Суспільство 2017-12-19 10:50 Трегуб Ганна

Реформа науки. З багатьма невідомими

Якщо словом 2016 року, на думку лінгвістів Оксфордського словника, стала «постправда», то словом 2018-го в межах України буде «реформи». І то не в риторичному вимірі, а вельми навіть практичному, адже дано старт трьом із них — освітній, медичній та пенсійній. До цього прикута медійна увага, і вагомий шмат суспільного дискурсу обертається так чи інакше також довкола них, та як-не-як у всіх трьох лейтмотивом є осучаснення сенсів і практик, якісні зміни конкретно взятої царини, що реформується. У їхній тіні ховається питання реформи української науки, дискусії щодо якої точаться давно.

Якщо визначити ухвалення нових або оновлених базових законів у кожній сфері як момент старту певної реформи, то з упевненістю можна сказати, що за цим критерієм перебудова науки в нашій країні стартувала. 15 січня 2016 року в газеті «Голос України» було опубліковано нову редакцію вітчизняного Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», що модернізує законодавчі підвалини для провадження зазначеної вище діяльності. Так, у процесі ухвалення цього нормативно-правового акта й тих новацій, які він закладає, не було широкої інформаційної кампанії, як, скажімо, у базового Закону «Про освіту» й концепції нової української школи. Доволі часто початковий задум якоїсь справи та її фінал — це дві зовсім різні речі.

Яка температура в палаті?

Держава — це складна система. І для того щоб зрозуміти, що коїться з різними її елементами, як ними керувати оптимально й прагматично та як цей стан поліпшити, потрібен інструмент ауди­ту. Для початку нам слід з’ясувати, що ми маємо. Якраз для вітчизняної науки це питання вельми нагальне, адже в Україні майже ніхто не знає, який у нас стан справ загалом і конкретно у сфері науки. На це питання важко відповісти і МОН, і Кабміну, і самим науковим організаціям. Цифри бюджетного фінансування наукових установ і наукової сфери нічого не кажуть про якість того, що відбувається в цій галузі, яким є стан науково-дослідницької інфраструктури як в установах НАНУ, так і в університетах. 

Відома також і кількість дослідників, проте ніхто не знає, скажімо, реальної ситуації щодо того, яка частина науковців НАНУ викладає в університетах, скільки студентів виконують наукові дослідження на потужностях цього центру, наскільки це проникнення та схрещення високе тощо. Аудит у сфері науки вельми на часі, бо саме на основі його аналітичного звіту можна було б чітко проаналізувати поточний її стан і процеси, що в ній відбуваються. Наприклад, встановити, як саме на практиці в нас пов’язані освіта й наука, і відповідно обирати оптимальну модель організації останньої. Без цього важко розуміти, як саме конструювати модель функціонування вітчизняної науки. На рівні країни треба порушити це питання системно, запитати, що та де розвивається краще: в НАНУ чи у вишах, де є наукові школи, спеціалісти, бази для досліджень? 

Читайте також: Позбавлені грунту. Чому Україна відстає в інноваціях

Наша держава почне розв’язувати низку глобальних, структурних проблем тільки тоді, коли перед нею постане питання стратегії розвитку науки. В Україні сутужно з практиками формувань політик і довготривалих стратегій, із визначенням перспективи, куди рухаємося. Очевидно, що згадана робота має поручатися не суто міністерським чиновникам, президентові чи Кабміну. Створення незалежної експертної інституції, яка взяла б вирішення цих завдань у свої руки, — одна з необхідних частин реформи нашої науки. 

За рибу гроші

Реформування певної галузі абсурдно було б зводити просто до виділення їй більшої кількості грошей. Фінанси — це інструмент, який треба навчитися прагматично й оптимально використовувати. Чи має наша країна кошти на науку? Так, має, нехай і невеликі. Якщо поглянути на закон про бюджет на наступний або будь-який із попередніх років, то там обов’язковими є додатки зі статтями як напов­нення держскарбниці, так і видатків.

