ut.net.ua 2009-12-18 00:00 Яременко Сергій

Кандидатська міфологія

Будь-хто з претендентів на місце Володимира Стельмаха потрапить в залежність від МВФ

 

Термін повноважень голови НБУ Володимира Стельмаха спливає, однак президент спробує залишити його на місці до завершення своєї каденції. Можливо, Володимир Стельмах затримається до весни – спочатку через зрив терміну каденції, потім буде не до його відставки. Утім, навіть якщо пан Стельмах піде у відведений законом термін, нічого в політиці Нацбанку не зміниться – автоматично діятимуть умови кредиту stand buy від МВФ.

 
На запитання «Хто буде наступний і що він робитиме?» відповідь одна: особи, які розглядаються як кандидати, ніде не висловлювали засад майбутньої монетарної політики. Але ж вона потребує кардинальних змін з огляду на необхідність подолання кризових явищ. Претенденти на посаду голови Нацбанку – носії міфів докризової ідеології, вони вважають за потрібне боротися з інфляцією будь-якими засобами, їм властиві абстрактна монетарна політика, спрямована на знищення національної економіки, і помилкові твердження про доцільність плаваючого курсу, що в принципі несумісний із перехідною економікою. До речі, в Україні валютна політика взагалі шизофренічна – проголошується плаваючий курс, а потім вживаються всі заходи для утримання його стабільності. І таке роздвоєння мети спостерігається багато в чому. При цьому курс утримують найшкідливішим для економіки способом: грошовим голодом, який призводить до руйнування економіки, що, своєю чергою, розхитує той самий курс. І так по замкненому колу.
 
Загалом у НБУ не політика плаваючого валютного курсу, а плаваюча валютна політика. Він не оголошує меж, у яких рухатиметься гривня. Як наслідок – підприємства не можуть нічого прогнозувати у своїй діяльності. Така політика супе­речить здоровому глузду, звісно, потрібні інші підходи, але їх не знайдеш у заявах потенційних голів НБУ. Будь-хто на місці Стельмаха ще ретельніше застосовуватиме ті згубні принципи, що реалізуються зараз. Міст і далі будуватимуть уздовж річки, а не впоперек. Не можу сказати, що ніхто цього не розуміє, але ж ніхто не розкриває причин, що привели економіку до кризи. Головними визнаються відсутність реформ та інші абстрактні недоліки.
 
Зрозуміло, що безпорадність керівництва НБУ визначається умовами stand buy, які передбачають жорстку монетарну політику, високі відсоткові ставки і плаваючий курс. Безумовно, це невідворот но веде до знищення національної економіки, особливо в умовах світового економічного спаду. Ту інфляційну та курсову надбавку, яка могла б допомогти національним виробникам, чомусь віддають іноземним компаніям. Або, наприклад, ставка запозичення. Про яку конкурентоспроможність можна говорити, якщо гроші в країні продають не дешевше ніж 25% річних, а за кордоном ставка майже нульова, до того ж є фінансова урядова допомога у нечуваних для нас обсягах. Мені зрозуміла позиція банків, які за відсутності стратегії держави зі збереження фінансового сектору необачно залучають кошти під ті самі 25% річних. Але це безперспективно, бо хвора економіка не має такої рентабельності. Дії банків зрозумілі з огляду на їхню короткострокову мету – виживання. При цьому закладається фундамент розбалансування секторів економіки та переростання кризи в системну. І Нацбанк неспроможний переломити цю тенденцію.
 
Не виходять рецепти кандидатів на посаду голови НБУ і за межі традиційних заклинань міжнародних організацій (насамперед МВФ та Світового банку) щодо оздоровлення банків. Немає чітких принципів виокремлення та вирішення проблем хворих структур і всієї системи. Хвороба поширюється і, здається, консервується на майбутнє. Закріпилося певне протистояння – спочатку банки, а потім клієнти стали не виконувати зобов’язання. І така позиція влаштовує обидві сторони. Але ця хитка рівновага колись порушиться. І це станеться за мовчазної згоди НБУ, який також дозволяє банкам не виконувати зобов’язань перед ним. Цікаво тільки, хто перший не витримає.
 
Набір таких стандартних рекомендацій, як відкритість, капіталізація, прозорість та інші традиційні заходи, не приводить до усунення базових причин руйнування фінансової системи і не формує нових принципів роботи. А це де-факто вже здійснюється. Входження держави – НБУ рефінансуванням, а уряду капіталізацією – потребує відповіді на запитання про обсяги, статус, відповідальність цих фінустанов, подальші принципи їхнього розвитку тощо. Не менш гостро постає проблема фактично припинення кредитування економіки, що невідворотно призводить до погіршення активів банківської системи, неповернення наданих кредитів і зрештою до її руйнування.
 
Банківський сектор бачить безперспективність такого розвитку, але сам без НБУ змінити обставини не може. Таким чином, потрібна миттєва реакція регулятора для виправлення цієї ситуації. Але він є заручником низької ліквідності та жорсткої монетарної політики для стримування курсу. Верхівка комерційних банків обурюється, але боїться висловитися вголос, тому що НБУ має достатньо важелів, щоб знищити ту чи іншу установу. Така модель поведінки вкоренилася восени минулого року: наробивши безліч помилок, керівництво Нацбанку не змінили і навіть не притягнули до відповідальності.
 
Найбільший прояв цинізму НБУ – заяви у вересні цього року про утримання курсу будь-яким чином. Нехай заради цього знищать економіку, НБУ це не стосується, бо він за неї не відповідає, а тільки за курс. А хто ж відповідає за економіку держави загалом? І це є виявом помилковості застосованої моделі МВФ щодо розподілу монетарної та економічної влади. Та ще й їхньої незалежності одна від одної. А в Україні це виливається не так у незалежність, як у цілковиту безвідповідальність перед країною.
 
Окреме питання – взаємодія з урядом. Загалом НБУ чинив правильно, відмовляючись вмикати друкарський верстат. Але ж з огляду на необхідність виходу з кризи постає питання: чим наш верстат гірший від верстата Обами? Це міф монетаристів, що країна не може друкувати гроші, бо це призводить до інфляції. Це відповідає відносинам метрополії з колоніями, які не мали права друкувати більше грошей, ніж вони отримали товарів від метрополії. Саме тому ми їх друкуємо тільки після чергового траншу від МВФ. Така позиція абсолютно не відповідає інтересам країни. Але потенційні претенденти на посаду голови НБУ навряд чи запропонують і зможуть реалізувати іншу модель.