Економіка 2017-11-27 12:18 Крамар Олександр

Знову на гачок? Енергетична залежність повертається

Як Україні штучно нав’язують нові формати прив'язки до ворога в енергетиці

З наближенням опалювального сезону в Україні знову постало питання забезпечення паливом теплових електростанцій (ТЕС), які працюють на антрацитовому вугіллі. Донедавна його використовували для виробництва більш як третини всієї електроенергії на ТЕС. В Україні антрацит видобували на нині окупованих Росією територіях Донеччини та Луганщини. Тож загроза припинення його поставок була одним із основних аргументів проти розірвання економічних контактів із захопленими ворогом теренами. 
Тиждень не раз звертав увагу на те, що залежність української енергетики від антрациту перебільшена й може бути успішно усунута завдяки належним зусиллям уряду та генеруючих компаній . І весна 2017 року засвідчила, що це справді реально: споживання антрациту вдалося зменшити в рази, а на більшості ТЕС узагалі припинити (див. «Чи є життя без антрациту», № 19/2017). Тиждень також писав про можливість і надалі зменшувати його споживання, а відтак цілковито відмовитися від імпорту з підконтрольної ворогові території: чи то з ОРДіЛО, чи то з РФ. 

Читати також: Чи є життя без антрациту
Різко завищені офіційні прогнози споживання та імпорту антрациту могли справдитися лише в разі повернення до політики штучного нарощування його споживання ТЕС унаслідок лобіювання олігархами та бездіяльності чи навіть сприяння влади. На жаль, так і сталося. Скориставшись зниженням уваги громадськості до ситуації в енергетиці після весняних успіхів, олігархи та пов’язані з ними галузеві чиновники вирішили відмотати ситуацію назад. Тож у розпал опалювального сезону Україна ризикує стати заручницею чергової, цього разу цілком рукотворної, залежності від ворога в одній із ключових для національної безпеки галузей — енергетичній. 

Старі міфи, нові масштаби
Затягування олігархів і влади з диверсифікацією джерел постачання антрациту та переведення ТЕС на альтернативне газове вугілля було одним із аргументів блокування постачання цього палива з ОРДіЛО громадськими активістами минулої зими. Потреби в антрациті задовольняли переважно поставки з РФ і раніше. Так, у 2016-му вони становили 69,8% усього його ввозу (66,7% за вартістю). Проте у 2017-му ситуація лише погіршилася. Попри заявлені навесні наміри Міненерговугілля заборонити постачання з Росії енергетичного вугілля, по факту за дев’ять місяців на українські ТЕС надійшло звідти 2,9 млн т антрациту (88% загального обсягу), тоді як із ПАР — лише 369,1 тис. т (11%), зі США — 45 тис. т. 
При цьому нарощувалося постачання антрациту з РФ штучно. По-перше, були всі можливості завозити його з ПАР чи США. По-друге, навіть обсягів із ПАР і США, які фактично надійшли, могло вистачити за умови роботи антрацитових блоків станцій на критично необхідному мінімумі, як це було навесні. 
Наприклад, у вересні 2017-го наші ТЕС спожили вже 445 тис. т антрацитового вугілля, а надійшло його на станції за цей період 435 тис. т: левова частка з РФ (316 тис. т), решта з ПАР і США (119 тис. т). При цьому лише 80,4 тис. т використала Луганська ТЕС, яка забезпечує фактично відрізані від енергоінфраструктури країни території Луганської області. Ще 83 тис. т спожили ТЕЦ і котельні. Ці 163,4 тис. т і є тим критично необхідним мінімумом, який, як бачимо, в основному могли задовольнити навіть фактичні поставки з-за моря. 

Читайте також: Економічний контрудар. Хто лобіює співпрацю з Росією
Натомість найбільшими споживачами антрациту у вересні стали ТЕС, у роботі яких критичної потреби не було. Наприклад, Слов’янська, що входить до ПАТ «Донбасенерго», — 162,9 тис. т, або 36,6% усього його споживання, а також Криворізька й Придніпровська — відповідно 64,1 тис. т і 47,7 тис. т (ДТЕК Дніпроенерго Ріната Ахметова). Для порівняння: у значно холоднішому проти вересня квітні всі ТЕС (крім ЛТЕС, яка працювала в режимі енергоострова) спожили лише 39,9 тис. т антрациту й переважно не працювали або працювали на мінімальних потужностях.
Наочною ілюстрацією проігнорованих можливостей мінімізації споживання антрациту є збільшення споживання в III кварталі порівняно з II майже у 2,5 раза — з 0,42 млн т до 1,04 млн т. А в жовтні лише за один місяць воно перевищило показник усього II кварталу (0,57 млн т), хоча до нього входить і квітень, частина якого, як і частина жовтня, також належать до опалювального сезону. 
Найбільше (у понад 10 разів) спалювання антрацитового вугілля наростила Слов’янська ТЕС — із 38,9 тис. т у II кварталі до 417,9 тис. т у III. У минулому її формальних власників пов’язували із «Сім’єю» Януковича, а останнім часом у ЗМІ стали з’являтися повідомлення про лобіювання її інтересів в енергобалансі країни міністром енергетики. Ішлося також про ймовірне постачання на станцію великих обсягів антрациту з ОРДіЛО вже після введення заборони на переміщення звідти вантажів. 
Іншими лідерами спалювання антрацитового вугілля стали Придніпровська та Криворізька ТЕС, що входять до ДТЕК Ріната Ахметова. У II кварталі вони спалили 30,7 тис. т антрациту, у III — 373,1 тис. т, а в жовтні, лише за один місяць, — 268,9 тис. т. Натомість державні ТЕС Центро­енерго антрацит фактично не споживали.
Очевидно, що якби тенденція до мінімізації споживання антрациту, яка спостерігалася у II кварталі, тривала й у липні — жовтні, то лише за ці чотири місяці можна було б заощадити до 1 млн т, тобто фактично весь обсяг, імпортований за цей час із РФ. 