Нещодавно ухвалений бюджет на 2018-й передбачає видатки на наукові дослідження на рівні 7,7 млрд грн, які поділені між 28 розпорядниками. Левова частка цих грошей надійде до НАНУ, галузевих академій і МОН. Порівняно з минулим роком усі академії, крім мистецьких, мають отримати більше фінансування. Видатки на НАН зростуть на 30% і сягатимуть 4,2 млрд грн (із них 3,5 млрд грн — на дослідження). Збільшено також витрати на дослідження в системі вищої школи: на ті, які виші проводять до 698 млн грн. Суму внеску України за участь у програмі «Горизонт 2020» збільшено до 232 млн грн.

Згідно зі звітом Організації економічного співробітництва і розвитку (OECP) стосовно науки й технологій, витрати на наукові дослідження й технічні розробки є основним показником, який відображає рівень докладених певною країною інноваційних зусиль. CEDOS, аналізуючи основні тенденції в цих сферах, зазначає, що коли у 2000 році частка наукових досліджень і технічних розробок у вітчизняному ВВП становила 1,2%, то у 2014-му вона майже вдвічі зменшилася — 0,66%. Для порівняння: середні валові видатки на НДТР у країнах ОЕСР у 2013-му становили 2,36% ВВП, а в країнах ЄС — 1,91% ВВП. Можна знайти різну інформацію про відсоток внутрішнього валового продукту, який наша держава виділяє на сферу науки, — від 0,2% до 0,9% ВВП. Показник у 0,9% ВВП видатків на науку забезпечує їй рівень виживання, а вищий починає давати економічний ефект. Як правило, на науку витрачають від 2% до 5% ВВП.

Читайте також: Ворожіння на порожньому мозку

Крім НАНУ, галузевих академій наук і МОН, що розподіляє кошти на науку в університетах, є ціла низка міністерств та інших установ, які мають окремі статті бюджетного фінансування на прикладні наукові й науково-технічні розробки, скажімо, у сфері соцполітики, рибного господарства або в аграрній галузі. Цьогоріч понад 355 млн грн розпорошені між 20 різними відомствами та міністерствами на оплату прикладних досліджень і наукових експертиз, а також на підготовку аспірантів і докторантів. Про ці гроші, що спрямовуються розпорядникам, які в загальному дискурсі не асоціюються з наукою, практично ніколи не згадують і не включають їх у загальну цифру державних видатків на сферу науки. 
Чи таки проводять у міністерствах ті оплачені з коштів платників податків дослідження — питання риторичне. За радянського часу при різних міністерствах республіканського та всесоюзного рівнів були спеціалізовані наукові інститути й конструкторські бюро, які займалися тими самими науково-технічними та технічними розробками, потрібними конкретно взятій управлінській установі. Поки що немає механізму аудиту, чи витрачаються ці гроші саме на наукову діяльність і якою є її якість, чи не дублює вона ту, яку провадять у вишах, системі НАНУ та галузевих академіях. Порівняно з видатками на НАНУ ці невеликі, проте, очевидно, їх можна витратити оптимальніше та явно з вищим коефіцієнтом корисної дії.

Прикметно, що в основні напрями бюджетної політики на 2018–2020 роки, розроблені Міністерством фінансів України, передбачено також створення нової системи управління та фінансування науки. Серед шляхів реалізації цих прагнень ідеться про зміну системи бюджетного фінансування наукових досліджень, збільшення частки грантового фінансування в загальному обсязі державної підтримки наукових досліджень і розробок, створення та забезпечення роботи Національного фонду досліджень України на основі системи проектного грантового фінансування, побудову нової системи оцінювання ефективності наукових установ і наукової діяльності вишів.

За якою схемою виділяти кошти на вітчизняну науку на ділі — це теж дилема, яка впирається в питання балансу між базовим, бюджетним фінансуванням і грантовими коштами. Пропозиція робити це суто на конкурсній, грантовій основі не надто здорова. Практика європейських країн і банальна логіка показують, що в науці важлива тяглість, формування наукових шкіл, а для цього потрібне стабільне джерело фінансування. Варто фінансувати також і наукову інфраструктуру, а грантові кошти дають на вирішення певного завдання, що потребує залучення додаткових фахівців, закупівлю обладнання та витратних матеріалів. Тому виходить, що грантовий проект — додатковий до тієї наукової діяльності, яку проводить той чи інший дослідницький осередок. А що трапиться, якщо науковий колектив завтра не виграє грант? Бо не може він усім дістатися, навіть коли мова про найсильніших і найкращих науковців.

