиній регіональній зоні з відповідним хабом. У контексті такої регіональної мережевої інтеграції Україна, як член Договору Енергетичного співтовариства та як країна, що має Угоду про асоціацію з ЄС, може розглядатися як партнер для реалізації окремих європейських проектів», — уточнив Гончар. 

Чиатйте також: Розвиток сонячної енергетики в Україні: питання національної безпеки

До того ж це допоможе досягти й стратегічної мети нашої країни: незалежно від членства в ЄС ми станемо частиною енергетичного ринку Європи. Адже обидва документи передбачають встановлення однакових правил на ринку для ЄС та України. На сьогодні реалізовано один великий проект — реверсне постачання газу зі Словаччини, який забезпечив незалежність від російського Газпрому.

Поряд із позитивними зрушеннями й перспективами є й певні проблеми. Триває активне обговорення можливості реалізації газогону «Північний потік-2» і другої черги «Турецького потоку». Обидва проекти в деяких країнах ЄС, зокрема у ФРН та Австрії, розглядаються виключно крізь призму бізнесу, без урахування політичного значення. 

Україна має можливості для реального успіху, якщо перенести співробітництво з площини усього ЄС, як великої, забюрократизованої системи, в прості та ефективні двосторонні стосунки на регіональному рівні

Під питанням й інші проекти. Так, за словами експерта, для України може бути вигідним імпорт скрапленого газу через Польщу, із СПГ-терміналу поблизу міста Свіноуйсьце. Інтеграція польської та української газотранспортних систем є частиною газового коридору Північ — Південь, що дає змогу транспортувати газ із терміналу СПГ у Свіноуйсьце до країн Центрально-Східної Європи, використовуючи транскордонні інтерконектори. Вартість нового інтерконектора порівняно невелика, до того ж ми маємо спільний кордон, без необхідності додаткового транзиту через треті країни.

Що стосується електроенергії, то наразі Україна має надлишок генерації та невеликий експорт до країн ЄС. Перспективним для української сторони є проект так званого енергомосту до Польщі й переорієнтація, зокрема, Хмельницької 

АЕС на експорт до цієї європейської країни. Втім, поки що польська сторона не показала великої зацікавленості в такому. Навіть більше, польські компанії певним чином намагаються не допустити вихід на ринок конкурента.

Схожа ситуація склалася й із нафтопостачанням. Є проект розширення нафтопроводу Одеса — Броди в напрямку на Польщу з тим, щоб у поєднанні з магістральним трубопроводом «Дружба» запустити постачання каспійської нафти до Словаччини, Угорщини й Чехії. Уся необхідна для цього технічна інфраструктура наявна, однак знову є проблеми в тому, хто перебуває «на іншому кінці труби». Єдиний у Словаччині нафтопереробний завод у Братиславі Slovnaft на 98% належить групі MOL (Magyar Olaj- és Gázipari Részvénytársaság — публічна компанія з обмеженою відповідальністю «Угорська нафта й газ»), а чеське виробництво належить PKN Orlen (Polski Koncern Naftowy ORLEN Spółka Akcyjna — акціонерне товариство Польський нафтовий концерн Орлен). Хоча обидві компанії здебільшого споживають російську нафту.

Читайте також: Міжнародна технічна допомога та інвестиції: регіональний підхід

 Водночас, як зазначає заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Наталія Бойко, зараз для України розпочався надзвичайно важливий євроінтеграційний етап в енергетиці, уряд ухвалив першу з моменту підписання Угоди про асоціацію Енергетичну стратегію України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність». Остання розділена на три етапи (до 2020-го, 2025-го та 2035-го), і на кожному з них є кілька великих цілей, для досягнення яких потрібно реалізувати низку проектів, зокрема й регіонального рівня. Так, на першому етапі передбачається завершення імплементації Третього енергетичного пакета, що дасть змогу створити повноцінні ринки природного газу й електроенергії відповідно до енергетичного законодавства ЄС. «Разом із завершенням інституційної інтеграції України до єдиної європейської системи газопостачання (ENTSO-G), а також виконанням більшої частини заходів з інтеграції нашої електромережі до європейської (ENTSO-E) ми матимемо змогу вивести наші ринки на абсолютно новий рівень», — підкреслила вона.

На другому етапі передбачено напрям на оптимізацію та інноваційний розвиток енергетичної інфраструктури (до 2025 року), робота в умовах нового ринкового середовища та фактичної інтеграції ОЕС України з енергосистемою Європи. Надалі це суттєво вплине на обґрунтування вибору об’єктів для реконструкції або нового будівництва в енергетичній сфері. Очікується й підвищення енергоефективності. За словами Бойко, завданнями цього етапу є запровадження механізмів залучення інвестицій (для заміщення застарілих потужностей новою енергетичною інфраструктурою) і підвищення якості корпоративного управління. 

Це, своєю чергою, відкриває шлях до приєднання української енергосистеми до ENTSO-E в режимі експлуатації та повної інтеграції в європейську систему транспортування газу ENTSO-G. На часі також розробка та початок реалізації плану впровадження «розумних» енергетичних мереж (Smart Grids) і створення розгалуженої інфраструктури для розвитку електротранспорту. У газовому секторі очікується забезпечення повного покриття внутрішніх потреб у паливі власними ресурсами через збільшення видобутку, а також оптимізація роботи ГТС відповідно до очікуваних сценаріїв її завантаження.

Читайте також: Процвітання починається із економії: енергоефективність як основа енергетичної безпеки та заощаджень на майбутнє

Як зазначила Бойко, третій етап ЕСУ (до 2035 року) спрямований на інноваційний розвиток енергетичного сектору й будівництво нової генерації. Вибір типу генерації залежатиме від прогнозної цінової кон’юнктури на паливо й інтенсивності розвитку кожного типу генерацій. Це, зокрема, має сприяти підвищенню рівня конкуренції між ними. Важливе значення також матиме й впровадження смарт-технологій для вирівнювання піків споживання.

На важливості регіональної внутрішньоєвропейської співпраці наголошує і спікер Сейму Литви Вікторас Пранцкетіс у своєму коментарі Тижню. «Важливо возз’єднати Європу не тільки політично, а й конкретними справами», — підкреслив він. Хоча Литва в Євросоюзі, але інтеграційні процеси далекі від повного завершення. Зараз реалізується низка проектів регіональної співпраці, які мають привести до глибшого об’єднання. Наприклад, в енергетиці Литва до сьогодні має певну ізольованість від Європи. «Ми поки що залишаємося в пострадянській системі БРЕЛЛ (енергомережа Білорусі, Росії, Естонії, Литви та Латвії) під регуляцією Москви, хоча могли б купувати електроенергію у Швеції або в Польщі», — зауважив Пранцкетіс. Також він заявив, що нещодавно запущений термінал прийому скрапленого газу міг би в перспективі постачати його до України. Тому, на його думку, дуже важливий розвиток таких загальноєвропейських проектів. Це і залізниця Rail Baltica, яка має з’єднати Естонію, Латвію, Литву, Польщу та Німеччину, і європейська транспортна магістраль Via Baltica. А також енергомости до Литви з Польщі та Швеції для постачання електроенергії, газогін із Польщі. «Це допомагає стати ближче», — вважає Пранцкетіс. Крім очевидного економічного, а такі проекти допомагають збільшити конкурентоспроможність як окремих підприємств, так і національної економіки загалом, є ще й певний політичний ефект. 

 

Новини RedTram

Loading...