На круги своя?
Перед загрозою запровадження цілковитої заборони на імпорт антрациту з РФ навесні в ДТЕК запевняли, що вугілля з їхніх шахт у РФ їм потрібне для постачання на Луганську ТЕС, оскільки вона не має залізничного сполучення з підконтрольною Україні територією. Ввозити антрацит на Придніпровську та Криворізьку ТЕС у компанії обіцяли з альтернативних джерел: Південної Африки чи Сполучених Штатів. 
Натомість по факту більша частина спаленого на згаданих двох ТЕС вугілля надійшла саме з Росії. 23 жовтня в компанії повідомляли про прибуття в порт «Південний» лише сьомого за цей рік балкера з ПАР із 75 тис. т антрациту, а загальний ввезений звідти для ДТЕК обсяг, за інформацією прес-служби, сягнув 450 тис. т. Нагадаємо, тільки за липень — жовтень на Придніпровській та Криворізькій ТЕС спалили 642 тис. т антрациту здебільшого російського походження. Врешті, про пропорції імпорту ДТЕК антрациту дає уявлення і звітність компанії за перше півріччя: з Шахтоуправління «Обухівське» в Росії до України за цей час ввезли 469 тис. т антрациту, з інших джерел — лише 186 тис. т.
До кінця року, за повідомленнями ДТЕК, із ПАР законтрактовано ще 225 тис. т, однак цього обсягу за нинішніх темпів спалювання не вистачить і на місяць навіть для однієї Криворізької ТЕС. А це свідчить про те, що в ДТЕК і далі дотримують стратегії забезпечення всіх своїх станцій (а не лише Луганської ТЕС) саме вугіллям із РФ. 