Читайте також: Максим Стріха: «Наука лишається однією з найздоровіших сфер в Україні»

2016 року Україна стала учасником програми ЄС «Горизонт 2020». Це дає не лише доступ до грантових програм на наукові дослідження, а й до багатьох документів із вироблення політики у сфері науки, навчання, участі в загальноєвропейських координаційних заходах та ініціативах. Зокрема, там ішлося про те, що в українському випадку треба рухатися від суто базового розподілу фінансування до базово-конкурсного, рекомендовано поступово перейти на такий розподіл: 60% — базове та 40% — конкурсне. Багато років над українською наукою нависає проблема урізання під усілякими приводами базового фінансування, яке, якщо ми хочемо якісних результатів, не може змінюватися в бік зменшення. Водночас із роками має збільшуватися відсоток конкурсного. 

Ще одна вагома проблема — зарплати науковців. Вони невеликі, проте є система доплат за наукові звання доцента, професора та наукові ступені. Вона діє незалежно від того, де ти працюєш: у науці чи в прокуратурі. Це продукує підвищений попит на отримання таких звань і ступенів. В Україні доволі високий рівень науковців на душу населення, але те, хто є хто в цій масі, потребує окремого дослідження. Це надвиробництво породжує замкнуте коло: наукові ступені купують, займаються плагіатом, пишуть такі дисертації, що купи не тримаються, як-от у випадку з роботою про лептонного «Бога». Що ж, український сегмент соцмереж отримав новий мем, але це не смішно, а радше сумно.
Вітчизняна наука старіє, і це не секрет. Для її збереження та розвитку потрібні молоді кадри, із чим проблема. Спеціалісти або виїжджають за кордон, або всередині країни перетікають у конкурентні сфери. Через це падає якісна планка самої науки, яка вимірюється не кількістю дисертацій, статей тощо, а їхньою якістю. Питання підготовки молодих науковців торкається також і освітньої сфери: якщо ще півдесятка років тому в планах студентів фігурували закордонні докторантури, то тепер і магістратури. Отже, не відбувається конкуренції та здорової селекції тих, хто приходить до українських магістеріумів та аспірантур. Це проблема освіти, проте прив’язана до питання науки. 

Треба поставити запитання: а що відбувається з університетською системою в нашій державі? А ситуація тут та сама, що й з дослідниками. І це дві пов’язані між собою речі. Для відкриття та ліцензування кафедри в університеті потрібно мати певний набір кандидатів і докторів наук, яких можна наштампувати. А якість мало кого обходить. Купівля-продаж наукових звань, формування університетських кафедр не за якістю викладачів, а за наявністю в них кандидатських і докторських «корочок», плагіат — усе це проблеми, ноги яких ростуть не з науки, а з корупції, непрозорості. І знову варто повторити: для зміни такого стану речей потрібен загальний аудит і науки, і освіти. 

Насправді питання якості, видається, одне з наріжних, коли йдеться про системні реформи в Україні, і мова не лише про науку. Ще одне, на що треба звернути увагу, — це фінансування, і то не видатки на животіння, а розвиток стану наукової матеріально-технічної бази, необхідної для досліджень як у точних і природничих науках, так і в соціогуманітарних.

Гарні лабораторії, експериментальні цехи, обладнання, реагенти й інші речі, потрібні для експериментів, — те, що годилося б для відкриття не іншого, а таки справді нового знання. Хоч би яким хорошим був науковець, та коли він цього всього не має або працює на обладнанні, якому чверть чи половина століття, то про якісний приріст і мотивацію не йдеться. Те саме стосується осучаснення наукових бібліотек, передплати на провідні світові наукові журнали в різних галузях, можливостей мобільності до бібліотечних і джерельних баз за кордон.

