Культура 2017-11-16 14:24 Петринська Наталя

100 років боротьби через 10 провідників

15 листопада у Києві відкрилася виставка “100 років боротьби: Українська революція 1917-1921”

Відкритість та відсутність пафосу. Саме така атмосфера панувала на відкритті виставки “100 років боротьби: Українська революція 1917–1921” у центрі столиці – біля Головпоштамту на Майдані Незалежності. Експозицію просто неба, що сформували 20 банерів, презентували голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович і один із її авторів Ярослав Файзулін.

Про що ця виставка? Передусім про те, якою була та революція та хто її очолював. Але це лише перший, видимий шар, адже експозиція наочно демонструє історичну тяглість української державності.  Адже, за словами В’ятровича, "сьогоднішня  українська держава є фактично спадкоємицею держави доби Української революції 1917–1921 років".

Експозиція, приурочена до 100-річчя проголошення УНР, демонструє як, починаючи з весни 1917 року, відбувалося становлення української держави. А саме як  формувався державний устрій, працювали урядові організації, вводилась українська грошова одиниця, діяла церква, розвивалися власне військо і флот, освіта й культура. "Завдання виставки -показати весь перебіг Української революції, визрівання політичної еліти та суспільства від ідей автономії до цілковитої незалежності, та головне до готовності захищати цю незалежність із зброєю в руках”, – розповів на презентації голова УІНП. До речі, на відкритті були присутні й ті, хто зараз захищає Україну зі зброєю в руках, – бійці батальйону імені Кульчицького.

Це вже не перша подібна виставка "під відкритим небом", яка популяризує донедавна невідомі, або спотворені радянською пропагандою імена та події (у жовтні у межах проекту "100 років боротьби за незалежність" на Софійській площі були представлені банери з найкращими воєначальниками Перших визвольних змагань). Власне, популяризації сприяє те, що організатори обрали формат цілковитої доступності і безкоштовності, тож такі виставки можуть побачити усі охочі, а не лише вузько фахова аудиторія. Це не виставка в суто мистецькому інституційному розумінні, а радше освітній проект, належним чином візуально втілений (для дизайну експозиції використані понад 250 документів і фотографій з різних архівів, зокрема й донедавна засекречених архівів КГБ). 

Читайте також: 100 років української революції: роздуми над причинами поразки крізь призму вищої школи

Тут представлені: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Володимир Винниченко, Павло Скоропадський, Євген Петрушевич, Номан Челебіджіхан, В'ячеслав Липинський, Софія Русова, Євген Чикаленко. Деякі постаті, які сформували галерею імпрези, і досі для багатьох українців є невідомими іменами. Приміром, Номан Челебіджіхан чи Софія Русова. Кримськотатарського політичного діяча й автора гімну киримли Ant Etkenmen ("Я Присягнувся") додали до галереї, щоб показати, що історія кримських татар є невід'ємною складовою української історії. А громадська діячка й одна з піонерок українського жіночого руху Софія Русова є символом емансипації та українізації. За гетьманату вона очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, активно сприяла дерусифікації шкіл і доклалася до створення програми єдиної діяльної школи з національним характером.

Деякі ж постаті вважаються контроверсійними, здебільшого через тривалу радянську пропаганду, але не тільки. За словами організаторів,  до них вже підходили люди, обурені тієї чи іншою постаттю галереї (закидаючи, що декого не треба було давати, бо він був "бездарним політиком" чи недостатньо "приклався до української незалежності"). Але організатори вирішили представити й тих, хто робив помилки, з дидактичної метою, – для того, щоб ми їх не повторили. "Українська революція 1917-1921 років" – один із найважливіших уроків історії для нас, що демонструє жертовність українців у боротьбі за свободу, а разом з тим застерігає як дорого може коштувати незгода між ними”, – розповів пан В’ятрович.

Історик Ярослав Файзулін пояснив Тижню принцип добору героїв для виставки та розповів про свою улюблену постать: "Ми намагалися подати найоптимальнішу позицію як з погляду історичної науки, так і з погляду суспільства. Щодо постатей, які тут представлені, особисто у мене найбільшу симпатію викликає голова Директорії, головний отаман Симон Петлюра. Людина, яка очолювала українську державу в найдраматичніший період її існування. Неоднозначне ставлення до Петлюри – це наслідок того, що 70 років це ім'я всіляко спотворювалося.

Чиатйте також: Франк Сисин: «Україна, якої не існувало на політичній мапі світу на початку 1917 року, на зорі 1918-го вже там була»

Я детально досліджую те, як відбувалося формування погромницького міфу навколо Петлюри. Відразу після його вбивства, а це сталося у травні 1926 року, на екрани радянських кінотеатрів вийшла стрічка "П.К.П." ("Пілсудський купив Петлюру"), де формується ціла низка негативних образів щодо головного отамана УНР. У фільмі його звинувачують у запроданстві, погромництві, в розкраданні і так далі. І ця політика тривала впродовж усього XX століття. Більшовики робили все для того, щоб не тільки знищити лідерів українського руху – Петлюру, Бандеру, Шухевича, а й щоб втоптати їхні імена в багно, щоб вони більше ніколи не поверталися".  

Але вони повернулися.

Уявити подібну виставку на центральній вулиці столиці ще чотири роки тому було б неможливим. Тоді Майдан був осередком концертів Таїсії Повалій, Ані Лорак, "йолок" та інших розважальних заходів, які в уявленні Януковича і Ко мали уособлювати українську культуру (про історію взагалі краще промовчати). Але Майдан виборов своє право на такі виставки, як "100 років боротьби: Українська революція 1917-1921",  що діятиме півроку. 

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...