Читайте також: Хімічна атака. Російський демпінг наступає
Фактично за сприяння чи бездіяльності менеджменту ДП «Енергоринок», Укренерго та чиновників Міненерговугілля українським споживачам знову штучно нав’язують надмірну залежність від дорогої електроенергії ДТЕК та Донбасенерго, виробленої з антрациту, який постачається з РФ. 
Звісно, ЗМІ та суспільство представники ДТЕК, як, до речі, і міністр енергетики Ігор Насалик, переконують, що ТЕС, які використовують імпортований (як ми вже зазначали, переважно російський) антрацит, мінімально завантажені роботою, покриваючи лише періодичні дефіцити, що виникають, зокрема, у зв’язку з ремонтами блоків АЕС. 
Однак факти свідчать про інше: за найменшої можливості ДТЕК максимально використовував антрацитові потужності, як-от у випадку з Криворізькою ТЕС. При цьому спостерігаються значні штучні обмеження на виробництво струму поряд розміщеними Запорізькою та Южно-Українською АЕС. 
Наприклад, у серпні й вересні, коли АЕС давали в енергосистему мінімум струму, а третина блоків перебувала на плановому ремонті, все одно зберігалися значні обмеження на виробництво ними електроенергії. Так, 28 серпня три блоки (тобто половина) Запорізької АЕС перебували на ремонті, при цьому диспетчерський графік передбачав генерування 2,5 ГВт із можливих 3 ГВт, на ХАЕС — відповідно 0,65 ГВт замість 1 ГВт потужності блоку, який на той час працював. Таким чином, згадані електростанції були завантажені на 65–80% потужності. Схожа ситуація склалася й 21 серпня, коли АЕС виробили чи не найменше струму. Диспетчерські обмеження торкалися і Южно-Української АЕС, яка, скажімо, 10 серпня видала лише 80% потужності блоків, які тоді були в дії. 17 серпня на ЗАЕС працювало чотири блоки потужністю 4 ГВт, але диспетчерські обмеження не дозволяли видавати в мережу більше ніж 3,2 ГВт. Рівненська й Хмельницька АЕС у той час були завантажені трохи більш ніж на 60% своєї потужності. 
Аналогічна ситуація спостерігається й останнім часом. Наприклад, 31 жовтня ЗАЕС могла виробити 4 ГВт струму, однак через диспетчерські обмеження генерація не перевищила 3,5 ГВт, Южно-Українська АЕС могла видати 2 ГВт, але була обмежена 1,5 ГВт. Таким чином, лише ці дві атомні станції за добу недовиробили 24 млн кВт•год електроенергії, на заміщення яких на Криворізькій чи Придніпровській ТЕС (ДТЕК) та Слов’янській ТЕС (Донбасенерго) довелося спалити до 10 тис. т антрацитового вугілля, закупленого у ворога. 
На цьому тлі демонстративні заходи ДТЕК, що мав би докладати зусиль до зменшення залежності від закупівлі вугілля у ворога, видаються радше прикриттям. Справді, 27 жовтня Придніпровська ТЕС перевела енергоблок № 7 потужністю 150 МВт на газове вугілля, а в листопаді планується запустити на газовому вугіллі енергоблок № 8. Це дасть змогу заміщати щомісяця до 90 тис. т імпортованого антрациту газовим вугіллям, яке видобувається в Україні. На сьогодні навіть один переведений на газове вугілля блок згаданої ТЕС дає змогу спалювати його більше, ніж антрациту. Однак, як уже було зазначено, усе це з надлишком компенсується шаленими темпами спалювання антрацитового вугілля на іншій ТЕС — Криворізькій (ДТЕК). Ця потужна станція без критичної потреби для енергосистеми України лише нарощує споживання імпортованого (переважно з РФ) палива. 
Блокада на початку року засвідчила, що змусити приватних монополістів швидше й масштабніше диверсифікувати поставки та переводити на газове вугілля свої ТЕС можна, якщо повністю заблокувати імпорт вугілля з РФ: або на рівні держави, втіливши в життя досі не реалізовану весняну ініціативу Міненерговугілля (МЕВ), або силами громадськості. Інші механізми просто не працюють і сприймаються приватними монополістами як необов’язкові рекомендації. Приміром, прогнозна структура палива для ТЕС і ТЕЦ країни, складена МЕВ у травні 2017-го, передбачала цього року імпорт з Африки й США 4,66 млн т, а з Росії — лише 91 тис. т. Зокрема, поставками з-за моря мали бути цілком забезпечені потреби Придніпровської, Криворізької та Слов’янської ТЕС. 
Однак усе було з точністю до навпаки: генеруючі компанії цілковито проігнорували державу позицію без належної реакції на це уряду. На одному з нещодавніх засідань Громадської ради з підготовки до осінньо-зимового періоду заступник міністра Ігор Прокопів наголосив, що «питання Міненерговугілля — формування державної політики в енергетичній галузі — не менше і не більше». А от те, провадиться ця політика на практиці чи лишається на рівні побажань, схоже, нікого не цікавить. 
Тим часом навіть у планах Міненерговугілля на наступний 2018 рік передбачено спалювання все ще невиправдано великих обсягів імпортованого антрацитового вугілля. Зокрема, 1,1 млн т тільки Слов’янською ТЕС за очікуваного споживання українськими тепловими електростанціями загалом 3,67 млн т і 4,95 млн т усіма споживачами. При цьому без Слов’янської ТЕС чи принаймні без більшої частини генерованого нею струму, як показала весна 2017-го, цілком можна обійтися. Ця станція навесні майже весь час простоювала, і нічого страшного не трапилося. 
1,2 млн т російського антрациту, як і раніше, планують спалити на Луганській ТЕС. Хоча саме цю станцію та залізничну інфраструктуру першою треба було підготувати до використання українського вугілля або принаймні антрациту з Африки чи США. Адже вона все ще ввозить паливо тільки з РФ чи ОРДіЛО, тобто виключно з території ворога. При цьому, на відміну від попереднього опалювального сезону, ЛТЕС уже не постачає струму в ОРДіЛО, тож окуповані території більше не залежать від її роботи. Таким чином, не можна виключати спроб шантажу України припиненням постачання вугілля в розпал опалювального сезону. 

Читайте також: Привид металургійного колапсу
Попри переведення більшої частини блоків Придніпровської та частини Криворізької ТЕС на газове вугілля, ці дві станції у 2018-му за планом мають усе ще спожити до 0,97 млн т антрациту. Якщо остання найближчим часом не може бути переведена на вугілля газової групи, яке із запасом видобувається на підконтрольній Україні території, то необхідно бодай використовувати її потужності протягом наступного року на мінімумі, як це вже робили навесні 2017-го. Упродовж майже всього року країна цілком може обходитися без її струму. 
Дефіцитний в Україні антрацит, імпортований переважно з ворожої країни, припустимо використовувати лише тоді, коли бракує потужностей і виникає загроза віялових відключень. Натомість останнім часом його знову спалюють так, ніби він удосталь видобувається на підконтрольних Україні територіях. Якщо так триватиме і далі, Україна цілком штучно ставатиме дедалі більше залежною від ворога, а ціна струму для кінцевих споживачів лишатиметься дуже завищеною. 

Новини RedTram

Loading...