Диявол дрібничок

Питання визначення загального стану наукової галузі в Україні прямо торкається державної атестації наукових установ і створення органу, який займався б своєрідним аудиторством у цій сфері, а також допомагав би Кабміну формувати системну й прозору наукову політику. Відповідно до чинного Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» такі функції покладено на Національну раду з питань розвитку науки і технологій. Однією з її функцій є підготовка пропозицій щодо засад функціонування в Україні системи незалежної експертизи державних цільових наукових і науково-технічних програм, наукових проектів, державної атестації наукових установ, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань. Власне, тільки принципово нова система оцінювання наукової діяльності дасть змогу провести прозору та якісну характеристику стану наукової сфери, а отже, створити необхідні передумови для її подальшого реформування.

До цього нового органу мають входити не лише чиновники й управлінці, а й провідні українські вчені. Слід вільно залучати до спільної роботи вітчизняних і закордонних експертів, представників бізнесу та відповідних міністерств, аби разом генерувати політичні й стратегічні рішення в науковій галузі. 

Читайте також: Юлія Безвершенко: «На рівному місці інновацій не побудуєш, треба розвивати фундаментальну науку, прикладну, а слідом за ними розробки й технології»

Для з’ясування, що ми маємо в науці, варто запустити нову систему оцінювання якості наукових установ. Притомні люди розуміють, що експертиза — це дорога річ, цільова й предметна, і вона має певні нюанси. Нинішня система державної атестації всіх державних наукових установ, якою керує Міністерство освіти і науки, пробуксовує, не відповідає найкращим світовим практикам і не дає можливості робити будь-які організаційні висновки на її основі. Чинний закон у цьому питанні прописує лише рамкові речі. Питання в тому, хто саме детально розробить методику, за якою ця атестація має відбуватися, критеріальну базу для експертів. Постає питання розмежування функцій: хто проводить оцінювання якості наукових установ і хто розробляє для цього правила.

Проведення загального зрізу галузі й усіх її представників зі структури НАНУ та галузевих академій, аналіз наукових досліджень у вишах мають показати ефективність цих установ: де справді можна організувати злиття чи закриття, де дублюється робота і яка її якість. Річ у тім, що дешевше модернізувати й оптимізувати вже наявну систему науки в країні, ніж зруйнувати її, намагаючись натомість звести щось нове: задум абсурдний і справді дуже дорогий. 

Ухвалення базового закону ВРУ ще не робить реформи, бо її практики закріплюються у великій кількості підзаконних актів і постановах Кабміну, як це сталося з положенням про Нацраду України з питань розвитку науки і технологій. До моменту, як той документ підписав прем’єр-міністр Володимир Гройсман, МОН було запропоновано ввести нового гравця — Міжвідомчу раду з координації фундаментальних і прикладних досліджень в Україні. Цей орган, відповідно до міністерського бачення, має утворювати НАНУ і МОН, на нього покладено схвалення розробленої міністерством методики оцінювання та затвердження рішення експертних комісій. Він також надає рекомендації головним розпорядникам бюджетних коштів щодо адміністративних рішень на основі держ­атестації установ, які перебувають у сфері їхнього управління, та щодо затвердження результатів державної атестації наукової діяльності вищих навчальних закладів, утворення, ліквідації (реорганізації) державних наукових установ. Очевидно, що положення оновленого 2015 року Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» подобається не всім, зокрема його пункти, присвячені проблемам підзвітності, оцінюванню та прозорості. Питання та запит країни в тому, щоб було створено незалежний орган формування політики й аудиту у сфері науки. Бо той механізм, за яким вищі школи та академії самі оцінюють свою-таки діяльність, веде в глухий кут. 

Нагальним є також питання внутрішнього аудиту й оцінювання в НАНУ та галузевих академіях. Національна академія наук України — це самоврядна наукова організація, на яку виділяють гроші загалом, а далі розподіляють, кому й скільки давати. Цей процес не може бути оптимальним, якщо відбуватиметься не на основі оцінювання ефективності діяльності наукових установ, а на домовленостях. Імітація такої роботи в нашій країні, створення установ — весільних генералів може поставити хрест на всіх добрих починаннях. 

Новини RedTram

Loading...